На президентських виборах у Грузії офіційно переміг кандидат від партії "Грузинська мрія" 44-річний Георгій Магрвелашвілі. Філософ за освітою, в минулому ректор університету набрав 68 відсотків голосів — загалом завдяки підтримці прем'єр-міністра Бідзіни Іванішвілі. Голова уряду, незважаючи на сильну підтримку його сили, натомість оголосив, що йде з політики.
Протеже Михайла Саакашвілі, Давид Бакрадзе, набрав 21 відсоток голосів. Діючий президент уже виступив із прощальною промовою до нації, де визнав поразку словами "грузинам треба відпочити від мене".
Що означають ці зміни для Грузії, розповідає політолог Тенгіз Аблотія.
Обраний грузинський президент - новачок у політиці. Він зможе повести країну за собою?
- Йому й не треба. Повноважень для цього Георгій Магрвелашвілі не матиме. Зараз у нас, як в Україні, губернаторів призначає президент. За новою Конституцією, яка вступить в силу з інавгурацією президента, їх призначатиме прем'єр-міністр. А губернатори, призначені Михаїлом Саакашвілі, у ці дні пишуть прохання про відставку. Грузія стане по суті парламентською республікою, ініціювати президент нічого не зможе, і серйозних кроків від нього ніхто й не вимагатиме.
Чому ж прем'єр Бідзіна Іванішвілі вирішив залишити посаду? Він же отримав би ще більше повноважень.
- Його влада більше не цікавить. Видно, що не хоче її він, у Бідзіни інший типаж. Він любить жити за режимом, вдома у нього - як у казармі. Прокидається о 7 ранку, спати лягає о 10 вечора. Ви уявляєте собі в наш час діючого прем'єр-міністра, який лягатиме спати о 10-тій? Саакашвілі наради після опівночі часто проводив.
Бідзіна вже не хлопчик, 6 млрд доларів заробив - у житті розбирається. Він знав, що таке життя політика, тим більше у Грузії. В перший свій день у політиці, в листопаді 2011-го, Іванішвілі заявив: за півтора роки я піду. Тоді це, правда, ніхто всерйоз не сприйняв.
Іванішвілі прийшов у політику з двох причин. Одна - не маю доказів на руках, але візьму сміливість стверджувати - так він вивів із Росії свої гроші. Думаю, між Росією та Іванішвілі був негласний договір: ось ми тобі даємо можливість забрати свої капітали, а ти приборкай Саакашвілі. А друга причина - в бажанні увійти в історію, здійснити щось велике. Ось він прибрав Саакашвілі, фактично спонукав його піти. Але невдовзі всі казатимуть, що Саакашвілі сам пішов - дозволив провести вибори, погодився з їх результатами. В заслуги Бідзіні це не зарахують - навпаки, це Михаїла Саакашвілі честуватимуть як першого грузинського президента, який пішов сам. Що ж може вчинити Іванішвілі тепер? Дати країні можливість перескочити в інший вимір - перейти до демократичного управління, розбудувати політичні інститути. Для цього потрібна свобода. От він і схожий зараз на чоловіка на хвилерізі, який кидає політиків, наче 10-річних хлопчиків, у воду. Мовляв, пливіть. І вони або попливуть, або потонуть. А Іванішвілі, як розумію, "до упору" буде стороннім спостерігачем. Тільки якщо політики зовсім між собою перегризуться, коаліція розпадатиметься і стане ясно, що експеримент не спрацював і треба повертати країні керованість - тоді він втрутиться.
Зараз політики при владі активно сперечаються між собою, в них нема мотивації дійти згоди. Вони кажуть: добре, зараз ми прийдемо до Бідзіни й він скаже, що нам робити. Але от його не стане - і доведеться вчитись домовлятися.
Це благородна позиція як для політика.
- Звичайно, сам факт, що він іде ось так - неординарний крок. Але не слід забувати, що Іванішвілі заморився, йому це нецікаво й на чорта не треба. Прем'єр із нього був ніякий. Зате не зіпсував нічого з хорошого доробку попередників. І свободи в Грузії стало відчутно більше. За Саакашвілі, якщо в громадянина ставався якийсь конфлікт із державою, шансу виграти він не мав. Вирішили посадити - посадять. Наприклад, я бізнесмен, і мене попросили збудувати в центрі якогось забитого містечка фонтан. Я кажу: нічого я будувати не хочу і гроші не витрачатиму. Майже факт, що після цього в мене будуть великі проблеми і я не викручусь. В підсумку доведеться і бізнес закривати, і фонтан будувати. Отак у нас тоді й будували.
Тепер такого нема. Якщо ти маєш докази незаконного тиску держави на тебе - тебе захистять, і зазвичай ідеї з фонтанами не проходять. Режим став у рази ліберальніший. Це Бідзіні врахували. Тому новий президент, будучи протеже Іванішвілі, й отримав 62 відсотки голосів.
При цьому говорять, що в Грузії випускають на свободу кримінальних авторитетів, хабарів стало більше. Ці чутки мають підгрунтя?
- Так, злочинність виросла. Але наскільки? В останні два роки злочинності не було взагалі. Міг пройти місяць - і ніхто нічого не скоїть. Усі злодії або сиділи в тюрмі, або були страшно перелякані. Зараз злочинність з'явилась - але вона дуже низька. В повсякденному житті змін не відчувається. Так, по телебаченню раз на два тижні можна почути, що десь грабонули відділення банку. Але щоб вихоплювали гаманці з рук чи викрадали автомобілі - такого нема. У нас щойно закінчився туристичний сезон, країну відвідало два мільйони людей. Туристи під роздачу злодюжок потрапляють першими - вони ж ходяча мішень, усе на собі носять. Якщо б щось із ними відбулося - політики з партії Саакашвілі одразу про це розтрубили б. Але я про інциденти не чув.
