Санкт-Галлен прокидається ближче до обіду

6

Санкт-Галлен, де сьогодні гратиме київське "Динамо" – місто в північно-східній частині Швейцарії. Якщо їхати з німецького аеропорту Фрідріхсгафен уздовж Боденського озера, то подорож буде тривалішою, аніж переліт літаком із Києва. Хоча відстань якихось 90 кілометрів.

Автобус проїздить територією трьох держав – Німеччини, Австрії та Швейцарії. До Санкт-Галлена їдемо високим берегом, де зліва – гори, а праворуч – озеро, що схоже на море.

Самим 75-тисячним містом їдемо хвилин 20. Журналістів поселяють у готелі "Редіссон Блю". Вікна кімнати виходять просто на пивзавод.

Увечері середи пускається тропічна злива. Але ми заскакуємо в автобус, бо маємо побачити тренування та почути прес-конференцію тренерів і гравців. На виході з автобусу – приємна несподіванка. Табличка із емблемою "Динамо" та написом латиницею. Однак перше враження оманливе. Напис насправді український. "Паркінг відведено для київського "Динамо" Ласкаво просимо!"

 

Стадіон "Кібунпарк" – симпатична арена, розрахована на 20 тис. глядачів, примостилася просто під горою. Дорогою з центра міста проїжджаємо над урвищем.

"Спокійно, це Швейцарія. Тут ніколи нічого не трапляється", – думаю.

Увесь четвер вивчаю місто. Спочатку біжу до супермаркету та купую шоколадки і сир. Сир дорогий, як і має бути – від 19 до 29 євро за кілограм (540-810 грн). Утім, можна купити маленькими шматочками хорошого і різного.

Шоколад дорогий. Продавчиня рекомендує найстарішу фірму Gailler. Найдешевша 100-грамова плитка – 2,20 євро (60 грн). Найдорожчий – 4,45 євро (130 грн). Є ще 700-грамові шоколадки від 8 до 9 євро (220-240 грн).

Виходжу з магазину та бачу вмонтовану в стіну скульптуру – два скелети за склом синхронно рухають кінцівками. Підбігаю, знімаю, фотографую. Дядько, що стоїть осторонь, усміхається.

 

У магазині одягу купую цілком пристойні джинси з двома карманами біля колін усього за 19 євро. Жалкую, що напередодні від'їзду купив в Україні нові туфлі. Шикарні чоловічі шкіряні туфлі тут можна купити за 59 євро – 1700 грн.

Санкт-Галлен просипається десь ближче до обіду. До того усі вулиці майже безлюдні.

 

Вражає кількість кафе, барів і ресторанів. Здається, що ніхто туди не ходить. Лише в центрі біля абатства святого Галла сидять кілька відвідувачів на терасах.

Місцевий транспорт – окрема пісня. Тролейбуси, трамваї й автобуси – довгі, великі та дуже яскраві. Коли тролейбус спиняється, двері не відчиняються автоматично, як ми звикли. Пасажир підходить, натискає кнопку і тоді двері відчиняються. Нема пасажирів – нема проблем. Економія, Європа.

Пам'ятник на центральній площі схожий на фігуру Сільвіо Брабо в Антверпені. Теж якісь жінки, змії та вода. Немає тільки відрубаної руки велетня Антігона.

 

До собору святого Галла йду не центральною вулицею, а тихою околицею. Хоча тут усе тихо. Раптом несподіванка – раритетний сітроєн, бозна якого року випуску.

 

Натикаюся на величну будівлю бібліотеки місцевого університету. Вже біля самого собору – балкончик, різьблений із дерева. Теж витвір мистецтва.

Собор вражає. Височенний, величний він стоїть біля гір, ніби велетень із руками-хрестами. Намагаюся дертися далі вгору. Ось річка, що збігає з гори та колись крутила місцевий млин. Зараз тут фунікулер підніме бажаючих просто на гору.

 

А скільки тут східців! Поміж дворами, будинками і просто в гори. Ніби все місто скаче цими східцями.

Гори зовсім не величні. Трохи схожі на Карпати. Хоча далі за ними – справжня кам'яна стіна. Однак скелястих вершин ще не видно.

Вражає ставлення швейцарців до дерев – під нашим готелем росте товстелезна сосна. Їй років 300, не менше. У центрі площі біля собору – старезний берест. Біля нього підвищення та лавочки. Якась дівчина просиділа там на самоті кілька годин.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "У нас вистачить сил на ударний жовтневий відрізок" – Михайличенко

×