Кум Мессі та колишній зять Марадони - його вчинок повторив Ломаченко

Аргентинський нападник 33-річний Серхіо Агуеро завершив кар'єру. У Куна, як його всі називають, виявили тахікардію – захворювання несумісне з футболом. І тепер кум Мессі й колишній зять Марадони прощається з футболом.

Агуеро розпочинав дуже ефектно. У 15 років він став наймолодшим гравцем, який дебютував у аргентинській Прімері за "Індепендьєнте". У 18 років він перейшов до мадридського "Атлетико" за € 23 мільйони. У 234 матчах він забив 101 гол і за рекордні € 38 мільйонів перебрався до "Манчестер Сіті", де відіграв 10 сезонів і став найкращим бомбардиром команди – 199 голів.

У 18 років Агуеро познайомився з Мессі й відтоді вони товаришують – на всіх зборах мешкають в одному номері й у літаку завжди сидять поруч. Разом вони виграли Олімпіаду-2008 в Пекіні. Мессі є хрещеним батьком Беньяміна – сина Агуеро й внука Марадони.

Однак у 2012 році Серхіо зробив учинок, який днями повторив український боксер Василь Ломаченко.

Коли "Манчестер Сіті" святкував чемпіонство у 2012 році, багато гравців клубу загорнулися на прапори своїх держав. Едін Джеко одягнувся у синьо-жовті кольори Боснії, на Балотеллі були червоні, білі та зелені кольори італійського прапора, а Коларов був у прапорі Сербії. Серхіо Агуеро, чий гол у кінці компенсованого часу приніс титул, теж мав при собі прапор. Це не був прапор Аргентини, він укутався у червоні кольори свого першого клубу, "Індепендьенте". "Ось де я народився, – казав аргентинець. – І саме тут завершу кар'єру".

Однак його словам не судилося збутися.

Агуеро виріс у Лос-Евкаліптос – це нетрі на півдні Буенос-Айреса. Його сім'я була дуже бідною. Бували дні, коли його вечеря складалася лише з мате (напій), трав'яного чаю та черствого хліба. Більшість його друзів сидять у в'язницях. У цьому він чудово вписується у модель, описану Борокото, редактором El Grafico в 1928 року. Він сказав, що якщо будь-коли буде споруджена статуя духу аргентинського футболу, то це буде "Pibe" (дитина) з "довгим волоссям", "розумними, швидкими, шахрайськими і переконливими очима", і "зубами, подряпаними вчорашнім хлібом".

33-річний гравець не може згадати той момент, коли футбол не був частиною його життя. "В Аргентині футбол усюди, – каже Аґуеро. – М'яч завжди був поряд зі мною. Ми грали весь час, вдень і вночі, я проводив на вулиці багато годин, і іноді пізно повертався додому. Час пролітав дуже швидко".

У віці 9 років він приєднався до "Індепендієнте".

"Тоді він був ще дуже юним, але коли ми пустили його пограти в міні-футбол на маленькому полі, ми вже побачили його неймовірний природний дар та чудову техніку, – каже Рікардо Бочіні, легенда "Індепендьенте", який став тренером молоді в клубі. - Він чудово володів м'ячем і був неперевершеним завершувачем атак".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чемпіон світу з шахів у п'ять років запам'ятав усі столиці світу

Здатність завершувати не залишила його – статистика Агуеро вражає. Забивши 23 голи у 54 матчах ліги за "Індепендьенте", він додав до них 75 у 175 іграх за "Атлетико Мадрид" та 199 голів у 292 матчах за "Манчестер Сіті". Якщо брати кількість хвилин, необхідних на гол, то він найкращий нападник в історії Прем'єр-ліги. Балотеллі віддав лише один гольовий пас за час перебування в "Сіті", пас на Агуеро наприкінці того вирішального матчу з "КПР". Аргентинець був ідеальним наконечником; навряд чи хтось міг забити з більшою ймовірністю. Але справа не тільки в інстинктах форварда. Також голи Агуеро траплялися завдяки його вибуховому прискоренню, ігровому інтелекту, неймовірно важливій ​​здатності знайти вільний простір, який він отримав на переповнених брудом полях Лос-Евкаліптосу.