Щодо кримінальних авторитетів ситуація така. В Грузії досі діє закон, за яким, якщо ти визнаєш, що ти кримінальний авторитет - то маєш сидіти. Працює він так. Злодій в законі виходить з тюрми, до нього підходять і питають: "Ты вор?" Він каже: "Да, я вор". Заперечити ж поняття не дозволяють. А тоді розвертається - і назад у тюрму.
Було й кілька випадків, коли авторитетів випускали, й ті одразу ж виїжджали. В них не питали, чи злодії вони, але ставили умову залишити територію Грузії.
Хаосу стало більше, так. Вулична шпана стала гучніше говорити, тоді як раніше вони й зібратись разом не сміли. Але це природний наслідок лібералізації.
Корупційних домовленостей, відкатів - наскільки стало більше?
- Це було, є й буде. Елітну корупцію не знищили в жодній країні світу. Як за Саакашвілі, так і зараз інколи виявляють, що хтось наближений до якогось депутата виграє тендер. Звичаї нагорі не змінилися.
Росія на цих виборах надавала всіляку підтримку Ніно Бурджанадзе, колишній спікерці парламенту. Але та здобула лише 10 відсотків голосів. Як це розцінювати?
- У Грузії з Росією проблеми набагато серйозніші, ніж в Україні. Ви хоч не воювали - поки що, принаймні. Тому проросійськи налаштованих громадян у нас менше.
Загалом це старше покоління, яке ніяк не відвикне від "квитків до Москви за 37 рублів". Їм здається, що якщо зараз вони туди приїдуть - тьолки на них так і кинуться. Вони ж не розуміють, що все уже, грузини там ніхто. Іще головні прибічники Росії в Грузії зараз - націоналісти й релігійні фанатики. З риторикою російської церкви зрозуміло - вона тут неприкрито діє, як чужоземна агентура. Дивно з націоналістами. Можете собі уявити, щоб УНА-УНСО були проросійськими? А в Грузії всі традиціоналісти такі. Вони всі антизахідні - бояться й кричать, що Захід розбещує, гей-паради й тому подібне. Дослуховується до цих гасел хто? В основному бидло. Бидло зручне тим, що його легко залякати. Сказати: "Он, на Заході гей-паради, і якщо ми приєднаємось до НАТО - одразу всі станемо геями!". І повірять. Але є й мінус - бидло не дуже ходить на вибори. Це взагалі тупа маса, яка нікуди не ходить. Якщо ж кудись і піде, то невдовзі розвернеться і скаже: "А, все одно до народу нікому справи немає!" Якби у всіх проросійськи налаштованих виборців прокинулась гідність - вони прийшли б і проголосували за Ніно Бурджанадзе. Тоді вона набрала б більше за 10 відсотків. Але, на жаль, гідність і проросійськість у Грузії взаємопов'язані речі. Якщо вона в людях прокидаються - ті перестають ратувати за дружбу з Росією.
Також серед виборців Бурджанадзе - трішки міської інтелігенції радянського зразка, яка любить під гітару поспівати всякі російські романси. Тут свій секрет ненависті до Заходу - в тому, що в Європі вони нікому зі своїми романсами не потрібні. Там у них свій Елтон Джон є, а наші з "Я спросил у ясеня" публіки собі не зберуть. Тому єдиний просвіт у їхньому житті - для їх творчості, книжок, поезій і всякої хєрні - це Росія. Але це вимираючий вид.
Отже, Росія втратила Грузію надовго, й ніякі спонукання до дружби не допоможуть?
- Це залежить від того, як поводитиметься правляча партія. В середині наступного року в Грузії пройдуть муніципальні вибори. Оце вже реальні вибори - не просто якогось церемоніального президента, а місцевого самоуправління. Без Іванішвілі "Грузинська мрія" на той час може й розвалитися. Або ж втратити значну частку підтримки. Якщо так станеться, їхні виборці підуть або до "Єдиного національного руху", або до русофілів. І ймовірніше, що до других, бо з першими вони антагоністи, а з проросійськими силами спільно не люблять Саакашвілі.
Саакашвілі зі своєю партією - якісна опозиція?
- Середня. На цих виборах вони отримали фантастичні для себе 20 відсотків голосів, що дає їм право залишатись у політиці. Але цього все одно мало. У парламенті депутатів від "Єдиного національного руху" - 35 відсотків. Блокувати роботу вони можуть, але реально можливості завадити роботі нинішньої влади не мають.
Інтелектуально вони сильні?
- Політичний спектр у нас весь практично однаковий. Так само, як в Україні - лідери ще якось відрізняються, але основна маса депутатів подібна.
В російських ЗМІ опубліковано резонансний репортаж про те, як обурені грузинські опозиціонери, яких зараз випустили з тюрем, переслідують Саакашвілі по нічних клубах, де той відпочиває після роботи. Скільки в цьому правди?
- Це шматок правди. Люди, які бігають за Мішею, є. Але є й інші точки зору, які не показали.
Його запам'ятають як сміливого президента, чи як злого?
- Думаю, перші два роки - як злого. А років за 5-10, коли все охолоне, коли всі розмови скінчаться - у сухому залишку буде те, що його команда перша створила в нас ефективну державу.
3 
8759
Коментарі
7