У райцентрі Радивилів на Рівненщині працює майстерня, де виготовляють полотно за старовинними технологіями. Жінки-ткалі по кілька годин на день сидять за дерев'яними верстатами, щоб відтворити давній національний одяг. До літа у майстерні планують відкрити музей ткацтва, де туристи також зможуть спробувати себе у цьому ремеслі.
Майстерня розташована у колишньому приміщенні місцевої меблевої фабрики. Верстати та старий одяг киянин Володимир Дзьобак збирає по рівненських селах уже 3 роки. Називає етнографію своїм хобі.
"Я народився і виріс у селі Срібному тут, на Радивилівщині. Почав писати книгу про своє село, а виявилося, що у ньому було багато ремісників. Отак і зацікавився ткацтвом і вирішив створити музей-майстерню, - розповідає Володимир Васильович. - Старі ткацькі верстати по селах стоять розібрані на горищах, а онуки ткати уже не вміють. І хоча люди давно самі цим всім не користуються, віддавали і продавали станки та одяг дуже неохоче. Я через оголошення у газеті знайшов кілька жінок, які погодилися працювати у цьому проекті. Нас консультує відома в області етнограф Алла Українець, приїжджають і дають уроки різні майстри".
Деякі куплені старі верстати були ще у робочому стані. Їх привезли у майстерню і склали наново, хіба що замінили кілька деталей. Інші верстати відтворили за кресленнями. Берди і човники довелося замовляти у Новій Зеландії, а сировину везти з Франції та Китаю. Адже в Україні потрібних ниток з льону майже немає, а з конопель уже не виготовляють зовсім.
"Одна така котушка більше кілограма важить", - киває головою на стіл з нитками ткаля Наталія Пуха, яка саме сидить за верстатом.
Показує, як виткати серпанок – тонку матерію, з якої жінки колись робили собі намітки на голову.
"От на Поліссі чимало старих селянок ще у 1950-тих роках носили намітки, коли по інших районах ця традиція уже давно зникла, - розповідає Наталія. – Ми тут намагаємося відтворити одяг Південної Волині, де ткацтвом перестали займатися раніше, ніж по інших західних регіонах. Тому й про характерні для цієї місцевості костюми навіть етнографи мало знають".
У світлиці, де працюють ткалі, стоїть велика дерев'яна скриня – у ній зберігаються ткані речі. Дзьобак показує старе рядно та зразок сучасної тканини, яку зробили у його майстерні. Візерунки збігаються один в один.
"Кожен малюнок розбираємо голкою по ниточках. Задля одного складного візерунку довелося зробити 90 зразків тканини, - каже 29-річна майстриня Олена Жолоб на два місяці приїхала до Радивилова з Києва, щоб повчити місцевих ткаль. "
Щоб правильно налаштувати верстат на роботу і підібрати нитки, треба витратити майже цілий день. Зате ткати потім уже легше – руки й ноги за педалями самі працюють, - додає Олена. – Хоча за кілька годин дуже втомлюються очі. Треба бути постійно зосередженою, порахувати правильну кількість ниток, щоб точно відтворити візерунок. Але ткацтво все одно приносить мені радість. Зараз нас тут у світлиці працює четверо – для когось це робота, а для когось цікаве хобі".
Олена займається ткацтвом уже 11 років. За день може виткати 2 довгих пояси-крайки. На спідниці та сорочки витрачає по кілька днів. Вона, як і її колеги-майстрині, вбрана у волинський тканий одяг.
"На мені яскраво-червона спідниця зі складними візерунками. Вона має кілька складок - колись це була ознака заможної дівчини на виданні. Бідні дівчата носили спіднички простіші, не такі пишні. У червоний колір нитки тоді фарбували коренями морени, - показує киянка. –У давнину сучити нитки, вишивати та ткати уміли в кожній сільській родині. Бо інакше людям не було би у що вдягнутися – адже магазинів не було, жили з натурального господарства. Візерунки й техніки передавалися з покоління у покоління. Якщо бабця робила якусь помилку, то з тою помилкою потім ткала і її онука".
Дзьобак каже, що його майстерня поки працює лишень на одну шосту потужності. З часом він збирається її розширити і набрати більше майстринь. Скільки коштів уже витратив на своє хобі, не називає.
"Точної суми не скажу, але трикімнатну квартиру на ці гроші купити зміг би. Ремесла вимирають, а мені хочеться щось і для нащадків залишити. Можливо, до ткацтва згодом додам і гончарство".
У липні радивилівські майстрині поїдуть на всеукраїнський фестиваль ткацтва у село Пляшеву, що неподалік райцентру – 5-7 липня там відзначатимуть чергову річницю козацької битви під Берестечком.
3 
1
Коментарі
1