Рейтинг демократів у США стрімко падає - Байден поспішає на допомогу

82-річний Джо Байден, колишній президент Сполучених Штатів, повідомив колег по Демократичній партії, що планує допомогти їм відновити позиції на політичній арені. Він, мовляв, бере не себе збір коштів та виступ на передвиборчих мітингах. Демократів така активність Байдена не тішить. Партія все ще робить ставку на Камалу Гарріс, яка програла вибори Дональду Трампу – причому, можливо, якраз з вини Байдена.

А загалом про те, чим живе зараз одна з двох головних партій США, далі у матеріалі.

Трохи "матчастини". Хто і як голосує в Америці

Політична система в США не є двопартійною. Як і у кожній демократичній країні, там функціонують десятки партій. З-поміж інших відомими є Конституційна партія, партія Зелених та Лібертаріанська партія.

Проте їм жодного разу не вистачило голосів, щоби здобути підтримку по всій країні. Відтак вся політична історія США – це чергування біля керма республіканців і демократів.

А як до рабства ставилися демократи? По-різному, залежно від географії. Демократи Півночі були проти рабства, а демократи Півдня його підтримували. Республіканці ж мали більш цілісні погляди, і тим уникнули розколу. Це – важливий момент.

Після завершення Громадянської війни республіканці прийшли до влади надовго, аж до початку ХХ століття – до Великої депресії, з якою вони не впоралися. От тоді і настав зоряний час для Демократичної партії, яка чекала цього мало не з моменту свого заснування у 1792-му. Президент-демократ Франклін Делано Рузвельт був тим, хто допоміг Америці "піднятися з колін". А також тим, з ким асоціюється переможна участь США у Другій світовій.

Вже за Рузвельта багато афроамериканських – себто традиційних "північних" виборців почали перетікати до демократів. Маловідомий у нас президент-демократ Ліндон Джонсон добився ухвалення Акту про цивільні права, який нарешті знищив расову сегрегацію на Півдні США. Так, із расизмом у США було покінчено саме за Джонсона, і лише якихось 60 років тому. Згодом це дало можливість перемогти на президентських виборах афроамериканцю Бараку Обамі – у 2009-му, вперше в історії Америки.

Але пізніше відсоток виборців, які пам'ятали період сегрегації, почав прогнозовано зменшуватися. А молодші покоління вже не відчували такої вдячності до демократів. Тим часом республіканці намагалися стати партією, що представляє інтереси робітничого і середнього класу, серед яких значна частка – небілих виборців. Клепсидри знову перевернулися з ніг на голову, і демократи втратили владу.

Джо, Камала і невеличкий натовп нових претендентів

Це, звісно, далеко не повний аналіз причин того, чому Камала Гарріс програла Дональду Трампу. Тим паче, як стверджує репортер-розслідувач Грег Паласт, не було ніякого програшу – у Камали просто вкрали голоси. Вона нібито перемогла Дональда Трампа з перевагою в 1,2 мільйона голосів, але через маніпуляції республіканців вони просто "випарувалися". Однак облишимо цю тему до моменту, коли Паласт знайде достатньо доказів на підтвердження своїх слів.

А щодо Камали, то її передвиборча кампанія була надто швидкоплинною, і це також призвело до поразки. Крім того, Демократична партія страждала на глибокі внутрішні розбіжності. Ці розбіжності є і зараз, адже демократи ніяк не можуть вирішити чи давати Камалі ще один шанс на виборах президента у 2028-му.

Проти неї грає те, що Камала так і не змогла відокремитися від фігури Джо Байдена, а тут ще й Байден так невчасно оголошує свій I'll be back, який можна трактувати по-різному. Чи то як бажання взяти під опіку Камалу Гарріс, чи то як намір самому спробувати сили на перегонах.

А тим часом на небосхилі Демократичної партії визрівають нові зірки. Це і губернатор Мічигану Гретхен Уітмер, і губернатор Іллінойсу Джей Прітцкер, і губернатор Каліфорнії Гевін Ньюсом. Втім, оглядачі кажуть, що Гарріс все одно попереду цих кандидатів, бо вже має визнання на державному рівні, підтримку спонсорів та довгу лаву волонтерів.

 

Наші люди з Мічигану

Хоча кому, як не Камалі, знати про те, якими карколомними бувають зміни? Її несподіване балотування замість Байдена, котрий достроково зійшов з дистанції, є тому підтвердженням. До 2028 року сплине ще багато води і з'являться нові лідери з амбіціями та претензіями на владу.

Цілком ймовірно, що таким лідером стане сенаторка Елісса Слоткін. Вона – поки шо єдина, хто рятує честь Демократичної партії, гаряче та яскраво виступаючи на підтримку України, доки її однопартійці зализують рани після поразки на виборах.

Нагадаємо, що Слоткін блискуче відповіла на звернення Дональда Трампа до Конгресу. І не просто відповіла, а буквально "розмазала" цей рекордний за часом виступ президента США.

