Старовинними іграшками, яким більше 100 років, прикрашають ялинку в Полтавському літературно-меморіальному музеї Володимира Короленка.
Це щорічна традиція. Її свого часу започаткував сам письменник, який провів у садибі останні роки життя. Перед новорічними святами завжди із сім'єю прикрашав ялинку. Кликав знайомих і друзів у гості.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала у музеї та розпитала про знамениту традицію, якої дотримуються десятиліттями. Поговорила із працівниками про історію старовинних прикрас.
ОСОБЛИВЕ СВЯТО
— Володимир Галактіонович любив збирати дітей на гостини. Організовував літературні ранки, різноманітні свята, не виключенням були й передноворічні. Пишно новий рік, як такий, в родині не відзначали. Натомість на Різдво, яке до 1918 року відзначали 25 грудня, збирали навколо ялинки усіх сусідських дітей. Для них готували подарунки та частування, - розповідає провідний науковий співробітник Полтавського літературно-меморіального музею В. Г. Короленка Людмила Ольховська. — День 25 грудня був для Короленка особливо святковим — у його матері Евеліни Йосипівни був день народження.
"З різдвяним Святвечором поєднано для мене стільки спогадів дитинства: у нас на Волині цього дня не їдять до першої зірки. А ввечері — довгий стіл з білосніжною скатертиною, сіно на столі й дідух у кутку як спогад про хлів, у якому народився Христос", — пише Короленко в автобіографічній повісті "Історія мого сучасника".
На свято до оселі громадського діяча запрошували дітей, незалежно від рівня достатку їх родин: Короленко свідомо не поділяв суспільство на класи та прошарки. Гості та хазяйські діти завжди святкували разом, радісно спілкуючись та беручи участь у святкових забавах.
— Хто б не приходив у дім до Короленка, його завжди годували. Перші та другі страви подавалися спочатку дорослим, а потім дітям. А солодощі навпаки — спочатку дітям ставили. І це — у будні. А у свята було ще веселіше, — продовжує Людмила Ольховська. — Виділялися на це спеціальні бюджети. Готувалися подарунки. Про це у мене є записані спогади старих полтавців, що бували на цих ранках. Багато хто вперше в житті спробував цитрусові саме в домі Короленка. Був у Полтаві лимонщик, якому спеціально замовлялися ці фрукти.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ми тільки на порозі лиха, перед якими померкне все пережите" – письменник передбачив репресії
До вручення подарунків підходили дуже творчо, перетворивши церемонію на захопливу гру. Діти отримували символічну вудку, яку закидали з дитячої кімнати в кабінет письменника, ніби в зимову річку. А звідти, ніби рибку, виловлювали сюрприз-подарунок, який на гачок чіпляли дорослі.
Нині в музеї наряджають дві ялинки. Раніше ставили живі зрізані деревця, останні роки використовують невеликі штучні дерева. У меморіальній частині прикраси використовують автентичні. У виставковому залі — репліки, створені у 2008 році студентами Полтавського педагогічного університету.
Ці прикраси робили з використанням старовинних технологій. Щоправда, матеріали — зокрема, тканини, використовували сучасні. Таке рішення прийняли, бо майстри побоялися реставрувати старі іграшки, щоб не зіпсувати.
СЕКРЕТНИЙ ЧАЙ
У виставковомуу корпусі музею напередодні нового року гамірно. Тут щодня приймають дитячі екскурсійні групи з усієї області. Школярам влаштовують майстер-класи з виготовлення ялинкових прикрас за старовинною технологією. Іграшки діти забирають собі на згадку.
— Моя іграшка — клоун. Мені сподобався саме він, бо смішний, весело посміхається. Вдома повішу на ялинку, - показує свою іграшку 5-класник з міста Карлівки Ярослав Кузьменко.
Разом з однокласниками спускаються сходами з дерев'яного ґанку меморіального корпусу музею. Після екскурсії музеєм дітлахів пригощають короленківським трав'яним чаєм з 20 трав. Його розливає по паперовим стаканчикам співробітниця музею, поки малеча фотографується біля ялинки.
