Прес-аташе донецького "Шахтаря" Руслан Мармазов дав розгорнуте інтерв'ю виданню tribuna.com. У ньому він, зокрема, розповів:
Про відхід з клубу
Зараз я у відпустці, а з 1 березня вже не буду працювати в клубі. Причин багато, але головна в тому, що "Шахтар" змушений перебувати в Києві та Львові, а мені жити в цих містах не подобається. Перспектива повернення клубу до Донецька в осяжному майбутньому мені здається малоймовірною. Отже зараз я в Москві, далі буду або тут, або в Донецьку - подивлюся. Це "мій цивілізаційний вибір". Те, куди рухається Україна, мені категорично не подобається. Але, як ви розумієте, поки я був офіційним представником клубу, публічно заявляти про це я не міг. Завжди б знайшлися бажаючі представити мої слова як позицію всього "Шахтаря". А це невірно. Тепер же я вільний від зобов'язань, кажу як приватна особа - можете вважати це моєю громадянською та журналістської позицією.
Про підтримку ДНР
Я підтримую своїх земляків з Донецька та Луганська, які сьогодні переживають далеко не прості дні. Вони б'ються за свої права, за свою землю, за свої ідеали. І "б'ються" - це не фігура мови. Мені огидно, як українська держава поводиться по відношенню до них. Як ви це назвете - сепаратизмом чи ні - ваша справа. Ви думаєте, я єдиний в країні такий? Не єдиний, таких людей чимало, і не тільки в Донбасі - запевняю, навіть у Києві їх достатньо. Що стосується відділення східних регіонів від України, то воно вже давно відбулося, і назад шляху немає.
Про видавлювання футболу політикою
Мене давно і багато що не влаштовує в Україні. Я чесно намагався в це все якось вбудовуватися, дискутувати і бути зрозумілим. Але тепер не хочу. Набридло. Навіть футболу і футбольної журналістики практично не залишилося - одна суцільна політика. До страшного дійшло: мені стало важко перебувати на стадіоні. Там футболу тепер менше, ніж всіх цих ідіотських стрибків, божевільних речівок, співів та інших проявів незрозумілого для мене геройства. Все це мене дратує і пригнічує. Зрозумійте, для мене рішення про відхід вкрай непросте і хворобливе. Я в "Шахтарі" без малого 10 років пропрацював, і це були найкращі роки мого життя. Але зараз клуб фактично постійно знаходиться на виїзді, я побув з ним, скільки міг, і зрозумів, що довго так не протягну. Немає душевного комфорту. Можна сховатися від чого завгодно, але не від самого себе. Мої погляди не збігаються з тим, що зараз панує на території України. Більше того, це різні полюси. А в клубі мене все влаштовувало. У нас завжди було так прийнято: у кожного є право на свої політичні погляди, це його особиста справа. Мене ніхто не зачіпав, і я сам нічого подібного не робив.
Про відсутність конфліктів на політичному грунті
У мене не було жодних конфліктів, на політичному грунті так вже точно. Дискусій, суперечок вистачало, але жодної конфронтації. Ті, хто про це говорить, нехай назвуть конкретне прізвище, з ким я конфліктував. Чутки - це взагалі штука цікава. Не так давно раптом виявив в інтернеті заяву, що я перебуваю в Москві разом... і далі йшло прізвище, з ким саме. Я потім навів довідки, це один з колишніх чиновників донецької мерії. Упевнений, гідна людина - просто я з ним не знайомий. А якщо так кидатися словами, так Москва взагалі велике місто, тут багато хто живе. Путін, наприклад, Лавров, Шойгу, інші поважні джентльмени. Так і напишіть: "Мармазов знаходиться в Москві разом з Путіним". Це правда, просто Путін про це поки не здогадується.
Про те, чим займається зараз
У Москві я зараз цікаві проекти по роботі обговорюю з колегами. Поки я не знаю, де буду - може, в Донецьку, може, в Москві, а може, в Криму. Велика Росія, і є в ній чим зайнятися всякій допитливій людині. Втім, знаєте, події на Україні досягли вже такого масштабу і такого рівня огидності, що через них дійсно цілком можна країну і покинути. Був недавно в Донецьку, за яким моторошно скучив. Прокинувся вперше за багато місяців у своєму ліжку, за вікном грюкають, звичайно, і це не гроза, а мені все одно так кайфово. Думаю: "Що за диво, я вдома, зараз побачуся з друзями, поспішати нікуди не треба, ще й "Київстар" у ДНР відключили, ніхто не смикає - чудово, вершина релаксу..." Зараз, користуючись творчою відпусткою, збираю свої "записки на манжетах ". У мене є давня ідея, сподіваюся нарешті підійти до неї впритул - хочу написати книгу про Мірчу Луческу. Точніше, навіть не про нього самого, а про той час, який він уособлює, і яке я застав, - ті десять з гаком років, які пощастило бачити футбол зблизька, про звершення, в яких довелося брати участь, про сам славний період донецького "Шахтаря". Це один з проектів. Ще ряд варіантів розглядаю, але, швидше за все, вони не будуть пов'язані зі спортом. Чи буду в російському футболі? Навряд чи. Я багато разів говорив: для мене футбол цікавий тільки там, де знаходиться донецький "Шахтар". Де "Шахтар" закінчується, там для мене і футбол закінчується. А зараз вийшла драматична і навіть трагічна ситуація: я змушений виїхати, і футбол для мене в значній мірі меркне. Але ми домовилися з Сергієм Палкіним, що з якихось питань, що стосуються ЗМІ, я буду клуб консультувати, якщо в тому виникне потреба. Отже, будь ласка, для співпраці з "Шахтарем" я завжди відкритий. Благо технології дозволяють спілкуватися на відстані. Але в цілому планую займатися іншими речами. Що до російських ЗМІ, якщо когось зацікавить моя оцінка подій в українському футболі, я її дам. Але знову-таки, це, швидше за все, будуть точкові контакти.
