"Монреаль Канадієнс" виграли Кубок Стенлі уп'яте поспіль

14 квітня 1960 року "Монреаль Канадієнс" уп'яте поспіль виграв Кубок Стенлі. Ці п'ять перемог залишаються неперевершеним за всю історію НХЛ досягненням. Відразу кілька команд вигравали титул чотири рази поспіль, однак такого домінування одного клубу НХЛ не знала ні до, ні після "Монреаля" другої половини 1950-х.

У період з 1956 по 1960 роки "Канадієнс" зіграли 49 матчів плей-офф, в яких здобули 40 перемог. Їх послужний список на домашньому льоду налічував 25 перемог лише при двох поразках, обидва з яких, в поєдинках проти "Нью-Йорк Рейнджерс" в 1956-му і "Бостона" у 1958-му, мало що вирішували.

За десять серій плей-офф (півфінали і фінали за п'ять років) "Монреаль" переграв суперників з загальною різницею 182:95, причому в домашніх зустрічах перевага клубу була вражаючою - 121:55.

Лише двічі за велику п'ятирічку їх суперникам вдавалося продовжити серії плей-офф хоча б до шести зустрічей. Матчу №7 в ці роки "Канадієнс" зіграти просто не довелось.
12 хокеїстів були частиною "Монреаля" протягом усіх п'яти сезонів. Жак Плант, Дуг Харві, Дікі Мур, Берні Джефріон, Анрі Рішар, Клод Прово і Дон Маршалл зіграли всі 49 поєдинків плей-офф. Моріс Рішар, Жан Беліво, Боб Тернер, Гі Тальбо і Том Джонсон пропускали окремі зустрічі.

Найкращим бомбардиром "Канадієнс" з 1956 по 1960 роки в плей-офф став Берні Джефріон, який набрав в 49 матчах 68 (29+39) балів. У Дікі Мура набралося 57 (21+36) очок. Зовсім поруч з Джефріоном за показником балів в середньому за гру розташувався Жак Беліво - 55 (28+27) очок в 41 матчі. Брати Рішар замкнули п'ятірку найрезультативніших гравців: у Анрі 47 очок в 49 зустрічах, у Моріса, чий снайперський розквіт все ж припав на кінець 1940-х - першій половині 1950-х, 44 бали після 42 ігор.

Крім командних досягнень, "Канадієнс" зібрали вражаючу колекцію індивідуальних трофеїв. До 1960 року НХЛ вручала п'ять ("Харт", "Везіна", "Арт Росс", "Норріс" і "Колдер") подібних трофеїв. 15 з 25 номінацій за цей час виграли шість гравців "Монреаля".

Після двох поспіль поразок у сьомих іграх у фіналі Кубка Стенлі в 1954-му і 1955-му від "Ред Вінгс", "Монреаль" знищив "Детройт" в перших трьох зустрічах фінальної серії 1956-го, а потім спокійно довів справу до загальної перемоги в п'яти поєдинках.

Саме по ходу того сезону рада директорів ліги ухвалила рішення про зміну в правилах, яке було спрямоване проти "Монреаля". До 1956 року покараний малим штрафом гравець був зобов'язаний відсидіти дві хвилини до кінця, але "Канадієнс" легко реалізувало більшість в абсолютно рутинному режимі. "Монреаль" встигав за цей час закидати по дві, деколи три шайби.

Починаючи з чемпіонату 1956-57, вилучений гравець став залишати лавку штрафників після успішної реалізації зайвого, однак суперникам "Канадієнс" це допомогло не сильно. Сплеск гри Горді Хоу допоміг виграти чемпіонат "Ред Вінгс" Однак у фіналі Кубка Стенлі "Монреаль" грав вже проти "Бостона" і шансів тому не залишив – 4:1. Моріс Рішар в першій же грі зробив покер.

У наступному сезоні 1957-58 "Монреаль" повернув собі звання найсильнішої команди регулярного чемпіонату. Моріс Рішар став першим в історії НХЛ гравцем, який закинув 500 шайб, Захисник Дуг Харві виграв четвертий поспіль приз "Норріса", а воротар Жак Плант – третій поспіль "Везіна Трофі". У півфіналі Кубка Стенлі "Канадієнс" знищили в двох перших матчах із загальним рахунком 13:2 все, що залишилося від "Ред Вінгс", а в фіналі обіграли "Брюїнз" - 4:2.

У плей-офф-1959 їх жертвами у фінальній серії були вже "Мейпл Ліфс", які вперше з 1951 року дійшли до вирішальної стадії.

П'ята поспіль перемога в Кубку Стенлі припала на 1960 рік. По ходу сезону 1959-60 Плант був - також вп'яте поспіль - визнаний найкращим голкіпером ліги, а заодно зробив революцію у воротарській екіпіровці. Він почав виходити на матчі в масці. Всупереч поширеній думці, Плант не був першим, хто з'явився в воротах в масці в офіційній зустрічі, але став першим, хто використовував її регулярно.

Тренер Блейк був проти маски Планта, яку той час від часу одягав на тренуваннях. Блейк був переконаний, що вона закриває голкіперу огляд. Але коли в листопаді воротареві в черговий раз розбили шайбою обличчя, а матч був зупинений на півгодини, Плант відмовився повертатися на лід без маски. Він провів в ній наступні 18 поєдинків, а "Монреаль" не програв жодного з них. Дуже скоро приклад зірки "Канадієнс" наслідували багато інших голкіперів ліги.

Незважаючи на відродження "Мейпл Ліфс", у фінальній серії 1960 року "Монреаль" не віддав їм жодної зустрічі. Та ж історія раніше трапилася в півфіналі проти "Чикаго".

Тим більше несподіваним стався провал в наступні чотири роки. "Канадієнс", виграли три регулярних чемпіонати з чотирьох, але жодного разу не зіграли навіть в фіналі Кубка Стенлі.

Хоча у кризи "Монреаля" були і суто ігрові причини, основною проблемою Блейка і його команди стала мотивація. Всі ознаки перенасичення перемогами були ще в 1959-му, а особливо в 1960-му. Чемпіонська роздягальня після перемоги над "Торонто" влітку 1960-го таку абсолютно не нагадувала.

"Коли ви перемагаєте 4:0 і берете серію в чотирьох матчах, а до цього перемагаєте в чотирьох попередніх Кубках Стенлі, яскраво святкувати не виходить", – сказав один з кращих захисників свого покоління Дуг Харві.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українець закинув три шайби за 21 секунду у матчі НХЛ

×