— Чай заварюємо за рецептом родини Короленко з трав, додаємо один "секретний" інгредієнт. Це квітки чорнобривців. А взагалі, сам рецепт трав'яного збору нікому не розповідаємо — щоб тільки в нашому музеї відвідувачі могли ним смакувати. Чай цілющий, підходить усім, хто його пив, навіть добавку просять, — розповідає науковий співробітник музею Світлана Ємець.
Володимир Короленко з родиною переїхав до Полтави з Санкт-Петербурга у 1900-му році. Спочатку жив на квартирі в будинку в самому центрі міста. Будинок не зберігся — на тому місці у 1909 році звели будівлю Дворянського і селянського банку – нині це будівля управління СБУ в Полтавській області.
Улітку 1903-го родина Короленків перебралася на тодішню околицю міста — в будинок №1 по вулиці Мало-Садовій (нині — вулиця Короленка, 1. — Gazeta.ua) на квартиру до жіночого і дитячого лікаря Олександра Будаговського. Зайняли один з двох будинків у садибі. Короленкам не дозволяли гуляти в садку — в їх розпорядженні була лише житлова будівля, вікна якої виходять на вулицю. В цьому будинку письменник прожив останні 18 років свого життя.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Немає нічого приємнішого й кориснішого, як мити голову в дощовій воді"
— Разом з Володимиром Галактіоновичем приїхали його дружина — Євдокія Семенівна, донька сільського священика Івановського, та дві доньки-підлітки — Софія і Наталка. Жила з ними тітка, рідна сестра матері Короленка. Власної родини не мала, тож була домоправительницею — керувала побутом. Мала польське коріння. Витончені манери родини Короленків пов'язували саме з польським походженням. За декілька років молодша донька Наталія виходить заміж, і в будинку з'являється її чоловік та донечка, — веде далі Людмила Василівна.
Після смерті письменника 25 грудня 1921 року уряд видав постанову про передачу будинку Будаговських у власність родини Короленків. За сім років по тому старша донька Софія Володимирівна відкриває у будинку кабінет-музей. Не маючи власної родини, все життя присвятила збереженню пам'яті про свого батька. З 1940 року музей набуває статусу державного, родина переїжджає в сусіднє приміщення. Софія Короленко здає частину кімнат садиби бід комунальні квартири, а виручені кошти використовує для функціонування музею — закупівлі дров на опалення, оплати праці ще двох співробітників закладу.
ВИВЕЗЕНИЙ КАБІНЕТ
У 1941 році, з початком німецької окупації, музей разом з меблями та цінними речами евакуюють. У воєнні роки садибу руйнує пожежа. Повернувшись у 1945-му, Софія Короленко ініціює відновлення батьківського будинку, від якого залишився фундамент, і наступного року музей приймає перших відвідувачів. Другу будівлю відбудовують 1953 року і садиба набуває первісного вигляду.
— Кабінет вивозили в евакуацію. Втратили багато речей, — каже Людмила Ольховська. — Частину залишили в сараї Краєзнавчого музею, який теж горів. Але сараї вціліли. Частину речей повернули в музей. Щось було в полтавців — брали собі без дозволу. Вважається, що тут поруч мешкала одна жінка, яка товаришувала з німцями і ті дозволили їй забрати собі меблі з будинку Короленків. Коли я вже тут працювала, у 1980-х роках ця жінка виїздила з Полтави у Московську область до доньки і продавала музею меблі. Згідно з описом, який зробила онучка Короленка, що була художницею, ці меблі виглядали ідентично. Наприклад, ми викупили величезне підлогове дзеркало, що стоїть біля входу в меморіальній частині музею.
До 1978 року в музеї діяв лише меморіальний кабінет письменника. Там були представлені його твори, робочі записи на стендах і вітринах. І ще — радянська пропаганда у вигляді портретів вождів. Меблі та речі для наповнення меморіальної частини музею, що показує побут родини письменника, збирали по старих родинах Полтави.