"Президент Трамп любить повторювати фразу "мир завдяки силі". Але це фраза, яку він вкрав у Рональда Рейгана. І дозвольте мені сказати, що після того видовища, яке відбулося в Овальному кабінеті минулого тижня, Рейган, мабуть, перевертається в могилі", – сказала вона, маючи на увазі вікопомну зустріч Трампа та Зеленського.

На додачу політикиня наголосила, що Трамп дбає насамперед про інтереси своїх друзів-мільярдерів, а не простих американців. Слоткін засудила його слабку позицію щодо агресії Росії проти України.

 

Але хто вона така – ця безстрашна політикиня? Ми говоримо "безстрашна" без зайвого пафосу, бо якраз тоді, коли готувався цей матеріал, стало відомо про смерть федеральної прокурорки Джессіки Абер, яка до появи Трампа в Овальному кабінеті займалася багатьма резонансними справами, зокрема, й воєнними злочинами росіян.

Поліція ще не завершила розслідування її смерті – можливо, вона не була насильницькою. Хоча тому, хто кидатиме виклик Трампу, мужність знадобиться в будь-якому разі. Еліссі Слоткін до викликів не звикати: раніше вона будувала кар'єру у сфері національної безпеки. Працювала в ЦРУ, тричі їздила в Ірак як аналітик.

За адміністрації Джорджа Буша-молодшого продовжила займатися питанням Іраку. Пізніше, вже за каденції Барака Обами, працювала у Державному департаменті та міністерстві оборони, зосереджуючись на міжнародній безпеці. А у 2017-му рушила у велику політику.

Рішення балотуватися до Палати представників США прийшло до неї після того, як республіканець Майк Бішоп підтримав скасування закону про доступне медичне страхування. Слоткін заявила, що буде боротися за інтереси простих американців, і її кампанія виявилася успішною. Вона виграла вибори та згодом стала помітною фігурою серед демократів.

А тепер американські оглядачі називають Еліссу новою майбутньою главою Демократичної партії. А, можливо, – і претенденткою на президентську посаду. Зрештою, Демпартія дала Сполученим Штатам лише 16 президентів. Решта з 47 – це республіканці. При цьому жодна з двох партій не забезпечила перемогу жінці. То чому б Слоткін не стати першою, якщо вже Гарріс цю місію провалила?..

Рейтинги демократів та інші супутні проблеми

Але є нюанс. Телеканал NBC News повідомив про рекордне падіння рейтингу Демократичної партії – до 27%. У січні рівень підтримки демократів становив 33%, що означає її подальше скорочення. Здавалось би, парадокс: брутальна політика Трампа не знаходить підтримки серед американців, країну лихоманить спорадичними протестними виступами, але популярність його суперників не зростає.

 

Цьому є пояснення. Бо навіть серед виборців Демократичної партії 58% вважають, що партії потрібні радикальні зміни – це також дані NBC News.

Якщо так думають прихильники партії, то що вже казати про її опонентів? На роль "меншої з двох бід" нинішня Демпартія не дотягує, і це очевидно.

Можливо, роблять припущення американські медіа, найбільшого удару по сприйняттю Демпартії завдало те, що Джо Байден надто пізно зійшов з дистанції – він не залишив Камалі Гарріс можливості як слід підготуватися до проведення кампанії. У Гарріс, як ми пам'ятаємо, було лише декілька місяців, чого виявилося недостатньо.

Саме тому ніхто не в захваті від пропозиції Байдена "допомогти" демократам. А самі демократи, схоже, поки що залишаються розгубленими. Вони обіцяли зірвати виступ Трампа у Конгресі, але обмежилися тим, що вдягнули чорні футболки з написом Resist" ("Опір"), постояли у них, а потім вийшли з зали.

Вони також обіцяли жорстко протидіяти кандидатурам, які Трамп виноситиме на посаду голови Державного департаменту. Але очільником Держдепу став той, кого хотів бачити на цій посаді Трамп – Марко Рубіо.

Демократи, щоправда, виступили на підтримку президента України Зеленського – після того, як Трамп зірвав з ним зустріч. Але при цьому представники демократів ніяк не змогли протидіяти тому, що у Сенаті США республіканці заблокували п'ять резолюцій на підтримку України.

А 24 березня лідер демократів у Сенаті США Чак Шумер заявив, що його політсила рішуче налаштована знівелювати політичний вплив Дональда Трампа. Вона прагне показати американцям, наскільки згубною є політика чинного президента для Америки.

 

Але "рішуча налаштованість" – це лише слова, за якими поки що нічого не стоїть. Водночас це може означати розминку, після якої американський віслюк – символ Демпартії – таки наважиться дати копняка слонові, що на емблемі республіканців. Слонові, який розносить усе на своєму шляху і, очевидно, вважає, що менша і слабша тварина йому нічим не загрожує.

Хотілось би, аби слон помилявся, а віслюк діяв більш мужньо. Це неможливо у природі, але цілком може статися у світі великої політики.

×