У п'ятницю, 5 серпня, в Полтаві попрощалися з 18-річним Максимом Краснокутським. Талановитий юний музикант у перші дні російської повномасштабної агресії добровольцем пішов у військкомат.

Просився в місцеву тероборону, був мобілізований на строкову службу артилеристом. Загинув 28 червня на Донеччині неподалік від Мар'їнки.

Провести в останню путь друга й колегу прийшли члени творчої спільноти міста – студенти й викладачі Полтавського музичного училища, де Максим навчався на третьому курсі, а також колеги з муніципального духового оркестру "Полтава", де він працював із 17 років. 13 січня Максиму виповнилося 18.

Фото: Ольга Стенько

– Хороша людина. Трудяга. Вмотивований, думав про своє майбутнє. До саксофона ставився з любов'ю. В групі спочатку було важко, але наполегливо працював. У нас якраз звільнилося місце – саксофоніст пішов на диригента, а Максим прийшов на його місце. Спочатку стажувався, за короткий час освоїв навички ансамблевої гри. Був зараз наймолодшим у колективі, – згадує про Максима Краснокутського керівник духового оркестру "Полтава" Едуард Головашич.

Максим був наймолодшим не тільки в оркестрі, але й у підрозділі, де служив. Через те, що навчався в коледжі, дістав псевдо "Студент".

Кар'єру музиканта Максим обрав свідомо ще в дитинстві. Займався музикою багато років. Був спокійною і відкритою людиною. І патріотом своєї країни, говорить викладач дитячої музичної школи №3 Артем Опошнян. З колишнім учнем був уже колегою – сиділи поруч в оркестрі.

– Він пішов у військкомат добровольцем. Його мобілізували, оформили на військову службу як срочника. Він казав, що хотів бути артилеристом. Як сталося, що він опинився в піхоті, не знаю. Він пішов на другий день у військкомат. Мені зателефонували і сказали, а потім сам мені першому сказав, що пішов служити. А після цього вже батькам сказав. В учебку потрапив до мого кума, – розповідає музикант.

Зв'язок з Максимом підтримував, каже. За тиждень до загибелі юнака саме відправив йому екіпірування – глушник на автомат і приціл, які той просив.

 

Про те, що Максим добровільно виявив бажання захищати Україну й попросився на передову, говорить і представник місцевого військкомату.

– Йому щойно виповнилося 18. Він сам пішов у перший же день у військкомат і попросив записати його добровольцем. Був мобілізований. Пройшов навчання на Львівщині, потім – у "Десні". У зону бойових дій потрапив за власним бажанням. В такому віці ми не відправляємо без особистої згоди. Він сам просився. Був навідником мінометної батареї, – говорить офіцер відділу призову Полтавського міського об'єднаного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Роман Калина.

Військових на площі перед Свято-Успенським собором, де відспівують полеглого захисника, небагато – лише декілька чоловіків в однострої, які стоять у почесному караулі. І жодного з тих, з ким юнак служив.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Києві прощаються з воїном і поетом Глібом Бабічем – фото й відео

Коли архієпископ Федір завершує чин похорону, оголошує прощання для рідних та близьких. До труни вервечкою підходять з пишними букетами рідні, друзі, співучні й колеги. Над площею лунає з колонок "Мелодія" Мирослава Скорика й розносяться багатоголосні ридання.

Коли музика замовкає, військові з почесної варти завантажують труну в катафалк. І раптом у повній тиші лунають одинокі оплески. Це викладач Максима з полтавського музичного училища Єлизар Пащенко віддає останню шану своєму талановитому учню. За мить над площею розносяться аплодисменти. Так Полтава попрощалася зі своїм талановитим сином.

 

– Він інтелігентний, тому що його все життя пов'язано з мистецтвом. Закінчив музичну школу за класом саксофона, паралельно займався бальними танцями. 2019-го вступив у музичне училище. Цей навчальний рік навчався і працював в оркестрі. Коли здав сесію, на канікулах 22 лютого у нас з ним була розмова щодо служби в армії. Відповів, що йому ще півтора року вчитися в коледжі, а далі мріяв про консерваторію. Батьки йому довго збирали гроші на саксофон Yamaha, сказав, що ще його не опанував. Готувався до вступу – цього роки чи наступного. Декілька разів був у місті Дніпро, мріяв навчатися там у консерваторії імені Глинки, – розповідає Gazeta.ua рідна тітка Максима, його хрещена мати й викладач музучилища Ліна Богодиста.

Твердить: інших намірів у юнака не було. Думав лише про музику. А коли почалася війна, Максим пішов у тероборону, щоб допомагати захищати рідне місто. Батькам сказав, що нікуди воювати не збирається. Планував допомагати в навчальному центрі – фізично. Жодних військових навичок не мав.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Харківщині загинув 35-річний воїн з Полтави: фото захисника

– Коли його мати просила не йти, бо можуть забрати на строкову, сказав, що новачків на війну не беруть. "Мене не заберуть, я окрім нот нічого не бачив", – така була відповідь. А у військкоматі його мобілізували. Сказали, що забрали, щоб за два місяці трохи підучився військовій справі, – каже жінка.

В останні дні лютого Максим Краснокутський прибув до навчального полігону, а на початку березня вже склав військову присягу. Це стало повною несподіванкою для близьких, твердить Богодиста. Коли на полігон прилетіли російські ракети, призовників переселили в намети. Учили стріляти й рити окопи. Потім – ще один навчальний полігон. Рідні чекали, що юнак швидко повернеться до Полтави, де служитиме в територіальній обороні й продовжить навчання. А потім прилетіла звістка, яка шокувала: Максима відправили на передову.

– Його співслужбовець, якого списали за станом здоров'я, розповідав, що їх просто обманули. Обіцяли, що призовників не відправлятимуть, але потім поставили перед фактом. Так виконали план з мобілізації. Максим сказав мені й батькам, що контракт не підписував. Коли він поїхав – не знаю. Все було секретно, йому не дозволяли казати, куди він їде. В останній розмові сказав, що вони на передовій. До орків 500 метрів і вони махають ручкою перед тим, як починають обстрілювати "Градами". А він зі старим автоматом проти снарядів, – плаче тітка загиблого.

 

Стверджує: племінник казав, що в піхоті опинився випадково, бо його готували бути артилеристом. І звинувачує командирів, які не тільки відправили юнака в одну з найгарячіших точок фронту, але й не дали воїнам засобів захисту й належної зброї.

– За свої гроші він купляв собі бронежилет, підставку, глушник, оптику до старого автомата, який видали. Та його це все не врятувало. У той день, коли загинув, на них летіли "Гради" і фосфор. Він даже знімав про це відео і батьку скинув. А в них стояв міномет, який нема чим заправить – боєприпасів нема. В останній розмові сказав: нас кинули з автоматами проти бомб, ми нічого не можем зробить, – розповідає родичка хлопця.

Наостанок запевняє: шукатиме правди в Міноборони й уряді. Вважає, що воювати мають навчені військові, а не юнаки, які ще життя не бачили й ніколи раніше не тримали зброю в руках.

Поховали Максима Краснокутського на Алеї Героїв на Затуринському цвинтарі.

×