Ексклюзиви
Неділя, 04 липня 2021 08:30

Древні традиції й циплятня. Як створюють старовинну вишивку - чарівні фото
31

– В експозиції у нас є точна копія гобелена, який висить у Раді Європи. Автор – Леонід Товстуха. Народний художник України, лауреат Шевченківської премії. Майже 40 років був директором фабрики художних промислів імені Клари Цеткін, яка закрилася у 2005-му. Наш центр створений на базі цієї фабрики. Поки в її будівлі ремонт, займаємо навчальний корпус художнього ліцею, - каже керівник Всеукраїнського центру вишивки і килимарства. заслужений майстер народної творчості України Надія Вакуленко.

Майстриня провела для Gazeta.ua екскурсію центром народного мистецтва, до якого щодня їдуть туристи з різних регіонів України.

Експозиція у Всеукраїнському центрі вишивки та килимарства в Решетилівці
Фото: Ольга Стенько
Експозиція у Всеукраїнському центрі вишивки та килимарства в Решетилівці
Антимоскітні сітки також оздобили вишивкою. Іноді їх знімають, щоб прати
Експозиція у Всеукраїнському центрі вишивки та килимарства в Решетилівці
Експозиція у Всеукраїнському центрі вишивки та килимарства в Решетилівці

Всеукраїнський центр вишивки та килимарства підпорядковується безпосередньо Міністерству культури та інформаційної політики України. Розташований у центрі маленького міста Решетилівка в 35 км від Полтави.

На фасаді двоповерхової будівлі – скромний банер з назвою закладу. Перед будинком – клумба з трояндами. У невеликому прохідному дворі з протилежного боку - затінок від великих дерев. Біля входу припарковані декілька велосипедів. На розтягнутій поруч мотузці сушаться білі шматки тканини. Якщо придивитися, видно вишивку. Це заготовки для майбутньої чоловічої сорочки, оздобленої унікальною вишивкою "білим по білому".

Такий вид народного мистецтва властивий саме Решетилівці. Вишивку подали до ЮНЕСКО як кандидата на визнання об'єктом нематеріальної спадщини.

Автор: Ольга Стенько
  Зразок решетилівської вишивки "білим по білому" - чоловіча сорочка
Зразок решетилівської вишивки "білим по білому" - чоловіча сорочка

Виставкова зала розташована на першому поверсі, ліворуч від входу. Стіни завішані гобеленами, що виготовлені відомими на всю Україну решетилівськими майстрами народного мистецтва, або за їх малюнками. Багато вишиваних речей.

– Ми зараз вишиваємо роботи для потужної виставкової зали, для експозиції. Тут представлені складні вироби, які потребують багато роботи. Всі – тільки ручна вишивка, - Надія Вікторівна жестом запрошує проходити вглуб кімнати.

Тут експонуються понад три десятки вишитих виробів Автором практично усі вишиваних робіт є Надія Вакуленко. Це частина її творчого доробку за понад 40 років. З яких 33 присвятила викладанню в Решетилівському художньому ліцеї - навчала студентів секретам ручної вишивки.

Хрестик – не древня традиція для України, це пізня техніка

Хоча в залі представлені вироби в різних кольорах та техніках, майстриня одразу знайомить з особливостями саме решетилівського стилю "білим по білому".

– Нам деколи закидають, що ми марно присвоюємо собі славу. Мовляв, не тільки в Решетилівці білим по білому вишивають. Звісно, не можна так стверджувати – вишивка "білим по білому" поширена по всій території України. Але унікальність саме решетилівської вишивки таки є, – підходить майстриня до столу, де представлені дивовижні чоловічі сорочки. – Відмінність саме решетилівської вишивки в тому, що у нас в одному орнаменті поєднуються від трьох до п'яти, а то й більше, технік вишивки. Тут бачимо мережки, зерновий вивід, вирізування, лиштва (рахункова гладь. – Gazeta.ua), зубцювання, "солов'їні вічка".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поява троянд на вишиванках пов'язана з французьким милом - етнологиня

Тут в експозиції немає вишивки хрестиком. Хрестик – не древня традиція для України, це пізня техніка, наголошує майстриня

– Хрестики з'явилися наприкінці XVIII – початку XIX століття, коли французький підприємець завіз в Україну мило з брокарівськими червоно-чорними малюнками. А взагалі, традиційною для України була саме така техніка, – показує Надія Вакуленко.

– Часто люди в екскурсійних групах просять показати "традиційну червоно чорну" вишивку. Відповідаю їм, що для Полтавщини червоне з чорним – не традиція. Такі кольори більш властиві Київщині та іншим регіонам. Полтавщина – білим по білому, пастельна гама кольорів.

