Своїми розмірами дикий бик тур перевершував домашнього. Як подають давні описи, у довжину він сягав трьох метрів, у висоту — майже два, важив же від 800 кг до тонни. Шерсть тур мав чорно-брунатну. Уздовж лінії хребта завжди проходило світле пасмо, а на голові була рудувата кучерява гривка.
Найбільше ж очевидців вражали роги: великі, розлогі, ліроподібно вигнуті, вони сягали майже 80 см завдовжки.
Водилися тури переважно в мішаних лісах, особливо полюбляли вологі й заболочені місцини. Археологи знайшли рештки турів на київській Оболоні. Первісно ж тури жили й у лісостепах, нерідко заходили в степи.
Пишуть, що стадом турів верховодила стара туриця. Бички-доростки збивалися в окремі стада. Старі ж бики були більше самітниками.
Пересічна тривалість життя тура становила років із 15. За умови, звісно, що його ніхто не вполював і в шлюбних герцях він щороку виходив переможцем.
Сім-вісім тисяч років тому люди взялися за одомашнення турів. Уся велика рогата худоба походить від них. В околицях Умані, скажімо, ще в XIX столітті, коли гнали волів до води, говорили, що йдуть "напувати турів".
Відколи людина навчилася полювати, тур лишався особливо бажаною здобиччю. Хоч уполювати його було справою нелегкою. І настільки, що це прирівнювалося до військових подвигів. А м"ясом одного тура можна було нагодувати цілу князівську дружину.
Уся велика рогата худоба походить від турів
Особливо любили влаштовувати виправи на тура особи монаршої крові. Великі князі київські полювали на диких биків у чернігівських лісах. Володимир Мономах у своєму "Поучанії дітям" не поминув згадати: "Тура мя два метала на розіх і с конем..." Справді, розлючений звір на рогах міг підняти вершника з конем. Припускають, що жоден хижак не становив загрози дорослому турові.
Полювання скорочували поголів"я турів. Та справжнім стихійним лихом для цих тварин стало винищення лісів задля збільшення оброблюваної землі. Якщо в ранньому Середньовіччі ліси вкривали 3/4 території Західної Європи, то в пізньому цей показник знизився в кілька разів. Турам просто забракло місця під сонцем.
Найдовше дикі бики втрималися у Польщі. На зламі XVI–XVII століть вони лишилися тут тільки в одній місцевості — Якторовській пущі, за 60 км на захід від Варшави.
Останні стада турів потрапили під пильну увагу королівських адміністраторів: протягом 70 років було проведено десять ревізій. На початку XVI століття в околицях пущі оселили спеціальних королівських ловчих, що мали пильнувати турів і ліс, у якому ті водилися. А місцеві селяни зобов"язані були збирати сіно з довколишніх лук і возити його до пущі, аби взимку підгодовувати стадо.
Попри таку опіку, кількість тварин неухильно зменшувалася. Імовірною причиною почасти було браконьєрство, а частково недуги, що їх переносила свійська худоба, яка іноді заходила глибоко в ліс і парувалася зі своїми прародичами.
1557 року під Якторовом було ще 50 турів. Рівно через чотири десятиліття король Сигізмунд ІІІ Ваза видав цілковиту заборону полювати на цих тварин. У місцях, "де тури бувають", не дозволялося вирубувати ліс, випасати худобу або косити сіно. Навіть щоб проїхати через Якторовську пущу, треба було мати спеціальний дозвіл. Тим не менше, на початку XVII століття в пущі залишилося лише чотири тури — одна туриця й три бики. Вони так і не дочекалися потомства. 1630 року, відвідавши Якторово, королівський ревізор занотував: "Написано у минулій люстрації, що була туриця одна, але тепер піддані цього села сказали, що здохла роки тому три". Неважко вирахувати: коли загинула остання туриця, надворі був рік 1627-й.
З плином часу про тура стали забувати навіть у тих краях, де він водився найдовше.
На заході Європи тура плутали із зубром, а на сході по ньому залишилися лише спомини в давніх піснях, звичаях, а також назвах сіл, рік та урочищ. Села Тур, Тур"ї Ремети, Турички, Туропин, Туровичі, містечко Турійськ, річка Турія — усе, що позостало на нашій землі від грізного дикого бика, який кілька сотень років господарював у прадавніх диких пущах.
Коли загинула остання туриця, надворі був рік 1627-й
Здавалось би, на цьому можна було б поставити крапку в історії тура. Але у 20–30-х роках минулого століття вона набула несподіваного продовження. У Німеччині тоді якраз панувала мода на все расово чисте. Двоє братів, Хайнц і Люц Геки, палкі прихильники нацизму, взялися за відтворення турів. У зоопарках Мюнхена та Берліна вони почали схрещувати ті породи великої рогатої худоби, які, на думку братів, зберегли найбільше рис дикого бика. Однак ані розміру тура, ані величини його рогів — що їх так яскраво змальовано в давніх описах — досягнути не вдалося.
У науковому світі поставилися доволі скептично до цих експериментів. Виведену Геками породу в ліпшому разі називають "новий тур", частіше ж просто та невибагливо: "корова Гека". Сьогодні побачити її можна в деяких європейських заповідниках. У Франції, приміром, існує навіть "Ферма турів", де розводять цих тварин і показують наївним відвідувачам. Чому наївним? Бо справжні тури вже давно вимерли.
4 
1
Коментарі
2