Діти війни: як реабілітують тих, хто пережив атаки російських окупантів

13

198 дітей загинули в Україні через повномасштабну агресію Росії станом на 15 квітня. Понад 355 зазнали поранень, за даними Офісу генерального прокурора.

Водночас тисячі неповнолітніх продовжують щодня знаходитися під обстрілами російських окупантів. Стрес, який вони отримують під час атак російських загарбників, може вилитися у порушення сну, психоемоційні травми та інші розлади, говорять спеціалісти.

З 24 лютого один із реабілітаційних центрів, де почали допомагати дітям із такими проблемами, відкрився у Полтаві. Там все частіше відновлюють неповнолітніх, які пережили обстріли на Сумщині та Харківщині. Саме переселенців із цих регіонів їде у Полтавську область найбільше.

Кореспондентка Gazeta.ua відвідали центр аби розпитати, як саме там реабілітують дітей. А також дізналася історії деяких із неповнолітніх пацієнтів.

ДОЛОНЬКА ДОБРА

Центр реабілітації "Долонька добра" працює у приміщенні обласної дитячої лікарні. На вхідних дверях розміщений логотип: стилізоване зображення долоні, яка підтримує дітей.

Зустрічає невисока коротко стрижена блондинка в хірургічному костюмі ніжно-персикового кольору. Лагідно посміхається, розповідаючи про своїх пацієнтів.

 

— Визначених вроджених проблем діти, які приїхали з регіонів бойових дій, можуть не мати. Але, переживши обстріли і побачивши навкруги себе жахи — вони мають психоемоційну лабільність, порушення сну, засипання, сновидінь, — розповідає завідувачка центру Оксана Іваненко. — У процесі спілкування та огляду цих дітей нашою мультидисциплінарною командою, виявляємо також порушення з боку опорно-рухового апарату. Ті ж сколіотичні постави, що надалі можуть спровокувати й інші проблеми здоров'я.

Дітям, які пережили обстріли, призначають різні реабілітаційні заходи, додає завідувачка.

— Кінезотерапію, механотерапію, фізичні процедури, — перераховує їх Оксана Іваненко. — Якщо дитина має порушення з боку мовлення, вимови — призначаємо логокорекцію. У дітей до року, що переїжджають з охоплених війною областей, виявляємо також психоемоційну збудливість. Це виглядає як підвищена плаксивість, поганий сон, порушення роботи системи травлення, кишкові кольки.

Щоб потрапити до центру, необхідно взяти направлення до дитячого невролога у педіатра. Профільний спеціаліст огляне дитину і за необхідності скерує пацієнта на реабілітацію. Лікування безоплатне.

У команді центру працює дитячий невролог, логопед, та два психологи, які також проводять онлайн-консультації. Після них кожна дитина отримує індивідуальну реабілітаційну програму.

 

— У нас є програма "Школа батьків", — додає Оксана Павлівна. – Полягає у залученні батьків до індивідуальної реабілітаційної програми. Ми просимо не користуватися мобільними телефонами та іншими цифровими пристроями у нашому центрі. Нам треба, щоб не лише дитина була повністю залучена в процес, а й батьки.

За державними фінансовими гарантіями, діти мають право тричі на рік проходити реабілітацію протягом 5-14 днів. Наступні три місяці з дитиною працюють батьки вдома за складеною програмою. Раз на місяць проводяться консультації лікарем центру — онлайн або особисто.

ЮНА АМАЗОНКА

У коридорі центру на стільцях біля стіни сидять декілька молодих жінок, їх діти граються поруч. Хтось катає по підлозі машинки чи їздить на яскравому синьо-жовтому велосипеді, двоє хлопчаків років по 5 весело будують "барикади" з м'яких кольорових блоків.

Біля вікон у коридорі — тренажерна зона. У кінці коридору — "драбинка". Розташовані ялинкою полички допомагають правильно ставити ноги, поручні — тримати рівновагу. Тут дітей з порушеннями опорно-рухового апарату та після травм вчать ходити.

— Оксана Павлівна, ми вже йдемо. Можна виписку забрати? — підходить до завідувачки відділення сива жінка років 55 у темному пальті, поруч тримається її онука — дівчинка-підліток міцної статури.

Лікарка йде в ординаторську. Дівчинка представляється Танею. 12-річна пацієнтка реабілітаційного центру розповідає про себе і власні успіхи реабілітації. Займається декілька років.

— Мені тут дуже подобається, тут дуже хороше обладнання. У мене ліва рука була зігнута, не могла її випрямляти. Роблю тут зарядку. Ношу спеціальні пристрої, які вирівнюють мені спину і допомагають вирівняти руку. За ці роки у мене стала сильніша рука — навіть сильніша правої. Потроху вирівнюється, — розповідає дівчинка.

Таня живе в невеликому селі в 15 км від Полтави. З минулого літа почала вивчати військову справу, у школі є гурток військово-патріотичного виховання. На рівні з іншими дітьми дівчинка бігає, проходить смугу перешкод, опановує військове та спортивне орієнтування.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Понад 500 дітей стали жертвами путінської армії

— Дуже подобається зброя. Стріляла з пістолета та автомата, — каже Таня. — Зараз патрулюємо у своєму селі — школу та прилеглі вулиці. Ходимо парами. Не думаю, що захищати рідну землю це суто чоловіча професія, є багато жінок військових. Не знаю, чи стану військовою, хочеться якусь мирну професію. Але якщо буде потрібно, воюватиму.

Фото: Ольга Стенько

Оксана Павлівна виносить документи, тепло прощається зі своєю пацієнткою.

— Таня мені нещодавно сказала, що морально готова захищатися, що хоча б одного ворога задавить голіруч. Руку, що не розгиналася, зараз розпрацювала — вона в неї дуже сильна. А якщо за шию нею захопить, то реально може і задушити дорослого чоловіка, — додає.

ЛОГОПЕД ДЛЯ НЕМОВЛЯТ

Щойно рушаємо вглиб відділення, поруч відкриваються двері й у коридор вибігає маленька дівчинка в червоному светрі.

— А в мене машинка! — гордо показує блискучу синю іграшкову вантажівку в руках. — Мені чотири роки!

Дитина старанно вимовляє "р", у неї майже виходить. Поруч посміхається її мама — молода струнка брюнетка.

— Наша Анечка хто? Мо?.. — питає лікарка.

... ло-дець! — радісно продовжує дівчинка.

— Це наша Анечка, у неї сьогодні день народження. Ми тут вітаємо всіх іменинників, і подарували їй машинку. Анечка ходить до логопеда, ми їй допомагаємо поставити вимову, — каже Оксана Іваненко.

У невеликому кабінеті логопеда багато іграшок, є ігровий куточок і дзеркало, а також спеціальне крісло для дітей до 3 років.

Логопед у центрі реабілітації працює з дітьми до 18 років. Найменшим пацієнтам — пів року.

— Ми нічого не плутаємо. Іноді кажуть "який логопед, як нам лише 6 місяців", дехто вважає, що логопед потрібен лише щоб навчитися вимовляти звуку. Але ж ні. Аліна Сергіївна вже в пів року виявляє можливість проблем розвитку мовлення дитини, — пояснює Оксана Іваненко.

 

Лікарка логопед Аліна Заславська пояснює: вже в такому віці можна виявити, чи вчасно в дитини з'являються домовленеві реакції — лепет, гуління. Якщо є затримки, дитину беруть на курс занять.

— Займаємося з дитиною, розробляємо дрібну моторику. Застосовуємо су-джок терапію з використанням м'ячиків, кілечка. Вчимо дитину звуконаслідувати, щоб вона бачила артикуляцію дорослого. Бо коли дитина тільки чує якісь звуки — наприклад, з телевізора — то не навчиться говорити, бо потрібен зоровий контакт і артикуляція дорослих, — говорить Аліна Заславська.

У центрі допомагають запустити мовлення дітям, як правило, у віці до 3 років. Старшим допомагають коригувати звуковимову, виразне мовлення. Чим раніше дитині допоможуть зв'язно говорити, тим гармонійніше вона розвиватиметься, говорить логопед.

ПОДОЛАТИ ПАНІЧНІ АТАКИ

У центрі є кабінет, де з дітьми працюють психологи. Він вмебльований так, щоб створити максимально неформальну, наближену до домашньої, обстановку. Біля вікна — акваріум, вздовж стіни — корпусні шафи, так звана "стінка". Тут розкладені іграшки та розставлені книжки, як у багатьох звичайних квартирах. На підлозі — килим.

 

У сусідній кімнаті — міні спортзал. Тут проводять фізичну реабілітацію та кінезотерапію для дітей старших 3 років.

Для немовлят — окремий кабінет, де проводять масажі та вчать матерів робити фізіотерапевтичні процедури вдома.

Для старших дітей — теж окрема кімната. Тут паралельно виконують як ручний масаж, так і апаратний.

 

— Ми живемо не на Салтівці, а в самому центрі міста. Спочатку обстрілювали дальні райони. Місто здригалося, нам було страшно, але якось не так все відчувалося. А десь з 1 березня почали вдень і вночі літати над нами літаки. Ми просто сиділи в кімнаті й постійно читали новини, щоб розуміти, що відбувається — де вдарило і куди нам бігти, — розповідає жінка.

Першу ніч, проведену в підвалі, дуже сильно змерзли — навіть теплий одяг не рятував від сирості та температури +12. На третій день перестали спускатися на всю ніч, ходили лише коли лунав сигнал тривоги. 10 днів не виходили за межі будинку.

— У нас трикімнатна квартира, але спали усі разом в одному ліжку, повністю одягнені. Діану боялися відпускати в іншу кімнату. Коли чоловік о третій годині ночі кричить "летить!", ми всім табуном біжимо у ванну. Діана поклала там собі крісло-мішок, на нього бігала ховатися, — розповідає Юлія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Окупанти заскочили в школу, був бій. Їхні трупи по вулицях валялися" - історія харків'янина, який зміг урятуватися із сином

Коли з літаків почали бомбардувати будинки в центрі, родина вирішила виїхати — боялися за доньку. Дитина, чий день був наповнений активними заняттями — школа, басейн, вокал, активне дозвілля — раптом перестала спати та почала жалітися на поколювання у серці. Проблема залишилася навіть у більш спокійній Полтаві.

Звернулися до невролога, щоб виписали заспокійливе, а дитині запропонували пройти курс у реабілітаційному центрі, каже Юлія

— Вона ходить до психолога, її вже навчили дихати, щоб зняти паніку. Роблять масаж, бо вона була вся зажата і зігнута, щоб все це розслабити, — розповідає.

Сама Діана розповідає, що вже двічі була у реабілітаційному центрі, вже має перші результати.

 

— Мені дуже подобається у психолога. Вона розповідає, як правильно дихати при панічних атаках, коли тривога — щоб через це сильно не засмучуватися. Вчить керувати своїми емоціями. А ще мені дуже допомагає масаж — приємні відчуття. Були сковані плечі, дуже напружені. Зараз значно легше. Можу розслабити м'язи спини, шиї, обличчя, — розповідає дівчина.

Раптом на мобільних телефонах починає лунати сигнал тривоги — спрацьовує спеціальна програма. За нею вмикаються сирени цивільного оповіщення за вікном. Дівчина помітно блідне і на мить ціпеніє, затримує дихання.

— Діана, дихай. Все буде добре. Ми зараз спокійно підемо разом з усіма у сховище. Там тепло, світло і багато дітей, — каже її мама.

З кабінетів виходять батьки з дітьми, медичні працівники закривають двері на ключ. Всі йдуть у сховище в підвальному поверсі. Оксана Іваненко поправляє іграшки в коридорі, ставить під стінку дитячий велосипед. Покидає приміщення останньою, перевіривши кабінети.

80

дітей пройшли реабілітацію в центрі "Долонька добра" протягом березня. З них 8 — вимушені переселенці з Харкова.

"Спочатку ці діти приходять з обличчями, схожими на маску. За декілька занять м'язи обличчя розслабляються, діти посміхаються і починають спокійно говорити. Коли помічаю, що мама почала користуватися духами — розумію, що ми перейшли цю шокову межу, ми на вірному шляху і переможемо", — додає Оксана Іваненко.

×