— Примула, ці квіти ще називають баранцями, сходить і зацвітає найперша. Навіть проліски ще сидять. Усе кругом голе і чорне, а ці розеточки, мов яскраві вогники в саду: червоні, бордові, фіолетові, рожеві, — каже 69-річна Галина Матвійчук із Броварів на Київщині. — Після Нового року була відлига — то переплутав мій баранець зиму з весною і зацвів. Оце зробила рослині курінь із соснових гілок, щоб не вимерзла.
Примулу можна сіяти наприкінці лютого, як зійде сніг. Потім розсадити. Насіння не тримають по кілька років, бо воно швидко втрачає схожість. Квіти не потребують надмірної опіки. Люблять вологу. Ростуть біля гірських річок, на луках.
Потрапили до нас з Альп. Це розеткові трави. Бувають однорічні та багаторічні. З їхніх коренів отримують ефірні олії.
— Висаджую примули у світле місце, але не під прямі сонячні промені, у пухкий ґрунт. Як відцвітуть, зрізаю. Можуть потім ще й влітку зацвісти, і восени. Особливо, якщо підживити. На зиму, коли морози великі, вкриваю сухим листям. Якщо тепло — краще не вкривати, бо коріння випріє. Сорт Юлія — морозостійкий. Його взагалі не вкривають.
Найрозкішніший сорт примули — Потсдамські Гіганти. Вирізняється великими квітками до 15 сантиметрів на маленькому кущику. Махрова Прімлет схожа на букет троянд. Трохи нагадують азалію квітки махрової Розанни. Оригінальне забарвлення в сорту Блакитна Зебра — яскравий контраст золотисто-жовтого вічка зі смугастими синьо-білими пелюстками.
Розростається рослина щільно. Раз на чотири-п'ять років кущик розділяють і пересаджують.
2 
1
Коментарі