"Російська деградація почалася з більшовицького перевороту 1917 року. Відтоді постійно котяться вниз" - Олег Покальчук

Як і коли стикаються з абсолютно неочікуваною ситуацією. Спершу перебувають у стані шоку, далі йде спроба осмислення. Потім настає процес адаптації до нових обставин. І залежно від того, наскільки швидко ці обставини змінюються, настільки успішним є цей процес. Якщо нові обставини стабільні, люди швидше приходять до тями. Розуміють, що відбувається з ними й довкола.

Люди взагалі змінюються із часом.І не важливо, на якій вони посаді. Навіть біологічно. Зміни є. Маю наголосити – я не політолог, не політик, не претендую на лідера громадської думки. Мої оцінки в рамках моєї кваліфікації і компетенції. Зеленський змінився. Психологія нас учить, що єдиним мірилом зміни якихось характеристик особистості є вчинок. Ми бачимо, що це людина, яка робить гідні вчинки. Тепер для більшості людей це очевидний факт.

Здебільшого люди в нас середнього й молодого віку виросли в незалежній демократичній країні. Відповідні соціально-політичні очікування були великі. Навіть трохи завищені. Це через український романтизм і схильність до того, що нам належить дещо більше, ніж можемо досягти власною працею. За історичними та іншими причинами. Тому політичний простір в Україні був таким яскравим, емоційно насиченим. Але коли ми говоримо про це, то йдеться про медійно-фейсбучну сферу насамперед, яка до реальної політики має лише приблизний стосунок. Нас переконували весь час, що ми - громадянське суспільство. Громадянське суспільство сильно на все впливає. Але воно недоформоване. Ми виростали, виховувалися в обставинах, за яких політичне життя - це боротьба одного добра з іншим добром. Є ще якесь дрібне зло, але на нього не зважатимемо. Боротимемося між собою, щоб були ще кращі.

Як мінімум стала на паузу. Потребуватиме серйозного переосмислення насамперед громадянами.

Не треба плекати ілюзії, що якийсь катаклізм незворотно змінює масову поведінку. Тому що я це чую від початку незалежності – ніколи Україна й українці вже не будуть такими, як раніше. Після кожного Майдану ми чули такі запевнення одне одного і що рухатимемося тільки вперед. Не все, але через деякий час щось поверталося. Тому зараз цей катаклізм буде глобальним. Після кожного разу, про який я згадував, були позитивні зміни. І щоразу не такі, як українці хотіли. Цього разу теж так буде. Пропорції ті самі. Зміни будуть великі, а бажання змін буде ще більше. Це питання віддаленішого майбутнього, політичної дискусії про те, які висновки практичні, законодавчі з цього треба робити.

Але варто розуміти, що активна частина суспільства – це частина суспільства. Так у кожній країні. Зараз вона у нас збільшилася. Не можна сказати, у якому обсязі вона залишиться соціально активною. Але частина людей повернеться до звичного цивільного життя без заангажованості в якісь глобальні суспільні процеси. А частина лишиться. Вона впливатиме на обличчя суспільства. Зараз видно, що цей прошарок значно збільшився.

Мені цікаві люди середньої ланки, із якими працюю.

Якщо говоримо про глобальні фігури, то в мене було й до війни, і зараз два персонажі, яких вважав і вважаю абсолютно видатними людьми. Це міністр оборони Олексій Резніков. Я був у захваті, коли його призначили на цю посаду. У мене є підстави давати йому високу оцінку в професійній діяльності і за людськими характеристиками. І якщо зважати, що було до цього, то це великий подарунок для української армії і для країни. І з того, що спостерігаю, це, звісно, Валерій Залужний. За відгуками військових колег, він і до війни мав авторитет і повагу.

Це мало статися багато років тому. Українське громадянське суспільство в цьому було абсолютно одностайне. Політична система, яка була створена в Україні такими людьми, як-от Медведчук, забезпечила собі через законодавче поле максимальну невразливість і умови для антиукраїнської діяльності. Щоб ми не мали ілюзій, треба розуміти, що подібних медведчуків в Україні сотні.

Повторне затримання та арешт Медведчука - це щось подібне до потоплення крейсеру "Москва". Але це потоплення не ліквідовує Чорноморський флот і загрози від нього. Так само затримання Медведчука та його арешт не ліквідовує загрози, які завдають десятки або й сотні подібних людей. Вони досі не притягнуті до такої ж відповідальності.