 

Сезар Луїс Менотті, тренер, під чиїм керівництвом Аргентина виграла Кубок світу 1978 року, був першим, хто провів паралель між Агуеро та великим бразильським нападником Ромаріо. Після його слів важко заперечувати схожість цих гравців. У них однаковий стиль, а також трохи клишонога хода, аргентинець теж намагається бити по м'ячу носком, тому навіть стиль завершення можна вважати однаковим – наприклад, як у матчі з "КПР", де Агуеро пішов трохи вбік від воріт і вдарив у протихід голкіперу . Роберто Манчіні назвав Агуеро "точною копією Ромаріо".

Саме останні слова найважливіші. Класичний pibe став би десяткою, як це зробили Омар Сіворі, Пабло Аймар та Хуан Роман Рікельме. Найкраще вийшло це Дієго Марадони. Агуеро був одружений з дочкою Марадони, і в них народився син, Беньямін. Але жодного з них не порівнювали б з Ромаріо: вони грали набагато глибше, більше бачили, ніж били по воротах.

Агуеро ж трохи схожий на Карлоса Тевеса, він нападник, що межував за стилем з ідеальними pibe: мобільний, здатний на миттєве прискорення, може грати глибше і ширше, ніж звичайний форвард. "Він може бути наконечником або другим форвардом, який грає трохи глибше "дев'ятки" і створює для нього гольові моменти, – сказав Абель Ресіно, який був наставником Агуеро в "Атлетико". – Він несе неймовірну загрозу у карному майданчику, бо ідеально володіє м'ячем".

Агуеро було 15 років, один місяць і три дні, коли в липні 2003, наприкінці сезону він дебютував в основному складі "Індепендьенте" у матчі з "Сан-Лоренсо" і став наймолодшим гравцем, який коли-небудь грав в аргентинському вищому дивізіоні . У Бочіні, як завжди щирого і трохи буркотливого, були сумніви щодо того, чи був Агуеро готовий до гри за основу: "Чесно кажучи, думаю, що Руджері (головний тренер "Індепендьєнте" на момент дебюту Агуеро) хотів залишитися в пам'яті фанатів як той, хто дозволив Серхіо дебютувати, тому що після цього Агуеро не грав протягом деякого часу".

Насправді після цього він взагалі не виходив під керівництвом Руджері.

Він зіграв два рази в наступному сезоні та вісім разів ще через сезон, ставши твердим гравцем основи лише у сезоні 2005/06. У 2005 році він був у складі збірної Аргентини U20, яка виграла молодіжний Кубок світу. Він, як правило, був гравцем запасу, але близько потоваришував з Мессі, живучи з ним в одній кімнаті і довго граючи з Ліонелем у PlayStation. Він також виграв конкурс малюнків у збірній, намалювавши Роналдіньо, який молиться.

Його відхід в "Атлетико" за 23 мільйони євро наступного року був неминучим, такі вже реалії аргентинського футболу. Проте, одного повного сезону в рідному клубі було достатньо, щоб Агуеро був визнаний одним із найбільших гравців, вихованих у клубі, нарівні з Бочіні та Даніелем Бертоні, які привели "Індепендьєте" до чотирьох поспіль кубків Лібертадорес у 70-ті роки. Менотті говорив: "Ми бачимо одного з найбільших молодих талантів в аргентинському футболі".

Чи відчував Агуеро тиск? "Тиск - це рости в злиднях", - говорив Агуеро незабаром після переходу в "Атлетико".

Незважаючи на це, він не одразу освоївся в Іспанії, а медичний штаб "Атлетико" вже тоді був стурбований тим, що аргентинець їв дуже багато м'яса та випивав недостатньо води. У перший сезон за "матрацників" Агуеро грав разом із Фернандо Торресом, і, як і іспанець, зробив на передпліччі татуювання свого імені мовою "Тенгвар", яку вигадав Толкін. При цьому він зізнався, що на той момент не дивився фільм "Володар Перстнів": "Майстер тату сказав, що це буде круто, тому я й погодився".

Відхід Торреса та прихід до клубу Дієго Форлана – гравця, який також починав в "Індепендьенте" – дозволили Агуеро грати на вістрі, і тоді він справді почав розквітати. Під сумнівом був лише стан його підколінних сухожиль. Перед приходом в АПЛ Агуеро говорив, що любить стежити за грою Майкла Оуена. Як і у колишнього форварда "Ліверпуля", у нього тендітні сухожилля – така проблема є у багатьох швидких гравців.

