"Україна - більше, ніж фортеця, яка стримує орду": експерт про перспективи членства в НАТО

Президент Зеленський говорить, що альтернативи членства України в Альянсі немає. Другий важливий момент - в НАТО є країни, які нас беззастережно підтримують. Саме Польща - один з найактивніших прихильників.

Все залежить від декількох моментів. По-перше, це наша готовність найближчим часом отримати План дій щодо членства. І потім бути контрибьютором безпеки, а не лише її споживачем. Другий момент — здатність наших європейських друзів. Маю на увазі тих, хто не зовсім прихильний. Вони мають бути готовими проголосувати за таке рішення. Третій фактор - яка буде позиція Сполучених Штатів.

Балтійські держави, Польща, Румунія, Британія розуміють загрозу з Росії. У 2008 році не дали Україні та Грузії План дій щодо членства. І отримали війну в 2008 році в Грузії, в 2014-му — в Україні. Зробили висновки. Безумовно, далі нас підтримуватимуть.

Інше питання - Німеччина і Франція, які обирають обережнішу позицію, щоб не дратувати Росію. Наприклад, Північний потік-2 добудовують. Принаймні, таке бажання в уряду Німеччини є. Не змінив свою думку і Макрон щодо європейської стратегічної автономії (доктрина президента Франції про кардинальне зменшення залежності ЄС від США і НАТО. - Gazeta.ua).

Вашингтоні має бути наполегливішим щодо європейських союзників. Вони повинні погодитися, що План дій щодо членства потрібно давати Україні вже найближчим часом. Все залежатиме від наполегливості американців.

Хотів би сподіватися, що Україні таки дадуть План дій. Але це мало ймовірно. Можуть розширити формати співпраці, які вже є. Нещодавно нам дали програму розширених можливостей (12 червня минулоріч Україна отримала статус партнера Північноатлантичного альянсу з розширеними можливостями. - Gazeta.ua). Аби показати, що двері НАТО для нас відчинені. України відповідає всім критеріям щодо членства з політичної точки зору — європейська, демократична держава. Росії повинні показати, що вона не матиме права вето щодо нашого членства.

Скоріше за все, у червні отримаємо підтвердження політики відкритих дверей. Мовляв, Альянс посилюватиме співпрацю з Києвом, аби реформувати наш сектор безпеки та оборони. Скептично ставлюся, що нам скажуть: так, хлопці, ви отримаєте ПДЧ і, безумовно, можливість членства в НАТО, бо дотримуєтеся цінностей Альянсу.

Зараз не всі країни-члени НАТО відповідають формальним критеріям. Якщо буде воля передусім Сполучених Штатів. А далі - відповідна робота з їх європейськими союзниками.

В першу чергу треба виконати політичні умови. Ідеться про цивільний контроль над сектором безпеки та оборони, щоб не було можливостей захопити незаконно владу. Аби обрані народом політики керували Збройними силами. Й щоб вони були підконтрольні та підзвітні, діяли в межах Конституції та законів України. Це найголовніше. Частково ці моменти реалізовані.

Інше питання — зміна культури: політичної та правової. В тому числі і в лавах наших Збройних сил. Реформування до стандартів НАТО, аби ми розмовляли з ними однією мовою. Маємо брати участь у спільних навчаннях та операціях з нашими майбутніми союзниками. Щодо технічних стандартів, маємо багато реформувати.

Взаємна сумісність засобів і озброєння - найменш проблематична річ, хоча вимагає часу і грошей. Людину змінити важче, аніж купити нову зброю та навчити нею користуватися.

Ми не готові до деяких речей, якщо дивитися прискіпливо. Але за історію Альянсу мало хто був прийнятий і відповідав критеріям. За великим рахунком — це питання політичне. Ідеться про те, на скільки та чи інша країна є контрибьютором безпеки. Україна була готова і в 2008 році йти цим шляхом. Зараз ще більше. З 2014 року - в стані війни з ядерною Росією. Не склали зброю, продовжуємо воювати. В таких умовах змінюємо свій сектор безпеки та оборони. Не відмовилися від нашого стратегічного напрямку на членство в цій організації.

Всі керуються національними інтересами. Чи є в їхніх інтересах наближення України. Буде різка реакція Російської Федерації на це. Кожна країна зважує. Захід — ім'я для колективного об'єднання. Але насправді — це не так. Наприклад, Британія добре розуміє, яку загрозу становить РФ, і нам допомагає. Інші країни намагаються не дратувати Росію. Хоча це не вберегло їх від різних форм російської агресії. Франція та Німеччина так само потерпали і від кібератак, і пропаганди, і використання корумпованої еліт для впливу на політичні рішення. Чи збігаються інтереси країн, скептичних до України, з нашими цілями? Це найголовніше. А ціннісні речі — другорядне.

Росія діє так. Вона оминає Євросоюз як організацію. А намагається працювати на двосторонньому рівні. Оскільки так можна зацікавити країни якимись конкретними речами. Наприклад, енергетичними проектами чи інвестуванням, зберіганням своїх грошей. Пам'ять політичної еліти доволі коротка. Велика кількість європейських політиків вже забули, хто збив малазійський боїнг. І що означає Росія з точки зору таких загроз. Коли вона просто відмовляється від злочинів, які скоїла, та не хоче їх припиняти.

Ми - трохи більше, ніж фортеця, яка стримує орду на східних підступах до Європи. Такими можуть бути наші аргументи щодо необхідності членства в НАТО. Також потрібно працювати з тими потужними країнами Альянсу, які можуть бути нашими провайдерами. Вони допомагають нам частково відстоювати наші інтереси. Це США та Велика Британія, впливові в структурах НАТО. Домовлятися треба в першу чергу з американцями. Вони можуть натиснути на скептиків, а точніше "друзів Путіна".