"Спецоперація" не за планом: що вдалося РФ за п'ять місяців війни проти України

10

Фото: Twitter міністра оборони України Олексія Резнікова

Росія всерйоз в Україні ще нічого не починала – щось таке ми усі не так давно почули на сучасному кремлівському новоязі. Що ж, спробуємо розібратися, що саме починала або не починала Російська Федерація в Україні і що саме в неї вийшло.

Один з найвизначніших дипломатів Клемент фон Меттерніх, який керував зовнішньою політикою Австрії в буремні часи наполеонівських війн, брав участь у відомому Віденському конгресі 1815 року. Добре знався на питаннях війни та миру. Казав: "Перш ніж вступити у війну, велика держава повинна забезпечити не лише свою військову, а й моральну позицію". Тобто, підготуватися належним чином у військовому плані і представити міжнародній спільноті прийнятне та адекватне обґрунтування свого вступу у війну. Адже війна - це серйозна справа для будь-якої держави. Особливо тієї, що заявляє претензії на особливий статус у світовій спільноті.

Всі потуги путінської Росії представити хоч якесь прийнятне обґрунтування масштабної агресії проти України були рішуче відкинуті практично всім цивілізованим світом. Сьогодні доволі слабку підтримку дій Москви виявляють хіба якісь маргінали або відверті ревізіоністи. Які прагнуть перевірити реакцію світової спільноти на неспровокований напад на суверенну країну з боку її сусіда та спробувати зловити рибку у мутній водичці або за сприятливої нагоди домогтися для себе якихось вигод.

Третя світова війна фактично почалася

Між тим, сьогоднішня ситуація далеко не унікальна, хоча й потребує подальшого осмислення. Так, є підстави вважати, що Третя світова війна фактично почалася. І те, що бойові дії тривають лише на території України, зовсім не означає, що вогонь конфлікту не перекинеться через наші кордони.

Об'єктивний історик не сперечатиметься, що насправді Друга світова почалася ще за два роки до приходу Гітлера до влади у Німеччині. А саме у вересні 1931 року, коли мілітаристська Японія розпочала збройну інтервенцію проти Китаю. Згодом утворила на території окупованої нею Маньчжурії начебто незалежну державу Маньчжоу-Го. А насправді свій прямий протекторат.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тайванський конфлікт: деталі, яких ми не помітили

Саме ця ситуація та показово млява реакція на неї міжнародної спільноти в особі Ліги Націй наочно показала слабкість міжнародних домовленостей, непідкріплених силою зброї.

Далі тогочасний світовий порядок почав лавиноподібно розвалюватися внаслідок агресії фашистської Італії проти Ефіопії. Початку громадянської війни в Іспанії, на полях якої випробовували свою військову техніку Німеччина та Італія. Створення вісі Берлін-Рим, підписання Антикомінтернівського пакту між Третім рейхом і Японською імперією. Аншлюсу Австрії. Ганебного розшматування Чехословаччини. Укладення цинічного пакту Молотова-Ріббентропа про сфери впливу в Європі.

Кульмінацією цієї тривалої вакханалії знущання над міжнародним правом і мораллю стало 1 вересня 1939 року, коли нацистська Німеччина напала на Польщу. А згодом спричинила безпрецедентні жертви і руйнування по всьому світу.

Здавалося, що після капітуляції паліїв війни у 1945 році світова спільнота отримала міцне щеплення проти будь-якої масштабної агресії. Однак післявоєнний міжнародний порядок суттєво підірвали у 2008 році російсько-грузинською війною, а остаточно зруйнували у 2014 внаслідок окупації Росією Криму і початку агресії Кремля на Сході України.

На жаль, багато хто у світі не хотів цього помічати. Хтось відверто боявся непередбачуваної ядерної Росії. Хтось пасивно спостерігав, егоїстично турбуючись лише про свої статки і сподіваючись на якийсь компроміс. А хтось наївно розраховував, що агресію можна зупинити самими лише економічними санкціями, резолюціями ООН та рішеннями міжнародних судів.

Утім, після 24 лютого цього року вже для багатьох зрозуміло, що маховик глобального конфлікту вже запущений. Всерйоз починає думати про захист від вірогідного нападу. Зокрема, НАТО вже однозначно готується дати адекватну відсіч потенційній російській агресії.

 

План та "спецоперація" Кремля

Як відомо, так звана "спецоперація" теж йде зовсім не по плану. Як уїдливо зазначив відомий російський націонал-патріот, генерал-полковник у відставці Леонід Івашов, в лютому армія РФ поїхала на війну в Україну, як на "танковий біатлон". Не було забезпечено ані прикриття з повітря, ані необхідна логістика. Недолуга тактика і рівень командування вражали своєю не компетенцією. Тому, російські танкові колони були вщент знищені під Києвом.

