Важке випробування: чи витримає проукраїнська коаліція цю зиму

Зима, що насувається, стане важким випробуванням для всього Старого світу - починаючи від партнерів з проукраїнської коаліції в ЄС до самої України. Про це вже неодноразово попереджали представники ЄС, США та офіційного Києва.

Відкриваючи цьогорічний Forum 2000, прем'єр-міністр Чехії Петр Фіала зазначив, що війна РФ проти України, як свого часу терористичні атаки у США у вересні 2001 року, стала поворотним моментом для всього світу. Петр Фіала наголосив, що напад Росії на Україну відновив альянс західних демократій, внаслідок чого НАТО та ЄС розширилися і стали сильнішими.

Серйозні втрати росіян на полі бою і чутливі санкції Заходу змусили Кремль перейти від "бліцкригу" до війни на виснаження проти України, що спирається на підтримку своїх союзників. Така війна, враховуючи досвід з 2014 р., може тривати роками.

Економіка війни

Європейські санкції, запроваджені проти Росії через вторгнення в Україну, вже мають серйозні наслідки й істотно впливають на конвенційний потенціал російської армії.

"Якщо ви зазирнете всередину розбитих на території України російських танків, то побачите там величезну кількість електронних компонентів від європейських високотехнологічних компаній. 45% російських технологій залежать від деталей, які надходили з Європи, і тепер цей імпорт припинився. Дві третини цивільних російських літаків вже не можуть здійматися в повітря, бо наші санкції не дають змоги отримувати запчастини, яких вони потребують", - зазначив Високий представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель.

За словами головного дипломата ЄС, запроваджені санкції призвели до того, що Росія не здатна швидко компенсувати величезні військові втрати.

За інформацією Єврокомісії, нафтогазові доходи РФ за перші вісім місяців 2022 року знизилися на 18% порівняно з аналогічним періодом 2021-го. Бо країни ЄС почали купувати в Росії вп'ятеро менше енергоносіїв, ніж до війни. Обсяги постачання енергоносіїв з РФ у ЄС знизилися настільки, що навіть зростання цін на газ більше не компенсує втрат російського бюджету, стверджує Жозеп Боррель.

"Ми й надалі знижуватимемо споживання російського газу та докладатимемо всіх зусиль для повної енергетичної незалежності від цієї країни", - запевнив Боррель.

Дотримуючись стратегії енергетичного тиску на країни ЄС, Росія нещодавно припинила постачання газу через головний маршрут в Європу "Північний потік-1" — крок, спрямований на збільшення перспектив рецесії в європейських країнах, особливо в тих, які є важливими для підтримки України.

Втома від війни, ймовірно, зростатиме насамперед в Європі. Економіка континенту зіткнеться з серйозним ризиком стагнації в найближчі квартали, наслідки якої посилюватимуться і без того високим рівнем державного боргу Європи. Крім того, високі ціни на енергоносії призведуть до того, що промислові сектори деяких європейських економік, зокрема Німеччини, стануть менш конкурентоспроможними. Це, ймовірно, призведе до збільшення безробіття та політичного запиту витрачати більше вдома, а не на підтримку України.

Важкі випробовування тривають не лише для Європи, а й, насамперед, для української економіки. Національний банк і МВФ вважають, що цього року промислове виробництво може скоротитися на третину. Як наслідок, просідає дохідна частина державного бюджету. Уряду доводиться витрачати левову частину коштів не лише на оборону, а й на соціальну допомогу пораненим, безробітним і вимушено переміщеним особам. Результатом є дефіцит близько $ 5 млрд на місяць.

Росію наче влаштовує саме така тривала війна. Російська економіка за рахунок отриманих в попередні десятиліття надприбутків за енергоносії має запас міцності на кілька років протистояння Заходу. У гонитві за перемогою Росія не має обмежень і готова тероризувати українців і Європу. Вчиняти військові злочини та знищувати критичну інфраструктуру, як вона це зробила в жовтні та листопаді з українською енергетикою.

