Три роки тому у Львові на вулиці Степана Бандери, 1 відкрили Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького". Це один із трьох у Східній Європі музеїв - в'язниць, два інших - це музей-тюрма НКВД у Вільнюсі та музей-тюрма Штазі в Берліні.
Будівля у стилі неоренесанс збудована для австро-угорської жандармерії у 1889—1890 роках. У 1935 році в споруду було переведено слідчий відділ поліції. Під час Львівського процесу 1936 року в тюрмі утримувалися Степан Бандера, Ярослав Стецько, Микола Лебідь та інші підсудні. У 1939—1941 роках в приміщенні знаходилася В'язниця №1, розрахована на 1500 осіб, а сусідній головний корпус займало обласне управління НКВС. Після нападу Третього Рейху на СРСР у червні 1941 року працівниками НКВС було розстріляно близько тисячі в'язнів. У 1941—1944 роках споруда використовувалася як слідча в'язниця гестапо. У 1944—1991 роках тут діяв слідчий відділ і слідчий ізолятор НКВС (НКДБ), згодом Управління внутрішніх справ Львівського міськвиконкому - Міське Управління ГУМВС України у Львівській області МВС України.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прибиральницю музею "Тюрма на Лонцького" викликають на допит в СБУ
Зараз у "Тюрмі на Лонцького" працює меморіальний музей, для охочих проводять безкоштовні екскурсії. Під час екскурсії показують і розповідають про історію споруди, в'язничний побут та масові розстріли в кінці червня 1941 року. Частину тюремних камер обладнано в експозиційні зали. У коридорах вмонтовано стенди, на яких подано історію будівлі, прізвища частини розстріляних в'язнів та тексти документів, які регламентували перебування в цій тюрмі у різні періоди.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Львові відкрили фотовиставку, присвячену радянським концтаборам
"Умови утримання в'язнів були жахливі. В камері на дві особи сиділи по десятеро. Спали стоячи або по черзі. Задуха, антисанітарія. На коридор із камерами був лише один туалет, відсутність води. Бліх і щурів спеціально не винищували. Кагебісти були винахідливі. Наприклад, у карцер на підлогу наливали воду з хлором. На ніч приносили дошки, аби в'язень міг поспати на підлозі. Але вночі завжди виводили на допити. Коли людина лягала на підлогу з хлором – отримувала хімічні опіки" - розповідає старший науковий співробітникмузеюІгор Дерев'яний.
Можна оглянути камеру-одиночку, камери смертників, кабінет слідчого та унікальну фотолабораторію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Львові відкрили виставку про знищені села у роки Другої світової
"Були два варіанти кабінетів слідчих. Це, фактично єдина людина із зовнішнього світу, з якою міг поговорити ув'язнений. Перший – кабінет перегороджувала сітка, аби не було нападу. В іншому, у звичайному кабінеті усі меблі були прикручені до підлоги. Окрім фізичного тиску чинили ще й психологічний. Залякували, просили, умовляли, шантажували. Деякі камери мали похилу підлогу - для відтоку крові. У них відбувалися розстріли. Більшість ув'язнених знищували у підвалах тюрми, багато – на подвір'ї" - каже Ігор Дерев'яний.
Правду про страшні події літа 1941 року можна побачити з рідкісних кіно- та фотокадрів та почути записи очевидців.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У "Нашій Україні" відправляють гостей Львова до "Тюрми на Лонцького"
"У тюрмах Львівщини станом на 22 червня 1941 року було 5 424 в'язні. Більшості інкримінували злочини за статтею 54 карного кодексу УРСР, тобто - контрреволюційну діяльність. Негайними офіційними заходами у вирішенні проблеми переповнення в'язниць стали накази наркома державної безпеки Меркулова від 23 червня 1941 р. про розстріл засуджених до смертної кари. У Львівській області було розстріляно 4140 в'язнів. Проте підрахунки не узгоджуються: залишилося у тюрмах 3 602 особи, а розстріляли більше".
В експозиції представлені нещодавно розсекречені "розстрільні списки" та архівні справи на одного із найвідоміших в'язнів – отця Миколу Хмільовського, керівника підпільної греко-католицької церкви. Дослідники зібрали і розмістили на стелі пам'яті всі відомі на сьогодні прізвища закатованих у 1941 році.
2 
1
Коментарі
4