Головний тренер "Ювентуса" Массіміліано Алллегрі похвалив Пауло Дібалу після матчу з "Вероною" (3:1).
"Вважаю, що Пауло було важливо забити і після першого голу він, ймовірно, діяв куди більш невимушено", - наводить слова Аллегрі Premium Sport.
"Коли Мессі та Роналду стануть старшими, найкращими гравцями світу будуть Дібала і Неймар.
У Дібали вся кар'єра попереду. Він здатний і далі прогресувати", - вважає Аллегрі.
"Іноді, щоб щось зрозуміти, потрібно просто мовчати. Я часто мовчу, мені це подобається, це нескладно. Я люблю слухати і формувати свою власну думку", - каже Пауло.
Фотосесія для Vanity Fair тривала три години, Дібала постійно переодягався і слухав поради фотографів, що більше нагадують накази:
"Посміхайся, бий, набивай, одягай, йди, біжи". Аргентинський солдат Пауло не прагне дезертирувати, він робить вигляд, що абсолютно спокійний. Йому 24, у нього дитяча і одночасно доросла усмішка:
"Я багато разів відчував, що таке зрада, і навчився не довіряти людям".
Він виріс в країні, де "м'яч тобі дають раніше, ніж соску", і, вибравши шлях футболіста, "втратив юність".
"Мої друзі ходили на дискотеки, пили пиво, курили, гуляли до світанку, а я рано лягав спати, тренувався кілька разів на день, стежив за харчуванням. Я поїхав з дому в десять років. У пансіонаті "Інстітуто Кордоба" ми швидко дорослішали. Я повинен був піклуватися про себе сам, далеко від рідних. Стелити ліжко, готувати їжу, прати речі. Ті, хто зараз на мене дивиться, поняття не мають, через що я пройшов. Мені пощастило, у мене з'явився шанс битися за свою мрію, але це не тільки фарт. Я не виграв в лотерею, я наполегливо працював і йшов на великі жертви. Це коштувало того, мені все повернулося. Але створювати складно, а руйнувати - легко. Кілька помилок вистачить, щоб знищити те, над чим працював усе життя".
Мої друзі ходили на дискотеки, пили пиво, курили, гуляли до світанку, а я рано лягав спати, тренувався кілька разів на день, стежив за харчуванням
Дібала - нетиповий аргентинець. У ньому ні краплі божевілля Марадони, можливо, позначаються італійське коріння.
"Мені пропонували грати за молодіжку Італії, було дуже приємно. Мені було 19, я відмовився, хоча і було складно. Але я - аргентинець".
Він проводить годинни, зводячи вежі з Lego. Читає книги, любить шахи і впевнений, що в Турині знайшов ідеальний баланс між білим і чорним.
Звідки любов до шахів?
Мене в дитинстві навчив грати батько. Я спочатку просто дивився, як він грає з друзями, потім почав пробувати сам. Тато ніколи не дозволяв мені перемагати, але завдяки йому я вмію грати.
Є щось спільне у футболу і шахів?
Може здатися, що немає, але насправді вони багато в чому схожі. У футболі, як і в шахах, можна покладатися на інтуїцію, а можна готувати свій хід. Можна передбачити дії суперника, прорахувати його ходи, використовувати його помилки. Шахи допомагають думати, не поспішати. У футболі так само: іноді потрібно подумати, щоб вчинити правильно. Знати слабкі сторони суперника, почекати момент, щоб отримати максимальну вигоду.
Рідко можна зустріти такого мислячого футболіста.
Не знаю, мислячий я або просто уважний до того, що відбувається навколо. Я був таким ще в школі. Мені не подобалося сидіти в класі, але я не відволікався, щоб не доводилося багато вчитися після занять. Мені було складно наганяти потім, проводити вільний час за підручниками.
Я бачив багато геніїв в молодіжних командах. "Ось якби у нього була голова на плечах, він став би новим Марадоною або Мессі". Я працював, щоб про мене подібного не говорили
Тобі не хотілося вчитися?
