25 грудня 2023 року Україна вперше офіційно відзначала Різдво. Раніше в цю дату його святкували здебільшого греко-католики та римо-католики.
Водночас частина українців все ще відзначає Різдво за старим юліанським календарем. Російська православна церква в Україні відмовилися переходити на нову дату. Служби в храмах так званого "московського патріархату" відбулися 7 січня.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала в православних церквах РПЦ, поговорила з вірянами й дізналася, чому вони відмовляються переходити на нову дату Різдва.
"МИ ПРОСТО ЗВИКЛИ"
Головні ворота на вʼїзді до Покровського монастиря, що розташований у центрі столиці на Кудрявцевій горі, сьогодні відчинили навстіж. На території паркують автівки, примітна більшість - дорогі іномарки. Різдвяну літургію проводять у Миколаївській церкві - масивна будівля із золотими банями різної висоти.
Обитель заснувала російська княгиня Олександра (у чернецтві - Анастасія. - Gazeta.ua), дружина князя Миколи - брата російського імператора Олександра ІІ. Жінку поховали тут - на подвірʼї біля невеликої каплиці. Монастир досі не перейшов до складу ПЦУ, попри це щодня на служби в храм приходить багато вірян.
Різдво в обителі продовжують святкувати 7 січня, тому в церкві майже немає вільного місця. Більшість людей не відстоюють всю службу, тому час від часу масивні двері відчиняються і з храму виходять чоловіки й жінки, а також багато родин із дітьми.
Через сильний мороз віряни не гуляють територією, а дехто тільки фотографується біля картини із зображенням Різдва у Вифлеємі в нижній частині монастиря - капличку зі святковими мотивами прикрасили різнокольоровими гірляндами й іграшками.
Нічого такого страшного немає, перейшли - то й добре
- Всє по-разному празнуют, - зізнаються жінки, що стоять біля брами в довгих пуховиках і шапках. Вийшли з храму подихати повітрям.
- І 25 грудня святкували, і сьогодні, - говорить Надія з червоними колами під очима. - Може щось зміниться й будемо тільки 25-го. Нічого такого страшного немає, перейшли - то й добре. Ми просто звикли, що багато років саме сьогодні Різдво.
25 грудня не ходили на службу в храм, кажуть прихожанки. У цей монастир їздять з іншого кінця міста, бо тут щодня роздають їжу всім нужденним. Частують пісною кашею, огірками.
- Немає настрою для святкування, коли війна. Їхали сюда в тривогу, а назад теж неізвєсно, чи попадеш на трамвай, - каже Лідія у фіолетовій вʼязаній шапці. - А в храм зайдеш - то трохи легше стає. На вулиці страшно.
У Миколаївській церкві просторо й багато світла - горять люстри з китицями, палають свічки на стійках і в лампадках. Лунають молитви й різдвяні пісні - тільки російською мовою. Запах теплого воску чути одразу на вході. Вівтар тут загороджений деревʼяними перилами, а в центрі стоїть священник у білій ризі із золотими нитками.
Надворі біля храму гуляє літня жінка в довгій шубі із натурального рудого хутра. На голові - теплий пудровий шарф, під яким видно сиве вкладене волосся.
- Не можу довго говорити, бо мене чекає водій, - говорить 75-річна Тетяна російською. - Я не можу святкувати, бо двояке відчуття зараз. Вчора мала спір на цю тему. Сьогодні у мене немає такої благодаті, як раніше. Для мене це - не просто перенести число, ні! Якщо ви піднімете документи, то ви зрозумієте, що сто років тому наші предки в цей день і відзначали Різдво. Навіть якщо взяти день Зимового сонцестояння або як прийшли волхви, то наче як має бути 25 грудня воно.
Однак вірянка переконує, що в церкві не потрібно привʼязуватись до календарів, адже мовляв все символічно. Люди стали занадто агресивні, каже.
- Уже так ненавидимо цих кацапів, як всі кажуть, - розмірковує, йдучи до машини. - Хоча "хохли" - це раніше було племʼя в Карпатах, навіть легенди є. Я багато традицій знаю, то ніде точно не сказано, як має бути. Мені говорять, що має бути так, як в Європі. А чому має бути, як в Європі, а не як у нас? Коли ти виростеш, то зрозумієш, що ми мудріші. Зараз же в школах взагалі не виховують патріотизм. Онуку моєму нічого не розповідають про героїв війни - як це? Я прожила вже 75 років, піонеркою була, комсомолкою, і тому жахаюся від того, що зараз відбувається. Але ти ходи в цей храм - неважливо, хороший чи поганий, бо його княгиня будувала!
ЧЕРНИЦІ
Перед входом у Вознесенський Флорівський монастир стоять жебраки у потертому одязі, що ледь гріє. У руках тримають паперові склянки, куди перехожі неохоче кидають дрібні гроші. Надворі небагато вірян, але в самому храмі - ледь можна пройти.
У залі високі стелі, але мало світла. Тільки вогонь у лампадках мерехтить щоразу, як хтось відкриває вхідні двері. Молитва російською мовою звучить тихо й монотонно, а деякі прихожани стають на коліна, щоб вклонитися.
