Мішель Ідальго зробив збірну Франції великою і пішов у відставку

У четвер, 26 березня, Франція попрощалася з людиною, який подарувала їй перший футбольний титул. 87-річний Мішель Ідальго помер не від коронавірусу, а природною смертю.

В кінці 60-х після чергового щорічного рейтингу футбольних країн Європи, коли L'Equipe, в черговий раз залишив Францію на якомусь там 18-м місці, оглядач констатував: "Слава нації в багні!" Тоді шлях нагору взагалі не проглядався - хоча людина, яка поверне Францію в число великих футбольних держав, вже почала тренерську кар'єру, працюючи з дублем "Монако". Це був Мішель Ідальго - пише "Терикон".

З "Монако" Мішель Ідальго двічі ставав чемпіоном Франції. Але це був вже не перший його титул. У 1955 він виграв першість країни з "Реймсом" - великим клубом, в якому йому вдалося пограти з великим Раймоном Копа, першим французьким володарем "Золотого м'яча". Той "Реймс" знала і цінувала вся Європа. Той "Реймс" доходив до фіналу першого в історії Кубка чемпіонів в 1956 - і там на рівних змагався з самим "Реалом". Так що там змагався - міг і повинен був вигравати!

То був дивовижний матч. На відносно рідному паризькому стадіоні "Парк де Пренс" "Реймс" до 10-й хвилині вів 2:0. Але вже до перерви "Реал" відігрався. А на 62-й хвилині Ідальго, який грав правого крайнього в системі 3-2-5 ( "дубль-ве"), знову вивів "Реймс" вперед. Невисокий (168 сантиметрів) гравець опинився в центрі штрафного і головою підрізав м'яч під дальню штангу.

На жаль, "Реал" все одно взяв своє, відповів двома разючими ударами і виграв фінал. Але момент величі Франції Ідальго відчув на своїй шкурі. І це для нього не було порожнім звуком, коли в 1976 йому довірили керувати національною збірною. Після двох невдалих спроб попередників пробитися до фінальної частини чемпіонату світу Ідальго, який не мав жодних тренерських заслуг, але отримав досвід роботи в якості асистента головного тренера "триколірних", повинен був зламати цю сумну традицію.

Те, що пост довіряють людині без чинів і регалій, нікого вже не бентежило. Справа виглядала безнадійною. Зі збірною Франції нічого не міг вдіяти ніхто, і заслуги попередніх "рятівників" не допомагали. Тут безуспішно працював Стефан Ковач, який приводив "Аякс" до перемоги в Кубку чемпіонів. Пробували зробити ставку на магію імені, поставили на чолі команди великого в минулому бомбардира Жюста Фонтена - але і він провалився. Нікому не відомий Ідальго був чимось на зразок останньої ставки. Справді, якщо у заслужених не виходить - пора вже пробувати незаслуженого.

Ідальго погодився на цю роботу, маючи деякі ідеї в голові. Його, як і більшість футбольних фахівців, вразив голландський "тотальний футбол" на чемпіонаті світу 1974. Правда, цей надзвичайно динамічний стиль здавався йому недостатньо витонченим, художнім. Ідальго став будувати свою ідеальну команду на комбінації руху і краси. А для цього потрібні були відповідні виконавці.

Якщо ми подивимося на склад збірної Франції 1975, але побачимо там декого з людей, на яких він зробив ставку в подальшому - захисників Маріуса Трезор і Жерара Жанвійона, півзахисника Алена Жиресса, нападників Домініка Рошто і Бернара Лякомба. Але ніхто з них, окрім Трезора, ще не грав головних ролей, а головне - вони не були включені ні в яку систему.

Звичайно, Ідальго пощастило, що саме в потрібний момент у Франції з'явився великий гравець, який абсолютно підходив під ідею "тотального французького футболу". Це був Мішель Платіні, що вже в 1976 сприймався як зірка європейського масштабу. Ідальго дав йому дебютувати в збірній. У тому ж році там з'явилися захисник Максим Боссі і нападаючий Дідьє Сікс. Через рік - захисник Патрік Баттістон. Все це були люди, які сприймали Ідальго як боса, як людину, якій вони зобов'язані довірою. Компанія, з якою можна було вирішувати питання, поступово складалася. Й Ідальго вдалося з ходу зробити те, заради чого його наймали - вивести Францію до фінальної частини чемпіонату світу 1978.