Порівняно з Україною, значно більша економіка Росії може бути краще підготовлена, щоб витримати наслідки тривалої війни. Зрештою Росії доведеться переформатувати більшу частину своєї економіки, яка зазнає тривалого спаду під тягарем західних санкцій. Але це миттєво не змінить економічну та військову спроможність Росії продовжувати війну та окупацію вже підконтрольних їй українських територій. Москва, швидше за все, вірить, що вона правильно прив'язала своє майбутнє до країн, співпраця з якими принесе більші економічні та політичні дивіденди в довгостроковій перспективі. Йдеться, насамперед, про Китай.

Водночас, те, що Путін вдався до "часткової" мобілізації, свідчить, що російське військове командування і професійна армія не впорались із завданням в Україні. Таким чином, певна стійкість, яку ще влітку демонстрували російська економіка та суспільство, може швидко зникнути через довгострокові витрати на війну, західні санкції та еміграцію найбільш економічно активного населення.

На цьому тлі на Заході ще немає одностайності щодо формату визначення перемоги України. Чим довше триватиме війна і чим вищими будуть ціни на енергоносії та уповільнення економіки, тим більш неохоче союзники України надаватимуть нескінченну кількість зброї та фінансування. Кремль у своїй тактиці протистояння небезпідставно розраховує на сценарій розвалу єдиного фронту Заходу.

Соціологічна гойдалка

Існує ймовірність, що попри відносну стійкість до російських гібридних впливів, підтримка або увага до України з боку європейського та американського суспільств може поступово зменшуватись з об'єктивних причин, таких як енергетична криза або внутрішні економічні проблеми.

Водночас, станом на осінь цього року це падіння не є критичним, а частка населення на Заході, що підтримує Україну досі залишається високою.

Опитування Reuters/Ipsos, що проводилось на початку жовтня, показує, що майже дві третини американців уважно стежать за російським вторгненням в Україну. Враження від того, як президент Джо Байден вирішує конфлікт, майже не змінилися, ніж на початку цього року. 38% американців схвалюють те, як Байден поводиться з Росією (порівняно з 37% на кінець квітня), а 46% схвалюють те, як він поводиться з Україною (так само, як і в квітні).

Однак менше американців кажуть, що дуже турбуються про український народ, ніж навесні цього року (64% проти 69% наприкінці квітня). Незважаючи на це, більшість американців (66%) продовжують підтримувати надання США зброї Україні, хоча це на сім пунктів менше, ніж на кінець квітня (73%).

Згідно з останнім опитуванням в країнах ЄС Standard Eurobarometer 97 у червні-липні переважна більшість населення ЄС (86% у червні, 85% у квітні) переконана, що ЄС має зменшити свою залежність від російського газу і нафти.

55% європейців були задоволені відповіддю на російське вторгнення в Україну на національному рівні, і 57% - на рівні ЄС.

За браком загальноєвропейського опитування на кшталт Eurobarometer, яке б показало настрої громадян станом восени, слід припустити, що із погіршенням економічної ситуації частка європейців, що готові продовжувати підтримувати Україну, може зменшитись.

Деякі національні опитування в країнах ЄС містять більш свіжі дані щодо настроїв громадян. Фіксують здебільшого поступове падіння підтримки України на тлі економічних проблем.

Станом на вересень 72% французів підтримують санкції проти Росії, вважаючи їх при цьому неефективними (74%). У порівнянні з симетричним опитуванням від березня цього року, ця підтримка дещо знизилась (на 8 пунктів) на користь думки про те, що повсякденне життя та купівельна спроможність французів є важливішим, ніж підтримка України.

Аналогічна ситуація спостерігається у Нідерландах - тоді як пів року тому дві третини (65%) нідерландців підтримували допомогу Україні, навіть якщо це надовго вплине на їх економічний стан, наприкінці вересня таку думку підтримують лише 49% громадян (падіння на 16 пунктів).

Переважна більшість німців вважають за необхідне продовжувати підтримувати Україну, незважаючи на зростання цін на енергоносії. У динаміці ці настрої не змінились із наближенням зими. Свою підтримку у липні висловили 70% громадян, у серпні - 71%, у вересні - 74%.

