Один із найбільших приватних зоопарків Європи працює на Київщині у селі Демидів. Звіринець "ХІІ місяців", що у Вишгородському районі, пережив окупацію. Його працівники та місцеві попри російські блокпости потайки носили їжу тваринам і так їх врятували. А тепер тут бейбі-бум.

Як унікальний звіринець живе зараз - дізнавалася кореспондентка Gazeta.ua.

Ночували у вольєрі з тваринами і шукали їжу

Трагічний період в історії "XII місяців" розпочався 25 лютого 2022 року, коли перша колона російської бронетехніки з гуркотом проїхала біля зоопарку. Росіяни окупували Демидів. Танки, БМП та інша "броня" годинами сунули і сунули. Земля двигтіла, окупанти проривалися до Києва.

Працівники зоопарку не розгубилися. Почали запасатися необхідним - привезли пальне для генераторів, їжу, ліки. Старалися з усіх сил, бо навколо Демидова вже були підірвані мости і проїхати в село було майже неможливо.

 

Наступного дня з півсотні окупантів заявилися у звіринець і почали "господарювати" - зайняли кабінети в офісі. Серед них було багато бурятів, які з подивом ходили територією і розглядали екзотичних тварин.

Більшість працівників зоопарку змогли вибратися з окупації. Наглядати за тваринами залишилися ветеринар, двоє охоронців та шестеро зоологів. Один з них - Сергій.

 

Робітники більше місяця жили у вольєрі з жирафами та періодично спускалися у підвал. Умови як для тварин, так і для людей ставали все нестерпнішими. Спершу зникло світло, за тиждень окупації - газ. Це стало бідою для теплолюбних тварин, яких у зоопарку біля 80%. Деякі з них не пережили холоду і загинули. Зокрема, частина мавп.

Іншою великою проблемою став брак кормів. Мізерних запасів ледь вистачало, а виїжджати або заїжджати у село окупанти забороняли. Дещо рятували місцеві жителі. Небайдужі люди через російські блокпости інколи приносили тваринам їжу.

Сергій не охоче згадує період окупації. Страшного побачив немало. Загиблі коні у сусідньому із зоопарком ранчо допомогли врятувати хижаків.

- Одна мавпа розбилася.. Загинули від стресу птиці, червоний вовк. У гієни розпочалися ранні пологи і вона теж померла… Ми стільки сил положили на те, щоб все тут вижило.

- А як ви тут виживали? - питаю.

Фото: Лілія МИЦКО

- Милися в холодній воді. У ресторані парку знайшли кілька кілограмів сирників, дві таці відбивних, - відповідає Сергій. - Вмикали генератори лише на кілька годин, щоб нагріти вольєри і приготувати обід у мультиварці. На більше не вистачало пального..

БЕЙБІ-БУМ

- Ніка! Надін! Едік! - кричить до тварин зоолог Сергій. Наприкінці робочого дня він помітно стомлений. Але щойно бачить, як тварини реагують на його голос - веселіє.

У дверях деревʼяного сараю зʼявляються дві альпаки. До дорослої тварини тулиться її новонароджене маля. Воно ще немає імені, але вже користується популярністю серед працівників та відвідувачів. І все завдяки своєму незвичайному забарвленню, як для цих тварин. Його біла мордочка та лапи яскраво контрастують із чорним хутром на спині.

 

Сергій всіляко намагається привернути увагу звірів. Ритмічно "цокає" й підсвистує до альпак. Зрештою всі троє поважно і розмірено виходять у двір.

- Більше, напевно буде на маму схожа, - доглядач підпускає до себе альпаченя. Тварина не лякається, розглядає Сергія. - Любопитство перемагає, да? - посміхається зоолог.

Маля починає стрибати та вишукувати їжу на землі. Знаходить сухий листок та з апетитом жує.

- Повний сарай моркви, комбікорму, но листочок вкусніший! Як воно народилося, то перші чотири дні найцікавіші були, - Сергій починає розповідати про особливості догляду за новонародженими тваринами. - Не всі відразу стають на ноги. Є такі, яким треба більше сонця. Так ми їм вітамін D даємо. Є такі, що їсти взагалі не хочуть або мама відганяє. Ось альпака, наприклад, їсть мікродозами - 15 грам молока по сім разів на день. Ти приходиш і слідкуєш - смокче, чи просто тикається носом. Це такі танці з бубном.

 

У сусідньому загоні поважно ходить дитинча антилопи. Вальсу вже майже рік. Антилоп вигодовувати найважче, - зізнається Сергій.

- На руках виросло у нас. Мамка поворотка, а у нього - ножки слабенькі. Не розуміє, де і що їсти. Доводилося приходити кожні дві з половиною години. Давали по 50-60 грамів молока, щоб не ослабло. Ще і треба вгадувати по жирності - перемішати козине молоко з коровʼячим. Або навіть козине із сепарованим козиним. Потім набридло ходити. Та і не зрозуміло було, чи їсть сам. То я взяв восковий карандаш, натер йому носа й відпустив. Приходжу - усе вим'я мамки в цьому карандаші.

 

Нещодавно у звіринці народився кінкажу - єдиний вид роду Potos родини Ракунові. Рік тому ще було поповнення в родині тигрів. Дитинчата вже зовсім дорослі та мало чим відрізняються від матері.

