Протягом всього лиш одного тижня стало видаватися, що сам процес європейської інтеграції України поховано. Внаслідок бурхливої реакції з боку представників Європейського Союзу було скасовано запланований візит президента України Віктора Януковича до Брюсселя 20 жовтня, натомість він полетів до Куби. Напередодні у Санкт-Петербурзі "несподівано", як передавали мас-медіа,було підписано угоду про створення зони вільної торгівлі в СНД. Ці два факти дали змогу багатьом в Україні серйозно говорити про зміни векторів напрямку руху України – з європейського до Євразійського союзу, про створення якого нещодавно заявив у своїй програмній статті прем'єр-міністр Російської Федерації Владімір Путін. Стосовно України ведуться дискусії в середовищі ЄС, оскільки незрозуміло, що і як робити.
Якщо ж трохи спокійніше глянути на речі, то виявиться, що до "пропало все" ще достатньо далеко.
Так, стався вибух емоцій, причому одночасно з обох сторін – у даному випадку, Європейського Союзі і України. Одна сторона (ЄС) не стерпіла того, що Юлія Тимошенко отримала в якості судового вироку семирічний термін ув'язнення. Це дійсно не по-європейськи. Там суперників, явних чи потенційних, знищують іншими методами. Наприклад, секс-скандалами (як Домініка Строс-Кана).
Насправді варто було б поставити таке питання: наскільки щирі теперішні заяви представників керівних органів ЄС, Європейського парламенту, країн-членів ЄС? Чи були б вони настільки ж гучними, якби Тимошенко, наприклад, вийшла на свободу? І що б тоді говорили ці люди стосовно української судової системи (яку дійсно необхідно приводити у стан відповідності до сучасної європейської практики), про українську правову систему (яку так само необхідно приводити у відповідність до європейських норм), про українську політичну систему (яка теж потребує значних змін)?
Адже з усього сказаного випливає, що насправді процес між Україною і ЄС, який триває вже багато років, потрапив у залежність від долі однієї людини, яка жодного дня не була помічена у надто великій прихильності до європейського шляху розвитку України. І якраз це варто було б пояснити своїм виборцям.
У той же час оголошується, що перший заступник глави Кабінету Міністрів України Андрій Клюєв і комісар Європейської Комісії Карл де Гюхт підтвердили закінчення переговорного процесу зі створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС. Отже, процес насправді йде? Адже зона вільної торгівлі утворюється разом із встановленням відносин асоціації, однією угодою, яку в ЄС розділяти категорично не бажали ще рік тому.
Переговори щодо Угоди про асоціацію в цілому продовжаться за кілька днів, коли Київ відвідає Мирослав Лайчак, який відповідає за відносини ЄС з Росією, Східне партнерство, Західні Балкани, Службу зовнішньої дії ЄС.
Що буде далі? Важко сказати. Передбачати хід подій важко, проте джерела деяких видань уже говорять, що президента Януковича чекають у Брюсселі в середині листопада. І таким чином, ЄС сам пропонує трохи почекати, поки спаде накал емоцій.
З іншого боку, є певні нюанси. Риторика представників ЄС, тиск Заходу на Україну був би якщо не прийнятний, то зрозумілий і у принципі виправданий, якби йшлося про запрошення України до переговорів про вступ до ЄС. Тоді було б повністю справедливо вказувати, що до початку цих переговорів необхідно створити простір єдиних цінностей, єдиного правового поля, інституційної сумісності між двома сторонами – інакше дві сторони не зможуть говорити однією мовою. Але так питання не стоїть, і навряд чи стоятиме у найближчій і навіть середньостроковій перспективі. Натомість ЄС не надто багато уваги звертав на те, що ситуація в країнах, зокрема, Середземноморського басейну, з якими підписувалися угоди про асоціацію, вельми далека від сучасних європейських стандартів – що й стало однією з причин "арабської весни" нинішнього року.
Більше за те: створюється враження, що ті, хто виступив на користь згортання взаємного руху назустріч між ЄС і Україною, свідомо чи ні підіграли Росії з її планами утворення власного геополітичного, економічного і Бог знає якого ще простору. До цього свідомо чи ні додалися й деякі з українських експертів. Усвідомлення цього моменту, схоже, декого вже протверезило –причому не з числа прихильників вступу України до Європейського Союзу в самому ЄС.
Варто також нагадати, що Україна вже зв'язана певними зобов'язаннями з ЄС, які витікають з ї участі в енергетичному співтоваристві. Навряд чи обидві сторони зараз були б зацікавлені в тому, щоб відігравати назад, і тим самим створювати вельми небезпечний прецедент.
Що відбувається у відносинах з Росією? Президент Янукович і прем'єр-міністр Азаров обіцяють, що нові газові угоди будуть ось-ось. Одночасно залишається повністю невідомим, про що президенти Янукович і Медведєв домовилися чи не домовилися в Донецьку. Одночасно прем'єр-міністр Азаров радісно повідомляє про підписання угоди про вільну торгівлю в СНД, що знову ж таки вже встигли охрестити зрадою. Якби тільки не одна деталь: саме цієї угоди прагнули добитися всі без винятку президенти України. Бо очевидно, що вона дійсно потрібна. Так само, як потрібна вільна торгівля з Туреччиною, країнами Європейської асоціації вільної торгівлі, країнами МЕРКОСУР, США, Канадою, Мексикою – це навряд чи можна заперечити. Так само навряд чи можна заперечити те, що навіть дуже поглиблена зона вільної торгівлі з ЄС – це лише перший крок до справжньої економічної інтеграції, тобто, до повноцінного митного союзу, до чого Україна буде готовою ще не скоро. Так само ще не скоро вона навіть теоретично буде готовою до реальної інтеграції у зворотньому напрямку – адже в митному союзі на чолі з Росією теж є свої правила, вимоги, норми. І між іншим, Україна не заявляла, що збирається виходити з СОТ – чого неможливо уникнути, утворюючи митні союзи з країнами, що до СОТ не входять.
Щодо вільної торгівлі в СНД – то вже зараз заявлено, що найцікавіше для України (енергоносії, метали) знову з цієї угоди вилучено. А отже, вона ще до набуття чинності стає якщо не фікцією, то не дуже далеким від цього папірцем. З відповідними зобов'язаннями. Поля для вибуху емоцій поки що не спостерігається.
Що буде далі? Очевидно, що процес переговорів з Угоди про асоціацію буде завершено доволі швидко. Потім почнеться підготовка до підписання, яке все одно не сталося б цього року. Потім буде найцікавіше: процес ратифікації і суперечки про те, що ця асоціація дасть кожному пересічному мешканцеві. Хоча це необхідно було б пояснити ще на самому початку, і виходити не з ілюзій, а з реальної ситуації і реальних можливостей сторін. Враховуючи величезні внутрішні проблеми ЄС, і нестійкість розвитку самої України, враховуючи наближення другої хвилі кризи, яку всі очікують, проте ніхто не знає, що це буде, і хто постраждає першим. І враховуючи те, що насправді крім самої України, ніхто не внесе її у пріоритети розвитку ЄС.
1 
8759
Коментарі