Україна залишається найбільш політично об'єднаною за всю свою сучасну історію. І поки що серед українців практично немає бажання брати участь у переговорах з Росією, які передбачають поступку території.

Збереження уваги та рівня підтримки громадськості на Заході залежить від ідеї, що Україна може не просто пережити війну, а й "перемогти". Без подібного "бачення перемоги", західна громадськість та політикум можуть бути менш схильні продовжувати надавати нам необхідну матеріальну та фінансову підтримку. Тож, для України зараз важливо поширити наратив, що ми здатні перемогти Росію на полі бою і знаємо як це зробити.

Той факт, що підтримка Заходу залежить від уявлень про те, що Київ може "виграти" війну, добре розуміє Москва, яка продовжить проштовхувати протилежний меседж: "поставки зброї призведуть лише до додаткових втрат серед української армії та народу і ніколи не дозволять Україні повернути власну територію".

 

Чи готовий ВПК Заходу до затяжної війни в Україні

Україна вже сьогодні отримує передове західне озброєння. Потрібно набагато більше. Але проблема в тому, що виробничі потужності західних країн, для виробництва нової зброї і високоточних боєприпасів, знаходяться на рівні мирного, а не воєнного часу.

Також до лютого цього року Захід не створював власних запасів звичайних озброєнь і боєприпасів, щоб витримати затяжну війну.

Декотрі європейські країни досі діють і розмірковують так, як мислили в мирний час. Розраховують уникнути болючої трансформації бюджетних пріоритетів і власної оборонної політики.

Натомість НАТО та головні західні країни, які підтримують Україну, бачать зовсім інший світ. І можемо говорити про те, як швидко змінилося НАТО за останній рік, що знайшло відображення в рішеннях Мадридського саміту організації.

Попри ці рішення і курс на підтримку сектору оборони України, у союзників є проблема в поставках високотехнологічного озброєння, яке потрібно Україні, і просто достатніх поставках низькотехнологічних озброєнь і транспортних засобів. Адже Заходу дуже важко швидко збільшити свої можливості по ремонту резервної військової техніки для поставки в Україну, і виробляти більш досконалу зброю і боєприпаси. Це довгий і складний ланцюжок поставок.

На цю тему проведена вже не одна зустріч національних директорів озброєнь під головуванням генсека НАТО. Вчиняється відповідний тиск на національні уряди на рівні ЄС з боку Високого представника з питань закордонних справ і політики безпеки, але швидко збільшити європейські виробничі потужності не вийде. ВПК США, натомість, має працювати не лише на підтримку України та східного флангу НАТО, а й враховувати зобов'язання перед союзниками в Тихоокеанському регіоні, де також наростає ескалація з боку Китаю та КНДР.

Неминучий перехід України від використання радянської зброї до озброєнь країн НАТО пов'язаний з довгостроковими проблемами, оскільки існуюча система передачі кожною країною різних систем озброєнь для однієї функції (наприклад, самохідних артилерійських систем) ускладнює навчання українських військовослужбовців, технічне обслуговування цієї техніки та стале матеріально-технічне забезпечення української армії. Україна на цьому шляху й надалі стикатиметься з величезними матеріально-технічними труднощами, забезпечуючи логістику доставки боєприпасів та зброї до лінії фронту.

США і Німеччина за кілька тижнів змогли навчити українських солдатів користуватися своїми гаубицями, а от навчитися їх обслуговувати в умовах підвищеної динаміки використання – не менш важлива складова. Застосування артилерійських установок Україною настільки інтенсивне, що багато з них вже вийшли з ладу та були відправлені на ремонт до Польщі або Литви. Ця проблема зростатиме, коли збільшуватиметься доля такої складної зброї, як НIMARS або Panzerhaubitze 2000, і Україна переходитиме до заміщення радянської техніки на зброю, вироблену в країнах НАТО.