 

- Уже ручний став, поняв, що люди помагають. Але все одно, скільки він від мене уколів, вітамінів получив, що вже мене не слухає, - звертається лагідно до Вальса зоолог. - Якось кололи антибіотик одного разу. Він так стоїть біля мене, принюхується. Кажу: "Зараз буде твоєму папі укол". Одразу ніздрі роздув, розізлився. Робить тут шоу. Стоять люди біля забору - він розганяється, біжить на них і в останній момент розвертається. Тікали всі по кущах.

Живуть сьогоднішнім днем

У зоопарку проживає близько 300 різних тварин. Для кожної - окремий раціон. Годують свіжими продуктами: овочами, фруктами, мʼясом. Скуповуються працівники на одному з найбільших ринків Києва.

Хижаків годують лише м'ясом. Вони споживають щомісяця тонну яловичини з бараниною. Стільки ж для них купують курятини.

 

- На раціоні економити не можна, - пояснює власник зоопарку Михайло Пінчук. - Тварина тоді починає помалу змінюватися, зʼявляються нові хвороби. У тигрів починаються проблеми з підшлунковою. У левів - лапи вивертаються. А це - незворотний процес. Бачив такі випадки в інших зоопарках, де годують хижаків свининою, а не яловичиною.

Михайло Пінчук заснував звіринець 10 років тому. Захоплювався тваринами і деяких навіть ростив у себе вдома. Як от орангутангів Магду і Йосипа. Нині обоє живуть у зоопарку.

 

- Щойно від них повернувся, - веде далі пан Михайло. - Повісили їм велику бочку, як у багатьох зоопарках. Йосипу сподобалося. Має тепер нову забаву - бити по ній і слухати, як гуде ланцюг. Магду натомість це дуже лякає. Ось сьогодні від цих звуків вона злетіла на канати під стелю. Довелося заспокоювати, давати мандарин.

Після звільнення Демидова, зоопарк зміг відновити роботу лише за кілька місяців. Цей час пішов на відновлення пограбованого росіянами офісу, відгодовування тварин. Із останнім сильно допомогли меценати - скидали кошти на фонд звіринця, привозили необхідне.

- Зараз головне для всіх - підтримка фронту, - наголошує власник. - Так і має бути, бо якщо він завалиться, то вже буде пізно допомагати ще десь… Розуміємо, що коли людина виживає, то розваги - не найголовніше. Але навіть в такій ситуації всім інколи хочеться відпочити, поспілкуватися з тваринами. Тож нам діватися немає куди. Вистояли окупацію - витримаємо й інші напасті.

 

У зоопарку не будують довгострокових планів. Головне завдання - вижити в складних умовах, підготуватися до наступної зими та повернути відвідувачів. Нині їх дуже мало. Так останньої зими "XII місяців" відвідали біля тисячі людей. До повномасштабної війни приїжджало учетверо більше.

- Поки немає передумов, що влітку ситуація налагодиться. Нова проблема - ставлення людей до блокпостів, - зізнається Михайло Олександрович. - Це одна з причин, чому менше відвідувачів. Деякі люди бояться мобілізації. Багато разів чув: "Обовʼязково приїдемо, але як тільки закінчиться війна. Бо біля вас якийсь злий пункт пропуску".

 

Але попри всі складнощі, власник наголошує: "Жалітися не будемо. На фронті важче, ніж тут".

ЖИРАФ, ЯКИЙ ВИЖИВ

Сергій наостанок запрошує у вольєри до жирафів. Попри нещодавню вечерю - тварини усе рівно нахиляють голови до людських рук, вишукуючи у них щось смачненьке.

Особливою повагою тут користується жираф Микола Степанович. Він упав на підлогу під час одного з обстрілів. Такого стресу ці тварини зазвичай не переживають і гинуть. Але Микола Степанович підвівся.

 

Після пережитого всі звірі вже не бояться вибухів. Тут часто чути, як проводять розмінування або збивають російські ракети. Думають, що то сильна гроза, переконує Сергій.

Насипає сухий корм в чашку та прямує до жирафа Лучика.

- Залишайте сумку за дверима, бо не люблять блискуче, - Сергій веде мене за собою. Проходимо у напівтемне приміщення.

 

- Піднесіть вище руку, - радить працівник, насипаючи мені у долоні частину корму.

Лучик підозріливо нахиляє шию і швидко злизує смаколик шершавим язиком. Зубами зішкрібає все до останньої крихти.

- Кілька разів від нього получав, - сміється Сергій. - Думав, що бʼється, а виявляється - обіймає! Голову покладе й не рухається. Чужих людей боїться.

 

Заходимо до носорога Арчі по-сусідству з жирафами. Побачивши чужинців, знервовано намотує кола у вольєрі. На початку російського вторгнення він під час першого ж обстрілу вирвав зі стіни сталеву поїлку, ледь не втративши свій ріг.

На виході заглядаю знову до вольєру з альпаченям. Тулиться до мами й ховає голову за її шию. Це маля серед тих, котрі не бачили війни.

32

тварини народилися у зоопарку під час окупації Демидова. Із них 30 козенят, зебреня і телятко.

350

гривень вартує дорослий квиток у "XII місяців". Дістатися із Києва сюди можна маршрутками, які їздять від станції метро Героїв Дніпра.

×