Про непоправні зміни в Україні
Для мене точка неповернення - це травневі події в Одесі, коли спалили людей і коли львівський "Беркут" поставили на коліна. Начебто не найяскравіший момент, але я уявляю, що це за міцні, бойові мужики - хлопці з "Беркута". Я не вірю в їх масове прозріння: "Підемо постоїмо на колінах". Уявляю собі, яким був рівень загрози - швидше за все, для їхніх близьких, - якщо вони пішли на таке приниження. З цього моменту вважайте, що Україна впала, і територія Донбасу не буде входити до її складу. Хочете ви цього чи ні - це неважливо, так уже склалося. Вже в травні по Донецькому аеропорту завдали удару з повітря. Застосовувати авіацію по місту, яке вважається як би своїм для цієї держави, - мені це неможливо зрозуміти. Нас із 1943 року не бомбардували, останніми були німці. А тепер ось рідна нібито держава. Думаю, якби вчасно не перекрили над Донбасом небо, українська авіація донині знищувала б нас. І за це, зауважте, давали б ордени, хвалили і відправляли у депутати.
Колись, напевно, можна було домовитися. Можна було вчинити набагато мудріше і обрати федеративний формат для України. А ви знаєте, що зараз навіть сказати слово "федеративний" - чи не кримінальна стаття? Навіть зараз, коли країна вже звалилася! Навіть це нічому не навчило. У будь-якому випадку момент давно втрачений. Зупинки "Федерація", "Конфедерація", "Автономія" проскочили на крейсерській швидкості, не пригальмовуючи.
Однодумці в "Шахтарі"? Є, звичайно. Але імена я не назву, не буду наражати людей на небезпеку. А з кимось, навпаки, сперечалися до хрипоти. Але все одно це ніколи не переходило межу.
Про те, хто воює на Донбасі
Те, що в Донбасі є росіяни, - ну є. І з іншого боку вони є. І кавказці є і там і там. Всіх їх туди привели їх особисті уявлення про справедливість, вони добровольці. Ми говоримо про території, заселених росіянами, російськомовними, російськокультурними людьми. І участь Росії в цих подіях більш ніж природня. Неприроднім було б, якби Росія самоусунулася.
Про "бандерівців" і злочинців
У Києві зламав ногу і значну частину часу провалявся в лікарні або готелі. Але перше ж, що я побачив, вийшовши на милицях на вулицю, - джип з написом "Азов" і руною "вовчий гак". Розповідайте що завгодно про легальність цього знака, про древні коріння свастики, я це спокійно сприймати не можу. Так само як і факельні ходи "а-ля Третій Рейх". І терор по відношенню до недостатньо лояльних громадян під соусом люстрації. У Львові символіку фашистську бачив, вона там благополучно продається як сувеніри. Бачив все це стрибання на стадіоні. Ви просто вже всього цього не помічаєте, вважаєте, що це нормально. А я не вважаю Бандеру і Шухевича героями, вони злочинці. Для мене націоналізм і нацизм - це різновиди одного і того ж явища.
Про "смерть" української журналістики
Зруйновано основи професії, фундаментальні принципи. Спроба вивчити питання об'єктивно вже нікому не цікава. Тепер потрібно дути в одну дудку. Дайте другій стороні висловитися - нічого подібного, не дамо. Канали - до нігтя. Журналістам "шпигунські" статті і - на нари. Війна колись неодмінно закінчиться. Але українській журналістиці ще знадобиться довгий час, щоб прийти у відповідність до канонів ремесла. Пекучий комплекс неповноцінності з боку української преси - звичка весь час кивати в бік Росії. Так, самі брешемо, маніпулюємо, створюємо психоз, глумляться над населенням, шельмуючи, але ж у Росії ж... Після циклу моїх з Артемом Франковим розмов про збори "Шахтаря" в Бразилії читачі побігли скаржитися, що у мене, бачте, інші політичні погляди і як мені взагалі можна давати трибуну для виступів. Вибачте, це взагалі ніяк не пахне ні демократією, ні європейським вибором.
Про майбутнє "Шахтаря" і позицію Ахметова
Швидше за все, поки клуб буде існувати в нинішньому кочовому форматі. Але це все теорія - незрозуміло, що трапиться завтра з усією цією країною, з усією цією територією. Чи відмовиться Ахметов від "Шахтаря"? Наскільки я знаю президента, він буде триматися до останнього. Інша справа, де це останнє наступає. Рінат Леонідович великий фахівець щодо аналізу ситуацій, а мені тут не вистачає ввідних даних. Він уміє приймати неординарні рішення у важких ситуаціях. Вдячний йому за все, що він для мене зробив. Погляди? Вони в нього зовсім інші. У всякому разі в розмовах зі мною він неодноразово говорив, що, на його думку, Донбас буде щасливий тільки в складі єдиної України. У нас з ним була маса дискусій на політичні теми. Більше того, останнім часом ми майже не говорили про футбол, все більше про політику, перспективи, гуманітарну допомогу. Рінат Леонідович — людина, яка шукає, він розмовляє не тільки з тими, хто йому підтакує. Мабуть, йому було цікаво дізнатися мою думку. В якихось моментах я з ним погодився, в якихось ми сперечалися. У чомусь, сподіваюся, зміг його переконати я - хоча це неочевидно. Але таких бесід було безліч.
6 
4166
Коментарі
10