 

Однак найвидатнішу частину кар'єри він зіграв за "Манчестер Сіті", де забив найбільш пам'ятний гол. Це було в останньому турі сезону 2011-12.

Перед останнім туром АПЛ сезону-2011/12 два манчестерські гранди займали перші два рядки в турнірній таблиці — "Сіті" випереджав "МЮ" за різницею забитих та пропущених м'ячів, і то лише на два м'ячі. Щоб здобути перше за 44 роки чемпіонство, команді Роберто Манчіні потрібно було обігравати вдома "КПР". І з якомога більшою різницею забитих та пропущених м'ячів, щоби не дати шансу "МЮ", який паралельно грав на виїзді із "Сандерлендом". Пікантності розкладам додавав той факт, що для збереження прописки в АПЛ "КПР" також потрібно було набирати очки, щоб убезпечити себе від вильоту.

І в першому таймі все йшло за сценарієм "Манчестер Сіті": команда багато володіла м'ячем, не дала супернику створити жодного небезпечного моменту біля своїх воріт (за винятком удару Джібріля Сіссе зі штрафного), а зв'язка Агуеро, Тевеса, Насрі, Туре та Сільви щоразу розкривала оборону суперника. Але забив той, від кого не очікували – правий захисник Пабло Сабалета не без частки везіння відправив м'яч у сітку воріт "КПР".

Все, що потрібно було зробити "Сіті", довести гру до логічного завершення. Але натомість команда сама собі привезла проблеми: через три хвилини після відновлення гри Джолеон Лескотт, один із найкращих центральних захисників того сезону, незграбно скинув м'яч головою прямо на ногу Сіссе — і той не пробачив.

Але не встигли гравці "КПР" як слід відсвяткувати успіх, як втрутився Джої Бартон, головний хуліган англійського футболу на стику десятиліть. Півзахисник чомусь ліктем тицьнув у ніс Карлосу Тевесу і отримав заслужену пряму червону. Але замість того, щоб остаточно замкнути "КПР" у його штрафному майданчику, "Сіті" пропустив ще раз — банальна контратака, банальна подача з флангу, банальне замикання. І такий небанальний розклад.

У "Сіті" було трохи менше 30 хвилин, щоб перевернути ситуацію, але м'яч просто не ліз у ворота ірландця Педді Кенні, котрий творив дива і кілька разів зупиняв м'яч прямо на лінії воріт. А коли не рятував і він – виручала стійка, як після удару Джеко. Роберто Манчіні пізніше зізнавався, що до 90-ї хвилини і сам не вірив у успіх - він на той момент уже випустив на поле Де Йонга, Балотеллі та Джеко, резервів не залишалося. "МЮ" паралельно вів у рахунку в матчі з "Сандерлендом" і навіть у разі нічиєї "Сіті" забирав би чергове чемпіонство. Камера вихоплювала обличчя вболівальників "городян", в очах яких стояли сльози. Час невблаганно збігав.

Але на 91-й хвилині фарт повернувся до манчестерської команди - 19-й кутовий за матч-таки привів до голу - Джеко забив м'яч у сітку. А через кілька хвилин на таймері горіли цифри 93:20 — час, коли Серхіо Агуеро створив історію. Найджел Де Йонг відпасував у центр на Балотеллі, той відігрався з Агуеро і вивів Куна на ударну позицію. Аргентинець зробив обманний замах і чарівно пробив у ближній кут. "Етіхад" збожеволів.

Але після 10 років на півночі Англії рийшов час прощатися. Здавалося, нарешті давні друзі Мессі й Агуеро нарешті гратимуть в одній команді, однак "Барселона" не змогла втримати Ліонеля. А після 4 матчі за "блау-гранас" й історії з виявленою тахікардією із клубом попрощався й Кун. У команду він прийшов лише влітку 2021 року.

До цього у Куна були проблеми зі здоров'ям. Трохи більше року тому, ще граючи за "Манчестер Сіті", він скаржився на проблеми із тиском та запаморочення, які траплялися прямо під час матчів. Але тоді лікарі списали це на зайву вагу, нормалізували дієту гравця, і ситуація покращилася.
Нинішня історія навряд чи пов'язана із минулим. Мабуть, йдеться про фізіологічну тахікардію, яка виникає через емоційні або фізичні навантаження, або на тлі панічних атак, лихоманок та інших патологічних станів. Серед скарг – прискорене серцебиття, біль у грудній клітці, утруднене дихання, запаморочення.

×