 

Усі контррозвідувальні органи вивчають інформацію, деталізують, аналізують і передають нагору, де ухвалюють рішення політики. Переважна більшість трагічних ситуацій у цій сфері полягає в тому, що коли знизу нагору передають важливу інформацію, то політики кажуть "не на часі". Я рекомендував радникам Петра Олексійовича 2019 року посадити Медведчука. Вони цілком погоджувалися. А зверху, мабуть, було не на часі.

Це була розмита відповідь Папи Римського на питання італійської інтерв'юерки. Де він, не називаючи країну, дипломатично сказав, що "ми расисти, бо ділимо людей на сорти". З текстуального погляду там нічого такого драматичного не було. Але зрозуміло, про що йшлося.

Терміни, як-от "расизм", - маніпулятивні, їх використовують політики у власних інтересах.

Росія зараз застосовує вже важку дипломатичну артилерію у світі. Звісно, активізує такого роду людей. Не обов'язково напряму. Часто - це корисні ідіоти. Це складна процедура, дорога. Але ефективна. Як крилата ракета. Це дорогий пристрій, але він може ддоволі точно вражати обрану ціль.

Таких людей багато. Їх використовуватимуть. Але це порушує їхній статус-кво з різних причин. Вони занепокоєні: "Ми вже на онуків розписали бюджет, а тут виявляється якийсь новий чинник - Україна, українці. Треба їх якось опустити". Бо починає змінюватися світовий корупційний устрій, до якого вони звикли, який вони самі ж і створювали.

Ми ці жести глибокої занепокоєності чули роками й десятиліттями. Це непогано й симпатично для підтримки морального духу, загальнолюдських цінностей. Але якщо, наприклад, якийсь достойник приїде, щось відвідає, а зброї не дасть, то це що було, що не було. Сенс у цьому?

Наприклад, це зрозуміло у випадку з імовірним приїздом Байдена. Це символізує процес підтримки України, який вже йде. А приїзд Папи Римського додав би надії в серцях вірян, але кулі й уламки снарядів до цього байдужі.

Це частина російської технології. Мабуть, не обійшлося без впливів РФ. Ватикан - це ж держава. Не огорнута суцільною святістю і побожністю. У них є своя історія з Муссоліні. Це велика структура. Впливова. Зав'язана на різні країни світу. І цілком логічно, якщо це центр впливу на емоції і почуття людей, то російська розвідка не пошкодувала грошей, щоб мати там своїх людей. Воно того варте, як кажуть. І ми бачимо результат.

Інформаційна операція ніколи не буває самостійною. Вона відбувається в контексті серії певних послідовностей. Є загальний наратив. І в його рамках у різних сферах, інформаційних сегментах відбуваються формально різні процеси, але по суті вони зводяться до підтвердження цього наративу.

Історія з двома жінками лежить у контексті російської стратегії. Хочуть зменшити незадоволення Росією через звертання до загальнолюдських цінностей: усі ми люди, треба всім пробачити, обнімемося, які хороші росіянє. Але, як каже теперішня українська приказка, хороший росіянин, той якого не видно в тепловізорі.

Такого роду агентури у Європі повно. За Меркель це називалося "зрозуміти Росію": такі специфічні люди, треба їх розуміти, багато чого пробачати. Весь набір мемчиків нікуди не дівся. Вони їх активно запускають. Величезна кількість росіян живе на Заході. Серед них значна кількість є пропутінськими. Обстоюють російські цінності й інтереси.

Це не виняток. Це частина масштабної інформаційної операції у Європі.

Є частина тих, хто виконує завдання РФ із дестабілізації позитивного ставлення до українців, активно це тиражують і знімають. Люди, які цим займаються, мають час, можливості й бажання. Це одна частина. Вона найактивніша. Їхня мета - створити враження, що всі росіяни, які живуть за кордоном, так ставляться до українців. З тим, щоб залякати наших біженців. Поставити їх у статус недолюдей. Є частина росіян, які справді пропутінські, хоча живуть на Заході. Це не жертви пропаганди - свідомий вибір. У Німеччині люди ж підтримували Гітлера. Потім каялися. Жодних моральних проблем не було з цим. Це та сама історія. Пропаганда виховує людей. Вона не впливає прямо. Покоління виростає в такій реальності. Для них російські наративи, якими б дикими не були, є єдиною реальністю, яку варто обстоювати. Це частина їхньої ідентичності.