На "мундіаль" в Аргентину Франція їхала в якості "команди-надії". Не показавши нічого видатного в відбірковому турнірі (там була дуже жорстка боротьба з Болгарією та Ірландією), "триколірні" відмінно проявили себе в товариських іграх. Особливо виділялися дві - нічия 2:2 з Бразилією на "Маракані" і домашня перемога 1:0 над ФРН (тодішнім чемпіоном світу і віце-чемпіоном Європи). Напередодні чемпіонату французи видали чудову серію з 4 поспіль перемог в спарингах зі збірними самого різного штибу. Але, звичайно, з жеребкуванням їм не пощастило. Потрапивши на чемпіонаті в одну групу з Італією і Аргентиною, французи поступилися і тим, і іншим з однаковим рахунком 1:2. І Платіні, від якого чекали так багато, не став героєм турніру.

Ідальго поставився до цієї невдачі філософськи - зрештою, для нього все тільки починалося, а первинну задачу він виконав, повернув Францію в число найкращих команд континенту. Спокійно переживши невдачу Євро-1980 (пробитися до фінальної частини не вдалося), він продовжував будувати свою команду, вносив в неї важливі доповнення на зразок захисника Мануеля Аморо, півзахисників Жана Тігана і Бернара Женгіні, протягнув її через непростий відбірковий цикл 1980/81, коли тільки в останній момент вдалося випередити голландців.

Народження великої команди відбулося на Кубку світу-1982 в Іспанії, і далеко не відразу. Франція почала з драматичного і принципового програшу Англії - 1:3. Потім пішли більш приємні результати (4:1 з Кувейтом, 1:1 з Чехословаччиною, 1:0 з Австрією), але видатної гри не було. Напередодні вирішального матчу за вихід у півфінал з Північною Ірландією Ідальго приймає рішення, що змінило все. Він відступає від обережної схеми з одним висунутим вперед форвардом, ставить попереду двох - Рошто і Солера. Але не це було головним. Мішель формує потужну середню лінію, в якій складається трійця Платіні-Жиресс-Тігана. І Північна Ірландія летить в тартарари! Перемога - 4:1 захопила весь світ і відразу перевела Францію в розряд фаворитів турніру.

А потім був незабутній півфінал з ФРН, коли в додатковий час Франція вела 3:1, але дозволила німцям відігратися і поступилася по пенальті. Були сльози Платіні і кам'яне обличчя Ідальго, у якого доля з-під носа вкрала шанс всього його життя. Правда, попереду маячив чемпіонат Європи-1984, його треба було провести на рідних французьких полях. Безсумнівно, Ідальго подумки бачив його тоді, у четвер, 8 липня 1982, в час півфінальної іспанської катастрофи.

І через два роки у нього все вийшло. Доповнивши середню лінію Луїсом Фернандесом, Ідальго отримав команду своєї мрії, з ідеальною півзахистом, здатну вирішувати будь-які завдання і з лишком компенсувати деяку слабкість атаки. Франція пронеслася по турнірному шляху, як ураган, здобула 5 перемог із загальним рахунком 14:4, і 9 з цих голів забив неповторний Платіні. Тут було важке протистояння з Данією, яка набрала неймовірну силу, - 1:0, розгром Бельгії - 5:0, перемога над Югославією - 3:2 і драматичний півфінал з Португалією - 3:2.

А 27 червня 1984 на "Парк де Пренс" Ідальго вдалося те, чого ніколи ще не робили, і про що навряд чи мріяли начальники національного футболу, запрошуючи його в 1976 працювати з проблемною збірної. Він привів "триколірних" на саму вершину континенту, обігравши Іспанію в фіналі - 2:0! Після закінчення першості Мішель пішов у відставку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна лише раз перемагала Францію

×