"Україна – конкурент Китаю в ЄС": що не враховує уряд у відносинах з Піднебесною

Ці маневри можна оцінювати по-різному. На перший погляд виглядає так, що Україна робить непослідовні рухи між двома глобальними гравцями – США та Китаєм, які знаходяться у напружених конкурентних відносинах. Але таке маневрування може мати геополітичний сенс, в тому числі для США.

Зараз США дуже чутливо реагують на будь-які форми зближення Китаю із Росією. Вони побоюються, що може формуватися біполярне протистояння. В якому стратегічне зближення Росії та Китаю гратиме проти інтересів Штатів. Будь-які маневри України в контексті посилення співпраці з Китаєм в Америці можуть розглядати як хід, який зменшуватиме ці стратегічні зв'язки Китаю з Росією. Оскільки Китай буде змушений балансувати у своїх відносинах між воєнним конфліктом України та РФ і не займати відверто проросійську сторону і дотримується нейтральної позиції. Це може ставати на заваді стратегічного зближення КНР з РФ. За такого погляду на ситуацію, Штати можуть бути зацікавлені у нормалізації фону відносин Україна-Китай.

Сприйняття активізації нашого співробітництва з Китаєм залежатиме від того, наскільки українська дипломатія зможе аргументовано пояснити цей геополітичний зиск для Америки.

Потрібно зважати на те, як грає Китай, як працює його дипломатія, що відбувається в Європі. Зараз ми говоримо про економічну експансію Китаю в Європі як частину стратегії поширення свого геополітичного впливу в Євразії. Тут варто згадати і про Covid-дипломатію, яку так само використовує КНР, як інструмент своєї дипломатії. Втім, деякі політики, у тому числі у Європі, схильні розглядати вакцину, як інструмент гібридної війни за сфери впливу. Де Китай є одним з важливих гравців.

Сучасним відносинам КНР з ЄС притаманна певна напруга. Це спричиняє також проблеми в укладені великої комплексної інвестиційної угоди Китаєм. Причини цього відомі. Вони пов'язані з вже наявним досвідом реалізації двосторонніх угод КНР з окремими державами-членами ЄС. Інвестиційні проєкти, які передбачали ці двосторонні угоди у рамках глобальної китайської стратегії "Один пояс, один шлях", стикаються з низкою проблем. Значна частина з них є економічно збитковими для держав-партнерів. Пільгові китайські кредити на їх реалізацію створюють для таких країн економічну та боргову пастку.

Останній випадок, який змусив європейців переглядати підходи і ставлення до ініціативи "Один пояс, один шлях", – це ситуація з Чорногорією. Ця країна звернулася до ЄС з проханням допомогти закрити проблемний кредит в мільярд євро, який отримала в Експортно-імпортному банку Китаю на реалізацію спільного інвестиційного проекту. Він виявився збитковим. І таких проблемних китайських проєктів в Європі дуже багато.

Зараз в Європейському Союзі опрацьовують ініціативу проведення належного скринінгу того, що обіцяли у рамках двостороннього інвестиційного партнерства Китаю з окремими державами-членами ЄС, що фактично реалізували, який реальний обсяг китайських інвестицій. Багато європейських партнерів критично ставляться до цієї китайської ініціативи, бо обіцяли багато, а отримали мало.

У реалізації свого інвестиційного співробітництва з Китаєм у рамках подібної двосторонньої інвестиційної угоди українська влада має зважати на цей факт. У щойно укладеній міжурядовій угоді кредитором як раз і виступає державний Експортно-імпортний банк Китаю. А сама угода стосується інфраструктурних проєктів в Україні. Негативний досвід європейських країн має бути у фокусі нашої уваги.

Логіку дій української влади можна зрозуміти. Ми не зацікавлені створювати велику напругу та проблеми у відносинах з країною, яка входить у трійку найбільших торговельних партнерів України та є однією з найвпливовіших світових гравців.

Підписання такої рамкової міжурядової інвестиційної угоди з Китаєм можна вважати певною компенсацією і намаганням України зменшити напругу у двосторонніх відносинах, що виникла через ситуацію із "Мотор Січчю". За окремими оцінками, саме через позицію США, Україна була змушена відкликати попередні контрактні домовленості із Китаєм і працювати в категоріях націоналізації підприємства, що належить до стратегічної галузі.