Намагаються втримати розпад русофілії, яку РФ довго насаджувала. Вкладали величезні кошти й доволі успішно в пропаганду російських цінностей у всьому світі. Війна, яку оголосив Путін Україні, всі ці величезні гроші звела до мінімуму. Зараз намагаються втримати якось цей прошарок. Який активно їм слугував для заробляння грошей на Заході, для розміщення коштів, для купівлі нерухомості.

Людина - як дерево. Ми говоримо лише про крону й плоди. Але дерево росте корінням у землю. Як глибоко, ми не знаємо, поки його з корінням не виверне вітер. Людина така ж сама. Має рівній мірі стільки ж світлого й демонічного. Пригадайте кримінальні хроніки цивільного життя, про які ми читали. Де люди вбивали, мордували, ґвалтували. Без жодної війни в жорстокий спосіб.

Якщо ми шукали причини зла, то вони надходять не ззовні. З демонічних глибин, меж у яких нема. Якщо в людини немає меж для росту вгору, так само немає меж для падіння вниз.

Так. Тут справа погіршується тим, що колективне зло значно гірше. Добро взаємно підтримує людей у зростанні. А колективне скоєння зла кидає людей у прірву і вони там знаходять певну насолоду.

В умовах війни хороші люди стають ще кращими, а погані - ще гіршими.

Родинні стосунки в XXI столітті - це міф. Що ближче до сільської ментальності, то він живучіший, дієвіший. Українці як державна нація колись базувалися на трьох параметрах. Це віра, мова, родинні зв'язки. Ця родинність у нас здається чимось істотним. І виникає ситуація, коли з'ясовується, що не означає нічого. Ні однакове прізвище, ні якась спорідненість. Рідні люди - це ті, які поділяють твої цінності. Це, можливо, той урок, який більшість наших співгромадян нарешті вивчать. А намагання поговорити з людьми, які спілкуються іншою мовою, сповідують інші цінності та якось опинилися по той бік добра, - це як із мавпою, яку вважаємо людиноподібною істотою. Ці спроби будуть травмою для самих українців і України. Вони ні до чого не призведуть. Але вони матимуть ілюзію, що намагалися щось змінити. Родичі, які живуть у Росії, - росіяни. Це родичі третьої черги. Приїхати по сало й самогон - тут вони рідня. А чий Крим? "Не всьо так однозначно". Яка тут розмова?

Вони живуть у своїй країні - називається вона Російська Федерація. Там виховані зі своєю системою нацистських цінностей. Після війни вони почнуть всі думати інакше. Як німці після краху Третього рейху: ми не знали, нам не казали.

 

Це б змінило доволі сильно ситуацію. Телебачення - сильний наркотик. До нього є звикання. Це засіб масового одурманення людей. Бо телевізор там - Бог, він не може говорити неправильно. Бо якщо це неправильно, то це не потрапляє в телевізор.

Нам не з ними жити, а з Європою, Британією, США. Росіяни сотні років поруч із нами. Ніколи нічого хорошого з того боку не приходило. У нас коротка пам'ять на історичні події. Можна взаємодіяти. Це одна категорія поведінки. Але це не означає, що з ними треба по-людськи спілкуватися, дружити, тим паче розуміти, не дай Боже. Потім щось там у них можна буде купувати, щось продавати. У світі країни, які між собою воювали чи воюють, мають якісь стосунки. Індія і Пакистан за Кашмір воюють понад 50 років. Ізраїль має якісь стосунки з ворожо налаштованими державами, які його оточують. Але ці стосунки мають бути відкриті, сухі, офіційні. Хоча моє суб'єктивне бажання, як у більшості українців, - висока бетонна стіна й на ній напис "Обережно, москалі!".

Російська деградація почалася з більшовицького перевороту 1917 року. З того часу ці території чи ці народи постійно котяться вниз, із погляду моралі, етики й політики. Це падіння нелінійне. Воно йде зигзагами і спробами десь піднятися. Путін завершує це падіння. Гітлер теж не з'явився на рівному місці. Це був процес. В інших країнах теж. Коріння російського нацизму треба шукати в більшовизмі й комунізмі. Путін - це гібрид Сталіна й Гітлера.

Нам узагалі треба покинути наміри переконувати в чомусь світ. Варто зосередитися на тому, щоб дати раду собі. Навести лад у своєму суспільстві. Виявити всіх зрадників, ізолювати їх у правовий спосіб від державного управління. Після того, як ми станемо на ноги в європейській родині, тоді почати говорити зі світом шляхом аргументації і тих слів, які Захід може зрозуміти.

Сила духу й зброя.