"Київ став жирним котом, поки Львів помирав від бідності" - Андрій Павлишин

У мене нема його розуміння. Може, через те, що не жив тут довше аніж тиждень. Однак це столиця моєї держави, тому його поважаю. Тішить, що він розбудовується. Скоро буде нагадувати Бруклін. Київ – веселий, барвистий, калейдоскопічний, насичений історичним духом.

Травмують стрімкі зміни, злами. Недавно перекладав книжку про Варшавське повстання 1944 року. Тоді столиця Польщі була стерта в порох. Оце катастрофа.

Я по духу – урбаніст, не фанатик псевдоаристократичної старовини. Мені головне, щоб місто жило, дихало, розвивалося.

Львів пристосовується до навколишнього світу. Намагається продавати свою культуру, історію у нашому позбавленому великої промисловості та корисних копалин регіоні. Не треба вважати, що його ламають через коліно.

Не забувайте, що Львів постав у ямі, оточеній горбами. Його генплан уклав Іґнацій Декслер у 1920-х роках. Того плану досі дотримуються щодо комунікацій, зон рекреацій, нехай з деякими корективами.

По периметру Львів був забудований підприємствами. За ними - спальними кварталами для робітників.

Населення цього зовнішнього кільця не є відірваним від історичної спадщини міста. У 1990-х міська влада наказала усім школам їздити у центр на екскурсії, в музеї. На рівному місці з'явилася купа фестивалів – пива, сирів, пампухів, вишиванок. До них згодом приєдналися серйозні події класичної музики чи кіно. Відкрили багато закладів. Це все створило атмосферу середземноморського буржуазного міста, де ніхто нікуди не поспішає, цілими днями сидять на вулиці за розмовами та кавою і милуються рештками старовини. Це все притягувало мешканців околиць у центр на відпочинок.

 

Пробігаю тудою дорогою в архів чи бібліотеку. Часом воджу показувати пам'ятки свої приїжджим друзям.

Галасливий і залюднений Львів – ціна, яку треба платити за процвітання та заробіток міста. Бачу пуп'янки проблеми - центр стає своєрідною театральною декорацією. Тут розгулюють туристи. Він повністю спрямований на забезпечення їхніх інтересів – з'являються нові хостели, ресторани, нічні клуби. Всі на цьому заробляють – окей. Але гості міста витісняють його автентичних мешканців. Останнім набридає постійний галас до ранку, вуличні концерти, обгиджені п'яною публікою під'їзди. Вони покидають центр. Отже, він позбавляється виборців. Мером стає той, хто здобуде серця Сихова – найбільшого спального району міста, де живе чверть його населення.

У їхніх інтересах будуватимуть об'єкти на Сихові, розвиватимуть там інфраструктура. На центр ніхто не звертатиме увагу. Ніхто не захищатиме історичні об'єкти.

До цього додається факт, що є дуже мало корінних львів'ян, які би боліли серцем за свою спадщину.

Добре, що Львів залишиться освітнім центром – тут 100 тисяч студентів. Сюди після анексії Криму приїхало багато киримли, заможних мешканців окупованих територій. Розвивають тут інфраструктуру, інвестують у будівництво та економіку. Бурхливо розвивається ІТ-сектор.

Я не належу до партії Андрія Садового. Львів'яни мають до нього багато претензій щодо дозволів на виробничу діяльність, на виділення землі, політичні преференції. Але Андрій чинить правильно щодо трендів розвитку міста. Він – на дві голови вище за свої попередників, що нагадували варварів у парку.

Я був депутатом дві скорочені каденції, бо оголошували позачергові вибори. Потім став заступником голови комісії по землекористуванню. Загалом працював у міськраді вісім років.

Найбільшого удару Львову завдала Москва. У загальносоюзному розподілі праці він займав домінантну частку у виробництві телевізорів, автобусів – на 98 процентів. Після падіння Союзу Москва почала обмежувати доступ цих товарів на російський ринок. Відбувся крах львівської економіки.

Одночасно Львову мстився ще не український Київ. Серце політичної еліти було у Кремлі. Львів став для них тією болячкою, котра вкрала світлі перспективи розбагатіли, збурив їхній надійний, передбачуваний світ. З міста почали виводити гроші, активи. Вони почали центруватися у Києві. Той став жирним котом, єдиним в Україні. У цей час Львів помирав від бідності, будинки падали, бо півстоліття їх не ремонтували, не оновлювали комунікації.

Ситуація трималася до початку 2000-х. Після Помаранчевої революції країна стала більш україноцентричною. Революція гідності повністю перевернула ситуацію, розірвала зв'язки з Москвою. Переміг європейський тренд передачі повноважень на місця.

До слова "незалежність" є синонім "самостійність". Це добре чи зле, коли діти виростають і стають самостійними від батьків? Львів нарешті позбавили тиранічного контролю, гіперопіки, дали волю і пустили у вільне плавання. Це добре.