Біля веранди стоїть лавка з церковним товаром. На стільниці розклали свічки у кілька коробок за розміром. Найбільші вартують 25 грн, трохи менші - 10 грн і 3 грн.
- Я буду только 7-го праздновать, просто так правильно, - каже жінка надворі й поспіхом йде геть.
Літургія ще не завершилася, але надворі черниці розмовляють з мирянами й виконують буденні господарські справи. Люди з церкви не виходять до самого кінця служби. Більшість прихожан і мешканок монастиря говорять російською, навіть коли звертаємося до них державною.
- Вот Рождественское Крещение будет 18 января, - розповідає двом жінкам у квітчастих хустках черниця. - Тогда надо будет набрать воды и прийти в церковь освятить.
ВОЮВАТИ НЕ ХОЧЕМО
Біля Києво-Печерської лаври стоїть кілька поліцейських авто. Правоохоронці вартують на вʼїзді до нижньої частини обителі - зараз вірян туди тимчасово не пускають. Єдиний працюючий храм, який досі підпорядковується РПЦ в Україні - церква Преподобного Агапіта Печерського.
Вона розташована ліворуч від дороги, що веде до печер. Саме тут під час передачі майна Мінкульту представники РПЦ влаштовували молебні й "церковні стояння", перешкоджаючи роботі міністерства.
Будівля має центральну частину біля вівтаря й два додаткових крила. Щоб зайти всередину - треба добряче поштовхатися. Віряни стоять навіть у невеликому коридорі.
- Девочки, закрывайте двери! Холодно же! - каже матушка в довгій чорній спідниці.
На підвіконні стоять коробки з хустками для жінок, якщо раптом забули вдома. В приміщенні чути запах паленого ладану. Брязкання кадила котиться ехом і "бʼється" об високі стелі. Моляться тут також російською.
- Не заперечую, що 25 грудня більш правильно, за сьогоднішніми розрахунками. Але більшість сучасного світу святкує 7 січня, - переконує 35-річний Андрій на виході з храму. Під легкою зеленою курткою носить вишиванку. Розмовляє російською. - Це спільна домовленість. У нас православна країна, і якщо робити все за розрахунками, то це буде все одно,що йти проти течії.
Чоловік святкуватиме Різдво з родиною. До тих вірян, які все ж перейшли на новий календар, ставиться з розумінням.
- Це право кожного. Ми не чіпаємо їм, а вони нас, - зізнається Андрій. - Не заперечую, що можна святкувати 25-го. Хто йде вперед, ми - постоїмо й почекаємо. Головне не втратити промінчик світла від цього свята.
Одні не мають провокувати, а інші - вестися на якісь образи
Вірянин родом із окупованого Донецька. Виїхати на підконтрольну Україні територію остаточно вдалося тільки пʼять років тому. До цього часто приїздив в Київ, але не міг покинути рідних на сході.
- Щоб закінчилася війна - одні не мають провокувати, а інші - вестися на якісь образи. - Якщо людину, наприклад, образили, а вона здалася, то це слабкість. Я не знаю, хто кого перший образив. Можливо, десь треба було перетерпіти, промовчати.
- Чи не думаєте, що якби Україна промовчала і проковтнула "образу", то вже була б у складі Росії? - питаємо.
- Я б не хотів, щоб це місце стало Росією. Хоча маю родичів в РФ і в Білорусі. Тобто ми й так вважаємось братськими народами, а я так взагалі все в одному, - впевнений чоловік. - Коли були економічні відносини, то мене це влаштовувало. Але війна точно нікого не влаштовує, я думаю, що і росіян теж. Зараз би я вже не хотів жити в Донецьку, якби не рідні, що там залишились.
Андрій виїхав зі сходу, бо чоловіків на окупованих територіях почали мобілізовувати в російську армію. Не хотів воювати проти України, зізнається.
- І коли мені тут знову вручили повістку - мені що з автоматом йти на своїх рідних? Ми мирні люди, воювати не хочемо, - наполягає чоловік, одягає білу шапку і швидко йде до пішохідного переходу.
На зупинці прихожани чекають громадський транспорт. Тролейбуси не їздять, бо в Києві повітряна тривога. Жінка у блакитній куртці сидить на лавці в кутку.
- Я святкувати не буду. У мене донька загинула недавно, то не до веселощів, - розповідає вона, називається Людмилою. - Для мене Різдво назавжди буде тільки 7 січня! Не хочу й щоб лавра в ПЦУ переходила, бо це ж розкол.
Щоб закінчилася війна, каже жінка, треба щоб політики сіли за стіл переговорів.
- Я нічого не розумію в цьому - що значить для нас Крим, що Донбас? Ми їздили до родичів у Севастополь відпочивати, усе було добре. А зараз чорт зна що! У мене рублі осталися вдома, то хотіла поміняти, бо пенсії не хватає зараз. То на мене накричали!
Після різдвяної літургії в храм поспішають колядники. Одягнені у вишиванки й яскраві хустки з китицями. Священник просить вірян знімати їхні співи на відео.
2 
1
Коментарі
2