Враховуючи об'єктивну перевагу РФ в техніці, зокрема в артилерії, авіації та бронетехніці - Україні знадобляться місяці чи навіть роки, щоб надолужити цю різницю за рахунок постачання якісного озброєння з країн НАТО. Вочевидь, потрібна спеціальна програма допомоги переходу ЗСУ на озброєння країн Альянсу, що враховуватиме стратегію розвитку наших збройних сил не лише на оперативну, а й на стратегічну перспективу.

Фактор часу і кінцева мета

З початку вторгнення Росії в Україну, особливо в останні кілька тижнів, з'явилися різні прогнози щодо майбутньої траєкторії війни. Ці дебати часто оформлюються як питання про час - а саме, на чиєму боці час у російсько-українській війні?

Спробуємо систематизувати аргументи на користь кожної із сторін без зайвих емоцій.

Аргумент про те, що час на користь України, значною мірою базується на розширенні доступу до сучасної зброї НАТО (зокрема, артилерійських систем і високоточних боєприпасів), що контрастує з проблемами Росії у сфері логістики, постачання та виробництва сучасного військового обладнання.

Заяви західних офіційних осіб, як-от заступника міністра оборони США Кетлін Хікс, яка 13 червня заявила, що Пентагон "добре оснащений", щоб підтримувати Україну "на п'ять, 10 або 20 років у майбутньому", підтверджують думку про те, що Україна отримає стабільне постачання сучасного обладнання в довгостроковій перспективі.

Оцінки про те, що час на боці України, доповнюють виклики для російської економіки, які виникають через санкції та відхід з РФ західних компаній. Незважаючи на багаторічне фінансування програм "імпортозаміщення", російське цивільне та військове виробництво залишається дуже залежним від імпорту іноземного (зазвичай західного) обладнання, особливо технологічно чутливих компонентів та електроніки. Можливо, Росія, за рахунок сформованих заздалегідь запасів високотехнологічних комплектуючих, зможе протистояти наслідкам західних санкцій до кінця року. Але якщо ці санкції залишаться в силі у 2023 році та наступні роки, ослаблення російської економіки може досягти точки, коли Москва буде змушена зменшити свої військові цілі через нестачу військового та цивільного виробництва або соціально-економічні потрясіння.

Риторика лідерів західних країн, яка наголошує на тому, що зброя надана Києву призначена лише для того, щоб сприяти зміцненню позиції України на переговорах, а не для досягнення остаточної перемоги над Росією, відображає реальність того, що перед Україною стоїть непростий військовий шлях для повернення території, контроль над якою вона тимчасово втратила після початку російської агресії. Ця стратегічна неоднозначність утримує західних лідерів від чіткого визначення темпів і меж своєї підтримки України. Оскільки більш чіткі зобов'язання мають визначити параметри української перемоги, розуміння якої від Варшави до Лісабону не є одностайним.

Такий підхід Заходу передбачає виснаження рішучості та ресурсів Росії для продовження війни протягом тривалого періоду. Сподіваючись, що це призведе до економічної та політичної нестабільності в Росії, що спонукатиме Москву до деескалації та переговорів або, принаймні, "перемир'я".

Знаючи, що здатність України вести контрнаступ зараз і в майбутньому цілком базується на поставках західної зброї, Москві не потрібно ламати волю українців продовжувати боротьбу. Москві необхідно насамперед зламати волю Заходу щодо продовження фінансування поставок зброї та підтримки економіки України.

Повільно наростаюча втома Заходу від війни може змусити як європейців, так і американців тиснути на свої уряди, щоб або зменшити військову підтримку України, або поставити цю підтримку в залежність від українських поступок Росії. Зменшення військової допомоги Заходу таким чином, швидше за все, зменшить здатність України захищатися, підживлюючи амбіції Росії щодо нового наступу або погрози ескалацією задля отримання тактичної паузи для поновлення боєздатності власної армії.

Поширеною темою зараз є оцінка варіантів застосування ядерної зброї проти України. Але є абсолютно зрозумілим, що будь-яке застосування ядерної зброї з боку Кремля буде кроком до катастрофи самої Росії. Отже серйозно розглядати цей аргумент як козир в руках агресора на цьому етапі протистояння не варто.