Наразі ж, постійний тиск на наші позиції вимагають від тилових служб поставки величезної кількості боєприпасів. За деякими оцінками, в армії РФ напередодні нападу на Україну було близько 15 мільйонів снарядів і вона вже витратила приблизно 5-6. Не вистачає й людських ресурсів. Не випадково, Москва вимагає від областей, що межують з нашою державою, створення так званих "батальйонів підтримки". Що мають бути укомплектовані місцевими мешканцями віком до 60 років. І, за задумом, надавати матеріально-технічну допомогу підрозділам збройних сил РФ.

На думку експертів, враховуючи величезні втрати військової техніки на даний момент, Росія потребуватиме від трьох до десяти років, щоби відновити кількість ракет, авіації та бронетехніки до лютневого рівня. А якщо війна триватиме – той значно більше. Більш того, західні санкції у сфері технологій можуть зробити втрати сучасного озброєння такими що не підлягають відновленню в принципі. Адже, майже все сучасне обладнання на військових заводах західного виробництва, зокрема й те, що було придбано до 2014 року. Без постачання запасних частин та комплектуючих обсяги виробництва сучасних озброєнь будуть постійно знижуватись. А саме озброєння буде усе більш неякісним та застарілим.

Уцілому, вже зрозуміло, що Росія та її збройні сили виявилися неготовими до сучасної війни і можуть досягати хоч якогось тимчасового успіху лише маючи більш ніж значну перевагу у військових силах та засобах.

Спілкуючись виключно з компрадорами, що заробляли статки на тіньових оборудках з РФ, відвертим криміналом і різного ґатунку колаборантами, російські спецслужби так і не зрозуміли, чим стало українське суспільство за роки Незалежності і яких якостей набуло.

Молодший партнер Китаю

У деяких російських колах, наближених до вироблення рішень у сфері зовнішньої політики, наразі потроху з'являється певне розуміння. Що внаслідок своїх же дій РФ наближається до "ролі молодшого партнера Китаю". Також - стороннього спостерігача за активністю Туреччини, яка "перебудовує не лише Закавказзя, але й збирається перебудувати Середню Азію". Тому сьогоднішня кремлівська кліка вже навряд чи зможе зійти зі спіралі подальшої ескалації військового конфлікту з Україною.

До того ж, й економіка РФ виявилася не готовою до тривалого опору з боку нашої держави. В умовах запровадження антиросійських санкцій потребує додаткових мобілізаційних заходів для забезпечення продовження війни проти України. Керівництво країни-агресора вочевидь налаштоване на тривале протистояння. Вірогідно розуміє, що Україна не піде на умови, вигідні Кремлю.

Переконливим свідченням цього стало нещодавнє підписання президентом РФ закону про спеціальні заходи в економіці, що дозволяє регулювати трудові відносини для забезпечення військових операцій за кордоном. Також - встановлювати понаднормові умови праці та забороняти компаніям, незалежно від форми власності, відмовлятися від державних контрактів. Власне спеціальні заходи, зокрема, включають тимчасове розконсервування мобілізаційних потужностей і об'єктів, розбронювання матеріальних цінностей державного резерву і проведення закупівель в єдиного постачальника для виконання державного оборонного замовлення та формування запасів. Цей закон прямо стосується війни РФ проти України. Щоб пересвідчитися у цьому, достатньо прочитати відповідну пояснювальну записку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Позови на десятиліття: що чекає РФ після визнання країною-терористом

Є й ще один додатковий момент, що підтримує і підживлюватиме надалі агресію Кремля – в РФ вже з'явилися групи впливу зацікавлені у війні. Ці персонажі, наближені до Кремля, заробляють на ній нові привілеї і величезні гроші, а також хочуть чимало отримати з бюджету від справжнього чи імітованого імпортозаміщення.

 

Уроки за п'ять місяців війни з путінською Росією

Перше, вкотре в історії підтвердилося, що країна, де грубо та масово порушуються права людини, де незмінність влади стає укоріненою традицією і де в основу зовнішньої політики вкладається викривлена концепція Realpolitik, що по суті проголошує зневагу до моральних принципів та загальноприйнятих норм, рано чи пізно стає загрозою миру та світовій безпеці.