Автор: Ольга Стенько
  Керівниця Всеукраїнського центру вишивки та килимарства Надія Вакуленко показує сорочку, оздоблену традиційною гадяцькою вишивкою
Керівниця Всеукраїнського центру вишивки та килимарства Надія Вакуленко показує сорочку, оздоблену традиційною гадяцькою вишивкою

– Гадяцька сорочка – традиційна вишивка темно-синім кольором. Це тому, що в Гадячі проживало багато євреїв, які возили з Індії синій барвник індиго. Там фарбували нитки. Такі сорочки називали "жидівками", - показує Надія Вікторівна.

Поруч представлена подільська сорочка, виконана в техніці "низинка" - зі зворотного боку виглядає як негатив. Орнамент вишитий червоним і чорним.

– Вишивають її з вивороту. Це дуже складна техніка. Коли я навчала дітей й роботі з нею, її вивчали останньою, коли студенти набули навичок. З часом, коли ми переїдемо до свого приміщення і у нас буде великий виставковий центр, у ньому плануємо репрезентувати вишивку усіх регіонів України, - каже майстриня.

Показує сукню жовтозеленого кольору, оздоблену мережкою і візерунком у вигляді соняшників. Та розповідає легенди походження назви міста Решетилівка.

Автор: Ольга Стенько
  Експозиція у Всеукраїнському центрі вишивки та килимарства в Решетилівці
Експозиція у Всеукраїнському центрі вишивки та килимарства в Решетилівці

– За однією з версій, засновником села був козак Решетило. Друга легенда каже, що місцеві майстрині, які володіли технікою "прорізний прутик" буквально решетили тканину. І від способу виконання техніки й пішла назва Решетилівка, – каже Надія Вакуленко.

Пропонує показати творчі майстерні, де створюють вироби народного мистецтва. Майстри працюють на другому поверсі.

На другому поверсі будівлі – коридор, засланий звичайним лінолеумом, що малюнком імітує паркет. За рядом білих дверей з непрозорим склом, що по обидва боки коридору, видно яскраве світло ламп, попри сонячний день. Це майстерні, в яких створюють шедеври в традиційному народному стилі – працюють ткалі, вишивальниці та кравчині.

Перші двері ліворуч – ткацька майстерня. Тут створюють унікальні гобелени та килими. Малюнки беруть не тільки традиційні, але й авторські. Виконують і на замовлення – пейзажі, натюрморти та навіть портрети.

– Працюємо над наповненням виставкової зали. Робимо багато килимів Надії Несторівни Бабенко – Заслуженої майстрині народної творчості, лавреатки Шевченківської премії. Її, на жаль, немає вже серед нас, але восени відзначатимемо 95-річчя з дня її народження. За її ескізами виготовлений килим, подарований ООН. Копію з нього робимо, одна вже висить в нашому культурному центрі "Оберіг" у Решетилівці. А в нас працює художником її син Олександр Бабенко, зараз тчуть килими за його роботами, – розповідає керівниця центру.

Показує приміщення майстерні. У кімнаті розміром зі шкільний клас встановлені п'ять великих ткацьких верстатів. За ними працюють семеро майстринь. Згідно з ескізами, вкладають в основу, натягнуту на раму станка, кольорові нитки, ущільнюють гребінцем. Використовують лише натуральну вовну, фарбовану натуральними барвниками.

Автор: Ольга Стенько
  Килимарська майстерня  у Всеукраїнському центрі вишивки та килимарства в Решетилівці
Килимарська майстерня у Всеукраїнському центрі вишивки та килимарства в Решетилівці

Більшість майстринь, що зараз тчуть килими, працювали раніше на фабриці. Струнка жінка з короткою зачіскою прибиває гребінцем, більше схожим на дерев'яний молоточок, щойно заправлену між основою кольорову нитку.

– Родом з сусіднього Великобагачанського району. А тут, у Решетилівці, вивчилася, вийшла заміж і працюю понад 20 років, - розповідає майстриня Валентина Бажан. – Колись приїхала подивитися, мене завели в майстерні, показали – мені сподобалося. Тому обрала таку професію. В дитинстві про це не думала, лише трохи вміла малювати.

Жінка розповідає, що досвічена майстриня протягом робочого дня в середньому може заткати барвистим візерунком приблизно 10-сантиметрову смужку шириною 1 м. Каже, все залежить від складності малюнку. Зараз разом з колегою працює над гобеленом розміром 2 х 3 метри. Удвох такий виріб виготовляють приблизно два з половиною місяця, працюючи по вісім годин п'ять днів на тиждень.

Наша техніка килимарства дозволяє виготовляти портрети

На питання, чи складна робота, Валентина нітиться і каже, що не дуже.

– Як який день! Буває, легше, буває – складніше! – вигукує котрась з її колежанок з-за сусіднього станка.