Абсолютно. Я дивився у вікно і уявляв, як граю з м'ячем. Але я вчився добре. Моя сім'я не хотіла, щоб я кидав школу, навіть коли стало ясно, що я буду займатися футболом. Я вже грав за першу команду "Кордоби", а мама сварилася з моїми братами - вони переконували її, що буде правильним залишити навчання. "Не переживай, це величезна можливість!" - наполягали вони. А вона все говорила, що потрібно вчитися. Говорила, що в якийсь момент я можу залишитися ні з чим.
Був такий ризик?
Звичайно. Є безліч талановитих хлопців - набагато талановитіших від мене - які нічого не досягли у футболі.
Тобто, одного таланту недостатньо.
Це дар божий, але його потрібно відпрацювати. Я бачив багато геніїв в молодіжних командах. "Ось якби у нього була голова на плечах, він став би новим Марадоною або Мессі". Я працював, щоб про мене подібного не говорили.
Чого саме?
Не хотів чути ось це "якби".
І в чому різниця між тобою і тими, хто не виправдав надій?
У почутті відповідальності. У пристрасті. У бажанні досягти мети за всяку ціну. В моєму рідному місті ніхто не закриває двері. Всі один одного знають. Це маленький рай. Але я хотів дізнатися світ, мені довелося покинути цей рай. Я хотів битися з власною невпевненістю, познайомитися з новими людьми, вийти із зони комфорту.
Любов до футболу у тебе від батька? Адже він грав у захисті на аматорському рівні.
Насправді він був фланговим нападаючим, а пізніше перемістився на захист. Футбол для аргентинців - не друга релігія, а перша. Якщо грають важливий матч, все зупиняється. Якщо в барі починають говорити про футбол і ті, хто сперечаються, вболівають за різні команди, все може закінчитися погано. Навіть якщо це друзі. Це пристрасть, яка в кожному з нас від народження.
Кажуть, твій батько був дуже жорстким футболістом.
Особисто я бачив тільки один дійсно моторошний підкат в його виконанні. Ми грали з дорослими, і хлопець, який був набагато старший за мене, зіграв грубо. Батько заступився. А в житті він був дуже добрим. Він заразив нас з братами своєю хворобою — футболом.
А потім захворів серйозно.
Тато помер від пухлини, коли мені було 15. Неймовірно болюча втрата. В останні місяці він уже не міг приїжджати до мене, клуб відпускав мене додому. Я тоді серйозно думав, що потрібно все кинути. Мені хотілося проводити час з ним. Але я був зовсім молодий, брати хотіли мене захистити і відрадили. Не знаю, чи зустріну я його коли-небудь, але завжди думаю про нього, присвячую йому голи. Пригадую, як він возив мене в Кордобу - 110 км дороги туди-назад. Взимку, влітку, в свята, хворий і здоровий. Тільки заради того, щоб я бив по м'ячу. Він ніколи не скаржився, я ніколи не відчував тиску.
Футбол тиснув на тебе?
Поки батько був поруч - ніколи. Я намагався насолоджуватися кожним моментом, як в дитинстві. Поле було біля будинку, ми з братами грали постійно. Звичайно, били скло. Адже ми були останнім поколінням, яке з ранку до ночі грало в футбол, для якого два светри, які лежали на землі, були воротами. Перший комп'ютер у мене з'явився, коли мені було 13. І я не мріяв про нього. Залишатися вдома було покаранням.
Якщо я бачу, що у мого одноклубника десять розкішних машин, я не стану його засуджувати. Поняття "правильно" і "неправильно" відносні
В Аргентині ти став відомий, коли заплакав в прямому ефірі.
Я грав за "Кордобу" у другому дивізіоні. Ми поступилися у стиковому матчі за вихід в примеру. Я не хотів плакати, але не зміг стриматися. Я вболівав за цю команду, я з 10 років був її частиною.
Ти шкодуєш про ті сльози?
Чому? Чоловіки плачуть. Ламаються. Оступається. Я залишився ні з чим, я був знищений. Таке траплялося і потім. У збірній мене вилучили, проти Уругваю. І я плакав.
