"Символіка Червоного хреста не рятує від обстрілів" - Павло Розенко

Червоний хрест України – українська незалежна громадська організація. Ми не є представництвом, філією чи відділенням Міжнародного комітету Червоного хреста (МКЧХ). Ми є окремою організацією, яка за своїми функціями не має міжнародного мандату на роботу в гуманітарних "Зелених коридорах". На це має право лише МКЧХ. Так, вони наші партнери. Допомагають нашій організації. Але лише МКЧХ за Женевською конвенцією має повноваження на роботу в зонах бойових дій.

В Україні є їхнє представництво. Це невелика кількість людей. Широкомасштабної місії, яка б працювала в Україні, поки немає. Це пов'язано з тим, що на сьогодні немає гарантій безпеки для її роботи, безпеки для людей, яких вони евакуюватимуть. І тому, саме Червоний хрест України (ЧХУ) зараз виконує ці функції. Вся евакуація людей, надання гуманітарної допомоги іде під егідою і безпосередньою участі саме ЧХУ. Надаємо автомобілі. Попереду всіх колон їдуть наші представники. Працюють волонтери. Адже просто сидіти і чекати, коли буде розгорнута повноцінна місія МКЧХ, не можемо. Червоний хрест України працює в режимі 24/7.

Зараз в МКЧХ відбуваються серйозні кадрові зміни. Чекаємо нового представника, якого мають направити з Женеви до Києва. Сподіваюся, їхня робота в Україні буде суттєво активізована. Бо, попри активну роботу ЧХУ, ніхто інший місію Міжнародного комітету Червоного хреста повноцінно виконати не зможе.

Було багато претензій з боку української влади, суспільства – от Міжнародний комітет Червоного хреста не запроваджує зелених коридорів чи слабо над цим працює. Я хочу чітко тут зазначити: ні МЧКХ, ні ЧХУ не створює та не запроваджує гуманітарні "зелені коридори". Згідно усіх міжнародних конвенцій, це обов'язок сторін, що воюють. Саме вони мають взяти на себе зобов'язання і забезпечити припинення бойових дій в зонах, та надати Червоному хресту гарантії безпеки, які необхідні для роботи цих коридорів. Коли є офіційні підтвердження припинення вогню, лише тоді міжнародний Червоний хрест заходить працювати. Українська влада готова і бере на себе зобов'язання створити такі коридори і гарантувати належну безпеку. На жаль, з боку Росії ми чіткої однозначної позиції не бачимо. Лише в певних точках країни вдається цього досягнути. На абсолютну більшість запитів відповіді з Росії немає.

Тиждень тому була прийнята резолюція ООН. Там, окрім визнання війни, було чотири абзаци про гуманітарні питання – забезпечити створення зелених коридорів, надання допомоги, евакуація населення. І що? І ми бачимо, що Росія цього принципово не робить. Але якщо ООН це не може зробити, тоді треба посилювати тиск з усіх сторін. І ми зі свого боку це робимо.

І результати цього тиску ми вже бачимо. Лише за останні дні гуманітарні зелені коридори запрацювали в Енергодарі, Сумах, Ірпені, Ворзелі, Бучі, Гостомелі.

Червоним хрестом, спільно з ДСНС і місцевою владою, вдалося евакуювати понад 70 тисяч наших співгромадян. Також змогли провезти і гуманітарну допомогу по цих коридорах.

На жаль, зелений коридор до Маріуполя так і не запрацював, бо домовленості щодо припинення вогню на тих ділянках не виконуються з боку Росії.

Так, це теж мандат Міжнародного комітету Червоного хреста. Щоб волонтери місії могли щось із ними робити, треба отримати гарантії безпеки. А, головне, згоду Росії на цю роботу. Але, чи є бажання порахувати, скільки військовослужбовців загинуло з їхнього боку? Чи хочуть вони оприлюднення цієї інформації? Чи хочуть насправді, щоб їхні матері отримали тіла своїх дітей? Дуже сумніваюся. Тому ця історія ними заблокована повністю. Тому, на сьогодні, в МЧКХ повністю зв'язані руки. Якщо згода від обох сторін буде отримана, Червоний хрест миттєво направить відповідну місію. Але давайте відверто, не думаю, що Росія на це погодиться.

 

Це можна і потрібно робити. Але, окрім позиції України, має бути воля іншої сторони – Росії - щодо встановлення істини. А це - комунікації з батьками, можливості доступу до тіл загиблих, братських могил, до пошуку безвісти зниклих.

У всіх структур Червоного хреста немає воєнізованих формувань, системи оборони, охорони своїх працівників. Ми працюємо без зброї. Волонтери Червоного хреста не можуть самі поїхати у зону бойових дій і там збирати тіла, працювати над ідентифікацією. Для цього мають бути припинені бойові дії, надані гарантії безпеки роботи, згода на таку роботу з обох сторін. Але станом на сьогодні, такої згоди МЧКХ на сьогодні не отримав.

Ми дуже серйозно сприймали сигнали закордонних партнерів про ймовірну загрозу початку наступу Росії. Були готові до цього. Але бойові дії почалися все одно несподівано. Обстріли України і перші жертви вимагали дуже швидких дій. Структури ЧХУ відразу включилися у роботу. На місці перших вибухів, обстрілів цивільної інфраструктури, були підрозділи ДСНС і ЧХУ. Адже в кожній області є наші структурні підрозділи. Ми досить активно комунікували і з підрозділами ДСНС, і з місцевою владою.