Укладення нової угоди, яка потенційно стосується цілої низки інфраструктурних проєктів, можна вважати певним компенсатором китайській стороні. Хоча практична реалізація такої угоди буде зрозуміла тільки з часом.

Нова угода має давати сигнал китайським партнерам - Україна готова працювати далі. А як це робити – треба аналізувати.

З того, що відомо у публічній площині (повний зміст угоди не розголошується), угода не містить конкретних прямих зобов'язань урядових структур брати відповідальність за реалізацію проєктів. Сторони демонструють політичну волю сприяти своїм компаніям у реалізації спільних проєктів. Конкретних економічних ризиків угода не несе, оскільки вона рамкова. Більшість економічних ризиків визначатиметься конкретними кредитними угодами під окремі інвестиційні проєкти.

Тут можна подивитися на загальний підхід влади у комплементарності щодо Китаю, який ми спостерігаємо останнім часом. Далі важливо деталізувати, що саме Арахамія мав на увазі. Навряд чи він говорив про те, що потрібно брати Компартію Китаю як взірець, оскільки є певні питання до того, наскільки демократичною є чинна влада у Китаї.

Схоже на те, що Арахамія посилався до конкретних моментів партійного будівництва, з чого можна брати приклад. Наприклад, присутність осередку партії у кожному містечку, чітка партійна дисципліна. Він визначив одну спільну цінність – що і "Слуга народу", і КПК служать інтересам народу. Але це доволі абстрактна історія, тому що так можна сказати про багато партій.

Ситуацію з відкликанням українською стороною свого голосу під резолюцією щодо утисків національної меншини уйгурів в Китаї можна сприймати як маркер того, як працює китайська дипломатія. Звісно, офіційні особи України будуть заперечувати, що мав місце певний шантаж зі сторони Китаю чи то вакциною, чи то економічним співробітництвом.

Але можна припустити, що зв'язок міг мати місце, оскільки така дипломатична тактика Китаю у більш широкому сенсі відома. І їх за це критикують наші європейські та американські партнери.

Потрібно розуміти китайську дипломатію. Для Китаю їх національні інтереси є пріоритетом. Те, у який спосіб досягають важливі цілі – питання другорядне. Тому Китай завжди діятиме у такий спосіб, який їм підходить. Для нас це може створювати певні пастки. Наприклад, як зі стратегією "Один пояс, один шлях". Китай через економічну залежність створює комфортну ситуацію для поширення свого геополітичного впливу. Україна має на це зважати.

Другий момент. Китай – це складний партнер для нас. Навряд чи він може бути союзником. Через те, що Україна для Китаю – це конкурент на європейських ринках, який має певні переваги. Починаючи від географічного розташування (у нас не так багато часу потрібно на логістику товарів до Європи), якості українських товарів (наприклад, взуття чи продукція легкої промисловості), собівартість робочої сили тощо. Ми можемо конкурувати з Китаєм. Тому, природньо очікувати, що КНР не буде зацікавлений у тому, щоб створювати собі конкурента у географічній близькості до ЄС.

Третій момент – для Китаю відносини з РФ так само певною мірою стратегічні. Хоча вони розуміють, що тут ніколи не буде альянсу, якого бояться у США. Росію Китай сприймає як інструмент реалізації своїх геополітичних цілей у великій грі у трикутнику США – РФ – Китай. Саме тому КНР не псуватиме відносини з Кремлем і не виступатиме відкрито на боці України, особливо, коли йдеться про війну.

Четвертий момент. Практичний. Реалізація проєкту "Один пояс, один шлях" – це транспортні, інфраструктурні, енергетичні проєкти, які поєднують Азію та Європу. Китай намагається знайти найбільш оптимальні географічні шляхи для його реалізації. У цьому контексті окупований Крим також є потенційно привабливою територією для КНР. За окремими непідтвердженими даними, Китай вже працює чи, принаймні, обговорює з Росією ряд проєктів, які можуть проходити територією півострова.

Тут Україна має пильнувати. Як Китай реалізовуватиме прокладення шляху через Крим – співпрацюватиме він з Росією чи з Україною. Або прийме рішення не розглядати цю територію взагалі – питання поки що відкрите. Але може стати потенційно проблемним для нас.