На питання, яка з робіт була найскладнішою, майстриня замислюється. Кладе руки на коліна.

– Не можу сказати точно – переробила багато їх. А загалом, найскладніші – портрети. Згадую найбільше, мабуть, портрет якогось шейха, – продовжує жінка.

Майстрині пояснюють, що Решетилівська фабрика народних промислів працювала на виконання замовлень – приїжджали замовники з усіх країн, що були колись республіками СРСР.

– Навіть з Азербайджану, Туркменістану. У них там доволі розвинуте килимарство, але інший стиль, техніка – більш ворсові килими. Наша техніка килимарства дозволяє виготовляти портрети. Нам, буває, люди привозять навіть свої ескізи, – уточнює Надія Вакуленко.

Дякую майстриням за гостинний прийом. Кажуть, звикли до гостей – щодня приїжджають декілька екскурсій з усієї України.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Найбагатші – у наречених, найунікальніші – у повстанців. Що слід знати про історію вишиванок

Двері навпроти через коридор – швейна майстерня. Після заставленої високими верстатами ткацької майстерні це приміщення здається дуже просторим. Чільне місце займає великий розкрійний стіл. На ньому розкладені елементи майбутньої чоловічої вишитої сорочки. Візерунок вже знайомий – "білим по білому".

– А тут вже майстри зшивають все в готові вироби, - продовжує екскурсію Надія Вікторівна.

І пояснює: оскільки вишивальниці висмикують окремі ниточки, створюючи мережки, то практично нереально робити це на розкроєних елементах. Тому спочатку тканину оздоблюють вишивкою, а потім з заготовок розкроюють сорочки чи сукні.

Вглибині кімнати по два в ряд стоять столи зі швейними та вишивальними машинками. Як не дивно, але машинну вишивку тут теж виготовляють. Однак і тут не обходиться без копіткої ручної праці.

– Є машини комп'ютерні. А є такі, як оця, де майстриня рухає п'яличками, на які натягнута тканина, та вишиває. Виходить, вишивка машинна ручна, – веде далі керівниця центру.

Показує стіл з машинкою, де лежать п'яльця з частково вишитим малюнком. Видно, що на тканині нанесена розмітка – нею керується майстриня, створюючи вишивку.

Автор: Ольга Стенько
  Рушник, вишитий технікою ручної машинною вишивки за спеціально створеною схемою
Рушник, вишитий технікою ручної машинною вишивки за спеціально створеною схемою

Співробітниці цієї майстерні демонструють серію вишитих таким чином рушників. На гладкій синтетичній білосніжній тканині розквітли дивовижні червоні візерунки. Рушники зберігають у сувоях – так вони не зминаються та не заломлюються на згинах.

Схеми вишивки створюють спеціальні художники. Майстрині кажуть, що тут мало намалювати красиву композицію. Щоб вийшла гарна вишивка, потрібно враховувати технічні моменти: як розташовувати стежки, напрямок нитки, навіть розмір п'ялець та ще багато факторів.

Тому з більшим задоволенням беруть в роботу ескізи, створені не просто художниками, а вправними вишивальницями з великим досвідом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як презентували українську вишивку в Парижі 140 років тому

Вправляються в досвіді вишивальниць жінки у сусідній по коридору кімнаті. Якби зайти сюди в неробочий час, можна подумати, що це – учительська. Або бухгалтерія. Вмебльована декількома двостулковими шафами та десятком однакових офісних столів зі стільцями.Ліворуч від входу на спеціальній етажерці яскраві квіти в горщиках. На одному зі столів – орхідея.

Це майстерня ручної вишивки. Тут жінки створюють, без перебільшення, шедеври: вироби, оздоблені легендарними решетилівськими візерунками "білим по білому".

– Тут якраз практично всі майстрині закінчували наш решетилівський художній ліцей. Дехто працював на фабриці. Потім десь виконували якусь роботу. Коли створювався центр, прийшли до нас працювати, – каже директорка.

На відміну від колишнього виробництва на фабриці, тут майстрині працюють не на кількість виробів і швидкість. Їх нинішні роботи, фактично, зразки – твори в процесі розробки. Кожна створює щось відмінне від інших. Єдине, що об'єднує – всі матеріали тут білі.

На моє питання, хто тут найдосвіченіша вишивальниця, з кутка біля вікна озивається жінка, що привертає увагу яскраво рудим кольором волосся, забраного на потилиці у хвіст.

Автор: Ольга Стенько
  Вишивальниця Галина Гасенко
Вишивальниця Галина Гасенко

– Мабуть, я. Як прийшла на фабрику у 86-му, так і до її закриття пропрацювала. З того часу працювала вільним майстром. Приймала якісь замовлення. Тепер прийшла сюди на роботу, – кажеє Галина Гасенко. – Я взагалі родом з Хмельницького. Знайома вчилася тут, у Решетилівці. Приїхала додому і забрала нас сюди. Я подивилася – мені сподобалося. Навчилася і пішла працювати.