Готували штаби гуманітарної допомоги і логістику нашої роботи. Формували запас ліків. Набирали і вчили волонтерів. За останні два тижні до нас приєдналися понад 3000 людей. Зараз маємо декілька десятків тисяч волонтерів по Україні і тих, хто нам допомагає.

Працюємо у межах своїх можливостей, робимо іноді неможливе. Структури Червоного хреста України працюють і допомагають людям навіть на тимчасово окупованих територіях, де українській владі поки неможливо здійснювати свої повноваження. Херсон, Мелітополь, Енергодар. Наші люди також потрапляють під обстріли. Один з маркованих символікою Червоного хреста України мікроавтобусів на Миколаївщині обстріляли. Загинули вихователі будинку-інтернату. В таких умовах, на жаль, символіка ЧХ України не рятує від трагедії.

На Західній Україні отримуємо всю гумдопомогу. В залежності від потреби, забезпечуємо її в регіони. Чернівецька, Івано-Франківська, Закарпатська і Львівська області – це потужні хаби для отримання гумдопомоги по лінії ЧХ від наших партнерських організацій з різних країн світу. Плюс до цього, волонтери ЧХУ працюють на всіх пунктах перетину кордону України. Надають медичну, психологічну, гуманітарну допомогу тисячам українців, які виїжджають за кордон. У центрі України більш-менш спокійна ситуація. Там проводимо підготовчий етап – підбір і навчання волонтерів для майбутньої роботи в умовах можливого перенесення бойових дій на ці території. У Вінниці також є потужний логістичний центр для отримання і розподілу гуманітарної допомоги.

Є своя специфіка у Києві, Харкові та інших містах, де йдуть постійні обстріли, бойові дії. Наші волонтери працюють у бомбосховищах. Зокрема, на лініях метрополітену з людьми, які там шукають захист. Надаємо медичну і психологічну допомогу. Забезпечуємо гарячим харчуванням.

Там де відбуваються бомбардування і знищуються цивільні об'єкти, наші працівники разом із ДСНС рятують людей, розгрібають завали. Лише наші волонтери врятували життя понад 400 українців.

Незважаючи на те, що Маріуполь фактично в блокаді, там продовжують працювати наші структури. Хоча днями бомба потрапила в наш офіс. Він фактично зруйнований.

Також працюємо в Херсоні. Надаємо гуманітарну допомогу з тих резервів, які раніше зберегли. Намагаємося допомагати людям навіть у таких важких умовах.

Якщо взяти Київську область, незважаючи на всі складнощі, ми намагалися прориватися та доставляти гуманітарну допомогу, евакуювати людей з Іванкова, Ворзеля, Ірпеня, Бучі, Гостомеля та навколишніх сіл. Це було дуже важко зробити. Волонтери реально ризикували життям.

Створення можливості для евакуації населення з зон бойових дій. Всі про це говорять. Це Маріуполь, Суми, а також Харків, Чернігів, Ізюм, Охтирка, Енергодар, Київська область – Макарів, Бородянка, Ворзель, Гостомель, Ірпінь, Іванків та найближчі села.

Що з українськими полоненими військовими, яких захопили війська РФ? Чи є доступ у них до лікарів, їжі, чи гуманне ставлення? Хто і як це має контролювати?

-Ця історія почалася не тиждень і не два тому, а триває з 2014 року. Протягом останніх років представники МКЧХ фактично не мають доступу до українських військовополонених на територіях так званих ЛНР/ДНР. Фактично, повний блок для роботи місії. У нинішніх умовах у Міжнародного комітету Червоного хреста є мандат, щоб працювати з військовополоненими. Але це має бути добра воля обох сторін. Знаю, що і тема створення гуманітарних коридорів, і допуску МКЧХ, знаходиться у полі постійного переговорного процесу делегацій України та Росії. Ці теми постійно піднімаються. Як тільки будуть відповідні домовленості, МЧКХ виконає свою місію.

Є точкові успіхи, певні домовленості. Які дуже часто зриваються. Намагаємося витягти людей. Але навіть, коли призупинилися бойові дії, не можна казати – тікайте, хто куди може. Є нерозірвані снаряди. Заміновані території. Порядок і маршрути евакуації мають чітко узгоджуватися, оприлюднюватися і дотримуватися всіма.

Україна вже має досвід масової евакуації громадян із зон бойових дій з 2014 року. Тоді була налагоджена вся система вивезення і розміщення людей. Робили все з нуля. Зараз ця система працює у посиленому режимі. У органів місцевої влади є необхідний досвід. Є можливість надавати тимчасове житло, зокрема, розгортати тимчасові поселення. Поки що вистачає інфраструктури, яку надають органи місцевої влади. Не виключаю, що будемо використовувати систему пересувних мобільних містечок, щоб приймати там людей.

Водночас, уряд має невідкладно запровадити систему соціальних виплат українцям, які вимушені полишити свої домівки і переселятися в інші точки країни. Так як ми це робили у 2014 році.