— Іграшки саме Короленка не збереглися. Я працюю з 1979 року, то ці іграшки, якими зараз щороку наряджають ялинку, з'явилися при мені. Зі своїх приватних колекцій музею їх подарували полтавські родини. Як і облаштування кімнат речами, які зараз можна побачити в музеї: і ломберний столик, і віденські стільці — такі речі були однаковими в будинках однакового статку, — продовжує співробітниця музею.
Ялинкові прикраси початку XX століття шукали, щоб відродити в музеї традиції Короленківських ялинок. Найбільше старовинних іграшок передала родина Насвєтових. Примітно, що іграшки виглядають як саморобні. Власне, такими вони й були на початку минулого століття.
— У нас є листівочка, де онучка Короленка пише "мы сами делали игрушки на новый год, потому что все "лиговские" пропали". Мова про Лігу порятунку дітей, яку створили в Полтаві у 1918 році. Короленко був ідейним натхненником та почесним головою цієї доброчинної організації. Там теж робилися іграшки — для дітей і новорічні прикраси. На жаль, ця частина експозиціїї була втрачена, не повернулася з евакуації, — пояснює Людмила Ольховська.
Для поповнення колекції ялинкових прикрас у музеї на початку 1980-х організували разову мистецьку акцію. Попросили жінок старшого віку виготовити новорічні іграшки так, як робили це в дитячі роки, що припали на початок століття. Таким чином у музеї з'явилися пишні балерини та клоуни з рухомими очима й вухами.
ГОДИННИК ІЗ ЧАСОМ СМЕРТІ КОРОЛЕНКА
Як і в кожному поважному музеї, тут є свої містичні історії та легенди. Хоча, фактично, жив та помер Володимир Галактіонович в іншому будинку, спаленому в воєнні роки, тут зберігається годинник, який зупинила Софія Короленко в хвилини смерті батька. Стрілки вказують час 10:39 вечора. Навпроти, в кутку, майже нечутно цокає маятником великий підлоговий годинник. Людмила Ольховська розповідає містичну історію, пов'язану з ним.
— У нас годинник зупинився у день, коли виповнилося 88 років з дня смерті Короленка. А ми ніколи не доводимо, щоб він зупинявся — майстер попереджав, що треба, щоб годинник завжди йшов. Це була п'ятниця 25 грудня 2009 року. Ранком були на екскурсії в музеї Гоголя. Ввечері повернулися, були в цьому будинку, провели вечір пам'яті Короленка. Годинник тоді точно йшов, ми за цим стежимо. Ранком суботи я працювала, зайшла в кімнату близько 9:00, а годинник зупинений і показує час смерті Короленка.
Людмила Василівна спершу подумала, що це доглядачка зробила. Але та категорично заперечила, ще й підтвердила: напередодні ввечері годинник показував точний час і заводу в ньому було ще вдосталь.
— Я годинник зафотографувала тоді. Ми його знову запустили. А історію я стала розповідати відвідувачам. І раз у мене спитали, чи не задумувалася я, що вісімка, якщо її покласти набік, утворює знак безконечності. Та ще й дві вісімки! Тоді я й подумала, що таким чином Короленко нам вкотре сказав, що життя — безкінечне. Бо же за життя писав в одному листі: "Я теперь поднимаю глаза к небу. Жизнь представляется мне чем-то огромным — таким, что не начинается с нашего рождения и не заканчивается с нашей смертью. И думать, что человек умирает потому, что умирает его тело, это всё равно, что думать, будто работник умер, потому что орудия труда его износились". Думаю, що через годинник він передав нам своє послання, — замріяно посміхається Людмила Ольховська.
Нині годинник іде неправильно, додає жінка. І дійсно, в розпал робочого дня стрілки вказують на 7:40. Хоча маятник продовжує свій, майже не чутний, рух.
А за вікном, так само нечутно, рясно сипле снігом перша цієї зими хурделиця.
2 
1
Коментарі