На столі біля жінки в обрізаній дволітровій пляшці стоїть гілка жовто-червоної кустистої троянди.

– У мене сьогодні день народження, – відриває на мить жінка очі від вишивки і тепло посміхається.

Важко уявити, але факт: жінки різного віку спокійно сидять за столами і вишивають. Тут не грає музика, немає телевізора.

– Ми можем вишивать і співать. Буває й таке, – подає голос яскрава брюнетка з іншого кутка кімнати.

Жінки сміються.

Ручна вишивка – задоволення не з дешевих

– Оксана – решетилянка. Було, казала "щоб я в циплятню? та ніколи!", а потім сама до нас просилася. Маючи вже освіту, прийшла, а її директорка не брала. То Оксанка до Міністерства освіти звернулася і таки вивчилася та стала вишивальницею , - долучається до розмови Надія Вакуленко.

Розповідає, що раніше "циплятнею" називали художнє училище. Така назва закріпилася за навчальним закладом ще в середині минулого століття.

– Після війни (Другої світової. – Gazeta.ua) приходили на навчання діти сироти. Їх забезпечували одягом. В один рік прийшов одяг увесь жовтого кольору. Усі були, як курчатка жовті. З тої пори прозвали училище циплятнею, – пояснює керівниця.

Сама ж майстриня розповідає про себе, що після кооперативного технікуму, який закінчила в Полтаві, планувала вступити на навчання до вишу та здобути повну вищу освіту. Але вийшла заміж – було вже не до навчання.

Автор: Ольга Стенько
  Вышивальниця Оксана Сукач
Вышивальниця Оксана Сукач

– У якийсь момент так захотілося вишивати. Не вміла взагалі - потім, як почала, рідні не могли повірити, – усміхається Оксана Сукач.

Розмовляє, не відриваючись від роботи.

– Роботу ми залишаємо на роботі. Ніколи не беремо додому. А хто хоче щось вишити для себе – робить це у вільний час, – каже жінка.

І зізнається: близькі, бува, просять щось вишити для них. Мовляв, чому б не зробити, якщо вмієш.

– Тут такий момент, є люди, які кажуть "ну шо тобі стоє вишить, ти ж умієш". Тільки люди не враховують, що це дуже кропітка робота, дуже затратна. Оксанка, чи багато для себе маєш вишивано? – підтримує тему Галина.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від 500 грн: попит на вишиванки зріс утричі

На моє питання вишивальниці пояснюють, що на одну роботу – наприклад, жіночу блузу – майстриня може витратити і до трьох місяців часу.

– Щороку в Решетилівці проводять фестиваль "Решетилівська весна". На який кожного разу все більше людей приходять у вишиванках. Я – одна з його співзасновників. Перші роки нас купка майстрів збиралися в "Оберезі". Приходили у вишиванках лиш ми – на нас інші дивилися великими очима. Але з часом це набуло таких обертів, що перед кожним фестивалем просто ажіотаж. Вже, як кажуть, випендрьож – у кого крутіша і цікавіша. А ручна вишивка – задоволення не з дешевих. Тому багато решетилян захотіли навчитися самим і вишити для себе. Оксанка якраз була в цій хвилі, – каже Надія Вакуленко.

Важко в це повірити, але Решетилівський художній ліцей приймає студентів на навчання без вступних екзаменів та конкурсів. Навчання безкоштовне, студентам платять стипендію та надають гуртожиток.

Технологія виконання вишивки "білим по білому" міста Решетилівка Полтавської області має всі шанси потравити до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.

Полтавська обласна державна адміністрація на початку року подала на розгляд до Міністерства культури та інформаційної політики України відповідне номінаційне досьє, перелік необхідних документів та матеріалів для подальшого номінування.

Згідно з вимогами ЮНЕСКО, були сформовані матеріали з інформацією, що висвітлюють поширення вишивки "білим по білому", проведено дослідження елемента та опитування громади майстрів-носіїв елемента, підготовлено інвентаризацію елемента з фото- та аудіо фіксацією процесу, проведена інформаційна кампанія для популяризації елементу.

З метою популяризації традиційної технології вишивки"білим по білому" в Решетилівці проводять масштабний мистецький фестиваль "Решетитівська весна". 18 травня 2018 року саме під час цього свята в місті урочисто відкрили Всеукраїнський центр вишивки та килимарства.

Зараз ви читаєте новину «Древні традиції й циплятня. Як створюють старовинну вишивку - чарівні фото». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі