Обіцяти вже пізно: 4 роки з президентом Порошенком

Чотири роки тому, 7 червня 2014 року, відбулася інавгурація новообраного п'ятого президента України Петра Порошенка.

Він переміг на виборах з результатом 54,7 %. Найближча конкурентка Юлія Тимошенко набрала 12,81%.

Наступні вибори президента відбудуться у березні 2019-го.

Що Петрові Порошенкові вдається на посаді глави держави і які помилки допускає, дізнавалася Gazeta.ua.

Євген Дикий, екс-командир роти батальйону "Айдар", глава Національного антарктичного наукового центру:

"Порошенко не став і не мав змоги стати ідеальним лідером. З війною проти Росії він справляється на "трієчку", але все ж її веде. Він не та людина, яка поведе наше військо на Москву чи Крим, але і не капітулює перед РФ. Більшість українських політиків з цим не впорались. За це Кремль його щиро ненавидить. "Совка в голові" та рецедивів "русского мира" у нього самого вистачає. Але дотримує проукраїнську, антирадянську, антиросійську політичну лінію. Принаймні дуже старається, тож тут також щонайменше "задовільно", якщо не "слабенька четвірка". А от війну з корупцією та олігархічним феодалізмом навіть не починав вести, і явно не має такого наміру.

Новий президент має внести до Верховної Ради низку законопроектів стосовно справжньої, а не імітаційної, реформи правосуддя. Стосовно антикорупційного суду та законопроектів стосовно дерегуляції бізнесу, спрощення адміністративно-бюрократичних процедур. Порошенко не встиг цього зробити. Обіцяти вже пізно, довіру виборця він втратив. Допомогти можуть лише реальні кроки. На них чинний президент вже не здатний.

Україні потрібна абсолютно чиста в сенсі корупції людина, жодним чином не пов'язана з олігархічними кланами. Має бути патріотом України. Головне – ця людина має бути готова повести безжальну та безкомпромісну війну одночасно на двох фронтах: зовні – проти Росії, всередині країни – проти олігархічного феодального ладу та корупції. Серед тих, кого постійно називають потенційними кандидатами, її немає".

Олексій Панич, політолог:

"Найбільше досягнення Порошенка — це зовнішня політика. З країнами Заходу вдалось владнати стосунки краще, ніж очікували. У внутрішній політиці все набагато складніше. Інакше вибудовується розподіл повноважень між Верховною Радою, коаліцією, Кабінетом міністрів. Є багато суперечностей в інтересах.

Країна живе по-новому. Відкрились соціальні ліфти, які були закриті ще при Кучмі. На цьому ґрунті виникла нова політична еліта, яка затверділа, не впускала нікого до себе. Зараз в реформах бере участь більше нових людей, ніж це було будь-коли.

Коли з'являються нові можливості як безвіз, стає складно. З ними потрібно щось робити. Це новий виклик, який потрібно вміти скористатись. Через трудову міграцію поляки свого часу їздили по всій Європі. Зараз багато хто повернувся. На місця тих, хто не повернувся, приїхали українці. Зараз поїдуть наші громадяни. Частина повернеться так само, як поляки. Місця тих, хто залишиться в Європі, займуть такі ж трудові мігранти з Середньої Азії. Трудова міграція — це процес, від якого не втечеш. Гірше буде тим, кому доведеться платити своїм працівникам більше, щоб не втекли за кордон. Але для економіки це пішло на краще.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Порошенко заступився за силовиків перед Заходом

Завдяки реформі армії з'явилось нове озброєння, контакти з НАТО, співпраця з їхніми офіцерами. Порівняно з 2014-м довелось створити буквально з нуля боєздатну армію. На початку війни з Росією важко було зібрати кілька боєздатних батальйонів".

×