У неділю 6 серпня "безвізові" бабусі повернулися з гастролей Угорщиною до рідних чернігівських сіл - Козацького, Дніпровського та Золотинки. За кордоном провели чотири дні. Виступали на музичному фестивалі Ördögkatlan. Його проводять на півдні країни одночасно у чотирьох сусідніх селах.

"Поки була на гастролях, син за господарством дивився. Тримаю птицю, свиней, обробляю 40 соток городу", - розповідає художній керівник колективу із Золотинки Чернігівського району 57-річна Ольга Селюченко.

З нею літало ще троє співачок з села. Найстаршій 80 років. Усі раніше працювали доярками. За кордоном побували вперше. Так само ніколи раніше не подорожували літаком.

"На взльоті я трохи злякалася за дівчат - давлєніє як давай скакати, - продовжує Ольга Григорівна. - Переживали, в окно не дивилися, сиділи мовчечки. Мені байдуже - я усе фотографировала. Висоти не боюся. Можу й на кришу залізти.

Козацьке всю дорогу смішили самольот - і співали, і розказували. Усі 187 чоловік на нас оглядалися. Тепер наші фотографії - по всьому світу. Усі фотографирувалися з нами - корейці, японці, угорці. Увесь мир там летів".

Читайте також: Соцмережі розсмішило фото бабусь в аеропорту

Жінок запросив на фестиваль угорський музикант Міклош Бот. Двічі записував їхній спів в Україні. Він збирає світовий фольклор.

"Міклош любить Україну - страх. Може б де і хату тут купив, казав, - додає Ольга Селюченко. - Коли захотів записувати усі народні колективи по нашому району, прийняти його погодилися тільки ми і Дніпровське. Це була наша друга зустріч. Після цього, на 9 мая, він запросив нас з Дніпровським до себе. Тоді усім у районі стало досадно, що ми попали".

Співачки частували гостей фестивалю традиційними українськими стравами - борщем, кулішем, варениками. Здому привезли короваї. Музей Івана Гончара представив виставку рушників та народної картини. Київський гурт "Божичі" дав майстер-класи народних танців.

"Цікавилася нами, в основному, молодьож. А говорить по нашому не можуть, то "окей!" все казали. Кричали, як ми виступали, "Україна!", - говорить Ольга Григорівна. - Наша майстриня з Чернігова вчила українських технік вишивки, як цвіти для весільного гільця робить. Дівчата, даже мужчини сідали за стол і переймали те, що показувала. У нас би ніхто на таке не прийшов. Ото включили інтернет і там сидять".

Колектив у Золотинці зібрався у 1950-х роках.

"Тоді всі на сцені не поміщалися, - говорить Ольга Григорівна. - Ми іногда сваримося. Серед нас тільки одна родом із Золотинки. Усі замуж сюди повиходили. І кожна знає одну пісню на свій мотив, як у неї в селі виконували. І кожна хоче по-своєму співати".

×