Марадона сміявся, коли йшов з поля перед аналізами на допінг у 1994-му.
Дієго був великим, але в 1994-му мені був рік. Він - не легенда мого часу, але легенда в цілому. А легендам не потрібні ні мораль, ні моралізм. Якщо я бачу, що у мого одноклубника десять розкішних машин, я не стану його засуджувати. Поняття "правильно" і "неправильно" відносні. Зараз всі думають, що знаю футболістів, адже спостерігають за їх життям в соцмережах. Але вони не бачать нічого.
Що для тебе свобода?
Бути собою і не боятися суджень інших. Я хочу бути прикладом, але складно зробити так, щоб тебе зрозуміли всі. Часто твоя свобода і твоя думка не збігаються з тим, що хочуть чути люди. З тим, хто хоче нав'язати тобі преса. Коли ти відомий, потрібно вміти давати раду критиці - тільки так можна вижити.
Як ти контролюєш емоції?
Це неймовірно складно. Часто мені не вдавалося. Думаю, не вистачало досвіду. Поступово я вчуся.
А що таке амбіції?
Прокидатися щодня з чіткою метою та намагатися досягти її. Вміти задовольнятися малим і не поспішати. Знати, що ти станеш краще тільки в тому випадку, якщо не припиниш намагатися це робити.
Ким стає футболіст, коли досягає свого рівня?
Найчастіше - дуже самотньою людиною. Як я вже говорив, негатив ніколи не пропадає. Він залишає слід. Тому мені складно довіряти людям.
Ти вважаєш, це добре?
Я вважаю, що це жахливо. Людину складно зрозуміти, а, не знаючи, зрозуміти його просто неможливо. Я намагаюся позбутися від забобонів. Але досі не вірю, що дівчата знайомляться зі мною, тому що я їм подобаюся. Всім хочеться скористатися популярністю, отримати щось. Сумно, але це правда. У моєму світі необхідно бути дуже уважним, щоб потім не страждати. Я раджу дітям насолоджуватися грою, поки це можливо. Потім все буде зовсім інакше.
Не надто радісна картина.
Футболіст щасливий, коли у нього є м'яч. Те, що за межами поля, часто не тішить.
Всім хочеться скористатися популярністю, отримати щось. Сумно, але це правда. У моєму світі необхідно бути дуже уважним, щоб потім не страждати
Ти хочеш виграти Золотий м'яч.
Так. У дитинстві я розповідав про це друзям, коли ми ділилися мріями, сидячи навколо багаття.
Ти сам зрозумів, що володієш талантом, або тебе в цьому переконали?
Переконали. Я ніколи не міг уявити, що досягну того, чого домігся. Так що тепер я впевнений - мені під силу будь-яка мета.
А хіба Золотий м'яч - не просто статуетка, яка буде припадати пилом на полиці?
Це було б моє послання всім дітям. Всім жителям маленьких містечок - футболістам, медикам, інженерам, поетам. Вони можуть сподіватися на успіх, адже я зумів його домогтися.
Чому вчить твоя історія?
Немає нічого неможливого, що б хто не говорив.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Успіх і гроші вирішують все, коли мова йде про трансфер: скандальне інтерв'ю зірки "Баварії"
Пауло народився в скромній сім'ї в Кордові. Його батько у молодості був футболістом, гравцем клубу "Атлетико і Бібліотека Ньюеллс Олд Бойз", але без особливого успіху.
Дід футболіста Болеслав Дібала був родом з Польщі. Він втік з своєї рідної країни під час Другої світової війни. Бабуся по материнській лінії була родом з Неаполя. Завдяки цьому Пауло 13 серпня 2012 року отримав італійське громадянство.
4 червня 2015 року Пауло перейшов з "Палермо" в "Ювентус", підписавши п'ятирічний контракт. Сума трансферу склала € 32 млн.
У 2016 році Пауло став чемпіоном Італії в складі "Ювентуса". У своєму першому сезоні в складі клубу він став найкращим бомбардиром клубу, забивши 19 голів в 34 матчах.
3 
4166
Коментарі