Йожеф Сабо - живий символ київського "Динамо". Він - єдиний в історії клубу наставник, який п"ять разів очолював команду. Здавалося, що він працюватиме в "Динамо" вічно. Але в листопаді 2007 року Йожеф Йожефович вимушений був піти з "Динамо". Зараз Сабо - експерт телеканалів "Україна" і "Футбол".
- Ви в свої 69 років відмінно виглядаєте. Здоров"я - це від батьків?
- Батько помер, коли мені було 11 років. Після інсульту. Тато був у радянському полоні - потрапив у полон в 1944 році. Повернувся з Сибіру тільки в 1950-му. Під час Великої Вітчизняної війни він служив в угорській армії, яка воювала проти СРСР. За цей факт і почали мене називати фашистом. Пам"ятаю, було дуже образливо. Хоча де ще батько міг служити? У якій армії? Я ж в Угорщині народився. А мама прожила 80 років.
- Як часто ви ходите в церкву?
- За покликом. Я не фанат. Не дотримую посту. Прагну жити за законами Божими.
- Ви розповідали, що плакали, коли дізналися, що вас скоротили в "Динамо". А як часто взагалі плачете?
- Дуже часто. Наприклад, не можу дивитися на убогих людей без сліз. Хоча прагну серцем відчути фальш. На перехрестях циганкам милостиню не даю. А ось якщо піду на базар, де стоїть старенька. Видно, що їй соромно стояти. Вона стоїть, прикривши обличчя, з протягнутою рукою. Ось тут я бачу, що таким людям потрібно допомогти. Я люблю допомагати людям. Коли їду в Закарпаття, везу туди свій одяг. Там глушина, нічого не має. У результаті мені там півсела вдячне. Коли туди приїжджаю, односельці на знак подяки приносять мені молоко і яйця.
- А коли у вас там будинок згорів, ви плакали?
- Ні. Просто подумав, що, напевно, десь провинився перед Богом.
- Зараз на зарплату футбольного експерта і коментатора українського телеканалу можете знов собі відбудувати згорілий будинок?
- Проблематично. Але нічого не подумайте, я живу добре. За час роботи зумів відкласти собі щось про чорний день.
- Рік тому ви говорили, що ваш контракт з "Динамо" закінчується, і ви отримуєте від клубу якісь копійки. Можете уточнити, що для вас - копійки?
- Я отримував зарплату як віце-президент клубу. Вона у мене була в гривнях. На той момент це було 2600 або 2700 гривень (на той час еквівалент 520-540 доларів).
- А цивільна пенсія у вас є?
- Звичайно. Отримую її як заслужений майстер спорту. Спочатку я від неї відмовився - працював в "Динамо", і вона мені була не потрібна. Порахував, що краще хай цю пенсію отримують люди, які її більше потребують. Але зараз знову її отримую. Тисяча гривень з невеликим.
- Існувала легенда, що у вас був довічний контракт з "Динамо".
- Тут немає абсолютно ніякого секрету. Ми товаришували з Григорієм Михайловичем Суркісом ще до його приходу в "Динамо". Після того, як він став господарем клубу, я працював на "Динамо" як міг. Запропонували очолити збірну, я пішов. Суміщав роботу в клубі і національній команді. На той момент так було треба. Але життя не стоїть на місці. На якомусь етапі ми не порозумілися і розійшлися.
- У Юрія Сьоміна є акції "Локомотива". У вас у власності є акції київського "Динамо"?
- Ні. Хоча я чекав, що коли піду з "Динамо" мені в клубі хоч би пенсію дадуть. За свій внесок в "Динамо" і за те, що я допоміг Суркісу і Медведчуку стати новими господарями клубу.
- Чому ви після своєї відставки не відвідуєте домашні матчі "Динамо"?
- Не бачу в цьому сенсу.
- Адже ви закінчили факультет журналістики?
- Так, там у мене не було лівака. На фуфло там не можна було пройти. Доводилося відпрошуватися із збірної команди і їхати здавати сесію. Я навіть якийсь час працював в популярній на той час газеті "Правда України". Три місяці попрацював після того, як пішов з київського "Динамо".
Але потім до Києва приїхала делегація з московського "Динамо". На чолі з Льом Яшиним. Вмовляли мене повернутися у футбол і пограти за московське "Динамо". Я погодився. У результаті грав за "Динамо" у фіналі Кубка кубків-1972 з "Глазго Рейнджерс". І той матч ми повинні були вигравати.
- Ваші діти живуть в США. Давно у них гостювали?
- Останній раз був за океаном два роки тому. Діти кликали мене жити до себе. Дружина отримала зелену карту. А я не хочу. Все життя прожив тут і в Америці померти не збираюся. Мене навіть посол США, коли дружина отримувала грінкарту, питав, чому ви не хочете в Америці посвідку на проживання отримати. Я поки не хочу.
- Машину досі самі водите?
- Звичайно. Шоферів у мене ніколи не було.
За матеріалами "БЛИК-Спорт"
3 
4166
Коментарі