Росія вже програла війну в Україні на стратегічному рівні. Тому що Захід і НАТО більш ніж коли-небудь сповнені рішучості вибудувати систему її стримування. Головною загрозою, офіційно проголошеною НАТО, тепер є Росія. Економіка країн-членів Альянсу в десять разів потужніша за російську. Отже, довгий забіг у цьому двобої не в інтересах Кремля.

НАТО сильно змінилося під час цьогорічної війни в Україні. Швеція і Фінляндія приєднаються до Альянсу найближчими місяцями. Країни-члени оборонного союзу нарешті вирішили інвестувати більше в свої конвенційні збройні сили та східний фланг.

Стало зрозуміло, що Росія прямо загрожує безпеці самого Альянсу. І якась частина НАТО стане наступною метою російської агресії. Вона почнеться повільно, в неконвенційній манері, з кібератак, політичного втручання за допомогою інформаційних операцій і спроб розпалити громадянські війни в західних країнах. А за цим, ймовірно, буде спроба Росії анексувати території в Грузії, Литві, Латвії та Естонії.

Союзники по обидва береги Атлантики можуть уникнути цього, продовжуючи ізолювати Росію, підтримуючи стійкість України, і зміцнюючи власні конвенційні військові засоби стримування.

З іншого боку, на Заході міцною є думка, що тотальний розгром Росії, з ймовірним її розпадом на кілька утворень, не вважається найкращим варіантом, тому що тоді можлива війна між цими утвореннями, а також непідконтрольне поширення ядерної зброї.

Лідери та аналітики на Заході наразі неохоче розглядають військову поразку РФ в Україні як базовий сценарій а розпад Росії як ймовірну можливість. З урахуванням всіх обставин і трендів, нам потрібний консенсус на Заході відносно того, що Україна повинна перемогти РФ, і вона повинна зробити це протягом наступного року, щоб не дати Кремлю шанс розвалити зусилля Києва та союзників методами гібридного впливу на західні суспільства "зсередини".

Єдність у протистоянні з Росією

Перші сім місяців масштабної війни Росії проти України продемонстрували єдність європейських суспільств. Попри спроби Росії підірвати це за допомогою гібридних дій, рівень підтримки України в Північній Америці та Європі залишається високим. Утім, внутрішні економічні проблеми та енергетична криза, поступово починають впливати на настрої громадян щодо підтримки України.

Наразі російсько-українська війна має тенденцію до переходу в стадію затяжного конфлікту. Москва намагається підірвати волю України до опору, концентруючи удари на цивільній інфраструктурі, та викликати розбіжності серед своїх західних опонентів, особливо в ЄС, перед зимовим опалювальним сезоном.

Протягом найближчих місяців Росія продовжить шантажувати Європу маніпуляціями з поставками енергоресурсів, ядерними загрозами, такими як нещодавня на найбільшій в Європі Запорізькій АЕС, дезінформацією, втручанням у внутрішньополітичні процеси, кібератаками та іншими інструментами. Ця тактика не повинні бути сюрпризом для українських союзників на Заході.

Україна сподівається, що зношена російська зброя, обмежена кількість боєздатних військ і поступовий занепад економіки зрештою створять вирішальну перевагу. Але здатність України отримати достатню військово-фінансову підтримку Заходу не гарантована. Враховуючи обмежені перспективи українських контрнаступів цього року, Україна та Захід повинні знайти інші способи відповісти на протилежний аргумент про те, що час переважно схиляється на користь Росії.

За нинішніх обставин "заморожування" війни на її нинішніх межах було б катастрофічним для України, недалекоглядним результатом для Заходу та перемогою для Кремля.

Для України та Заходу все ще є вікно для досягнення перемоги та "умиротворення" агресора: спочатку на полі бою, а потім за столом переговорів - і саме в такій послідовності. Для цього Заходу доведеться знайти ресурси збільшити темпи та обсяги поставок зброї, а також підтримувати економіку України до завершення активних бойових дій.

×