Друге, майже безкарність Росії після окупації Криму та початку військових дій на Сході України, млява реакція на них світової спільноти, обмежені санкції та доволі дивна українська політика продовження торгівлі та підтримання дипломатичних відносин з країною-агресором, фактично заохотили Москву до широкомасштабного вторгнення. В Кремлі явно розраховували на те, що Харків, Одеса та Київ впадуть за кілька днів. А згодом обставини змусять будь-яке українське керівництво до якоїсь капітуляції.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Важкі уроки війни Росії з Україною

Третє, практично усі передвоєнні прогнози виходили з того, що сьогоднішній хазяїн Кремля і всєя Росії, попри неприховану злість на Україну та Захід, все ж таки здатен зважувати плюси та мінуси і передбачати наслідки власних дій. Натомість, виявилося, що президент РФ приймає ірраціональні рішення, що не відповідають нормальній логіці. Іншими словами, ядерною державою, що веде війну проти нас, керує ультрареваншист і російський великодержавник, основу мислення якого становить поєднання ностальгії за удаваною величчю Росії та химерних мрій про її відновлення. Густо замішаних на ненависті до всього українського та міцно приправленого популярними серед колишніх кагебістів і люмпен пролетаріїв із соцмереж теоріями всесвітніх змов і вірою у так звану "світову закулісу".

Четверте, російський істеблішмент, хоча й втратив багато чого внаслідок персональних та інших санкцій, але ще більше наляканий можливими репресіями у разі нелояльності до Кремля. Попри окремі приклади незгоди, наразі переважна більшість росіян повністю схвалює дії влади та війну проти України. А поодинокі протести не знаходять масової підтримки. Хоча, загальні настрої можуть почати змінюватися, зокрема внаслідок серйозної військової поразки. Цілком вірогідно, сьогоднішнє небажання влади йти на дійсно масову мобілізацію, що вочевидь розглядається ним виключно як крайній засіб, серед іншого пов'язано з побоюваннями масово роздавати зброю в руки пересічним росіянам.

П'яте, Росія має величезні ресурси, але вони не бездонні і з часом можуть вичерпуватися. Режим Путіна зовні поки що доволі міцний і відверто проголошує своєю метою знищення України, як незалежної держави. Однак, коло тих, які бачать, що все, що особисто плекав господар Кремля, виявилося, м'яко кажучи, не таким вже й надійним, із часом розширюватиметься і внутрішня непевність також зростатиме.

Тим часом наші партнери не лише на Заході, але й в усьому світі, згуртовуються навколо підтримки України. І якщо адміністрація Байдена зможе показати, що українська армія має успіхи, а не грузне у затяжній війні, підтримка з боку Сполучених Штатів вже точно стане однією з основних засад американської зовнішньої політики.

Сьогодні в Україні одне з найважливіших питань: коли закінчиться війна? Вочевидь, встановлювати тут якісь часові рамки явно є недоцільним. Вочевидь найгірший сценарій для нас – це так званий довготривалий "заморожений конфлікт". Висмоктуватиме з країни й так вже обмежені ресурси, відлякуватиме інвесторів та виштовхуватиме частину нашого населення на шляхи безповоротної еміграції.

Не треба також забувати, що українсько-російська війна це не просто збройний конфлікт між двома сусідніми державами. Сьогодні, через п'ять місяців протистояння вже зрозуміло, що воно в своїй основні має найважливіше питання – саме існування України та українців. За це ми й боремося насамперед. Однак, це далеко не все. Як справедливо зазначив один ветеран американської розвідки: "Другою метою війни з боку України є домогтися справедливої відплати за численні воєнні злочини Росії. Вбивства, зґвалтування, грабежі та навмисні напади на мирних жителів налаштували українців проти компромісу та мотивували сильне прагнення до справедливості. Ці безкомпромісні цілі залучають Росію та Україну у війну на виснаження з надто малою надією на врегулювання шляхом переговорів. Війна продовжуватиметься доти, доки співвідношення військової могутності не змусить ту чи іншу сторону знову скоригувати свої військові цілі".

Давньоримський філософ, політик, оратор і письменник Марк Туллій Цицерон вважав, що "Мета війни — мати можливість жити неушкодженим у мирі". Тобто жити у світі, де мир буде відносно стабільним і де загроза війни щонайменше у ближчій та середньостроковій перспективі не буде сприйматись як невідворотна.

Ми, в Україні, маємо розуміти, що такий мир буде досяжний лише у рамках нового загальноєвропейського, а то й світового консенсусу, який на жаль поки що навіть й не проглядається

І тут навряд чи можна дати якійсь реалістичний прогноз. Адже, політикою керують живі люди. А як справедливо зазначив популярний нині автор резонансної книги "Чорний лебідь" Насім Талеб: "Людської поведінки не спрогнозуєш". Єдине, що можна сказати з упевненістю – це те, що зовнішні політико-дипломатичні контури двох таборів країн-опонентів вже можна побачити. Зокрема в Україні і Тайванській протоці, а підготовка до чергової фази глобального протистояння вже безсумнівно почалася.

×