Зі Світланою Рудіковою і Дарією Павловою зустрічаємося в одній з кав'ярень київського Подолу. Світлана — художник-ілюстратор, Дарія — фотограф. Разом вони створюють проект "Мечтаріум": Дарія знімає родинні фото, а Світлана домальовує на них казкових персонажів. Потім пишуть казку з фантазійним сюжетом.
Як виникла ідея вашої спільної творчості?
- Я побачила фото подруги на заході сонця в маковому полі в дітьми в розкішній спідниці і з самоваром. Ця фотографія мене вразила, - розповідає Світлана. - Я зрозуміла, що дівчинка в мені воскресла, і що я хочу такого самого. Це була Дашина фотографія. Ми познайомилися з Дашею. Вирішили зробити щось спільне. За місяць Даша сфотографувала мого сина: він сидів біля високого дерева. І такий був маленький, тендітний, порівняно з цим деревом, що я захотіла ще щось на цій фото цікаве зобразити. Домалювала дереву обличчя, щоб воно буквально дивилося на дитину. Малий сидів у смугастій кофтинці. Я домалювала за задньому плані дерева у смужки. Вийшов такий зворушливий одинокий образ. Але при цьому дуже добрий, бо всі дерева навколо були дружні. Син зовнішню реальність бачить по-своєму. Як усі діти. Просто хтось більше це показує, хтось менше.
Як обираєте сюжети?
- Спілкуємося з людьми — з'ясовуємо, який у них характер, що вони люблять і чим захоплюються. Потім разом пишемо казки про цих людей і сюжету фото. Я підбираю певні фотографії і малюю ескіз. Потім узгоджуємо з Дашею.
- Зазвичай найцікавіші ідеї лягають на фотографію, яка не зовсім класична, - каже Дарія. - Людина впівоберта чи не дивиться в кадр. Дуже багато простору навколо, і люди там маленькі. Малюємо картини про внутрішній світ людини.
Ви малюєте на фото фарбами? - запитую Світлану.
- Замовляємо надруковане фото на полотні на підрамнику — воно дуже яскраво і красиво продруковується. Після цього я беру олійні фарби і малюю ними по полотну. Іноді хитрую: вплітаю малюнок в елементи фото — наприклад, домальовую траву маслом до сфотографованої. Картини виходять — як стоп-кадри фільму з елементами анімації.
Наприклад, на фото хлопчик запускав вертольотик і тримав у руках пульт. Я замальовувала вертольотик і намалювала замість нього великого дракона. Інколи людей хочеться навіть відмалювати. Але ми не впевнені, що вони захочуть. Це ж публічний проект. Буде виставка, буде книжка.
- Я фотографувала якось жінку, яка мріяла знятися вагітною і оголеною, - каже Дарія. - Була осінь. На вулиці 7 градусів. Вона практично повністю роздягнулася. Тому зйомка була швидкою. Над цією жінкою Свєта потім намалювала рудоволосого ангела.
Фотографія не повинна бути дуже класичною, постановочною, банальною. А люди у нас дуже перейняті тим, як виглядають на фото. Помітила, що за кордоном люди вільніші і розкутіші. У нас же часто вагітні не приймають себе такими які є. Тіло жінки змінюється. Але я бачу в них стільки краси, якої і вони часом не помічають. Вагітні жінки приходять такими налитими, округлими, і всі здаються мені дуже духовними, неземними істотами. Намагаюся комбінувати, щоб і жінці сподобалось, і щоб не втратити себе у цій фотографії.
Як пишуться казки до цих картин?
- Казка повинна віддзеркалювати той сюжет, який ми вкладаємо, - розповідає Світлана. - Написали казку про те, що хлопчик подружився з драконом, який дуже любив моркву. Але виявилося, що його мама знає більше, тому що вона завжди залишала моркву на підвіконні відкритого вікна. Хочемо, щоб казка чомусь вчила. Після неї хлопчик, який не любив овочів, почав старанно їсти моркву.
Авторки планують видати книгу зі своїми фото і казками і зробити виставку.
- Зазвичай на виставках діти нудьгують, сидять, печеньки точать, і їм нецікаво. Ми хочемо, щоб дітям було цікаво.
5 
35413
Коментарі
1