Ні запрошення на саміт НАТО, ні ПДЧ не отримаємо – чому Європа діє, як перед Другою світовою

НАТО стає більш політичним органом, ніж військовим. Україна у 1990-ті роки приєдналась до Партнерства заради миру. Дипломати ще тоді казали про такі перетворення. Тепер головними будуть не завдання колективної оборони, а загального клімату безпеки. Перш за все, відносно м'яких загроз, як боротьба із тероризмом.

Західні країни, в тому числі країни НАТО, перелякані російською воєнною загрозою і головна їхня лінія поведінки, як і Євросоюзу, у будь-який спосіб замиритися з Росією і не дратувати її. І поки Україна де-факто перебуває у стані російсько-української війни діє російський чинник. Виходячи зі стратегії відновлення стратегічного партнерства з Росією НАТО всіляко усіляко уникає підстав , які могли б спричинити пряме воєнне зіткнення. Бачимо це і по присутності воєнних кораблів країн Альянсу, коли замість есмінців Байден посилає корабель берегової охорони, який взагалі не входить в склад військово-морських сил США. Це означає, що США готові тільки на символічну підтримку, як і НАТО, а не на реальну допомогу. У країнах НАТО нема консенсусу не тільки щодо прийняття членства України, а навіть надання ПДЧ. Хоч воно й не передбачає вступу і фактичного членства. А йдеться про підготовку. Македонія у такому статусі перебувала більше 10 років. Нічого б їм не вартувало надати такий план і Україні. Керівництво НАТО боїться, що Франція і Німеччина знову заблокують таке рішення, як це було на Бухарестському саміті у 2008 році.

Треба дивитись чи нададуть на червневому саміті План Грузії. Тоді можна говорити про хоча б приблизні терміни. Україна і сама не готова ще до вступу по політичних питаннях. Македонія і Чорногорія майже не мають Збройних сил, але їх прийняли. Україні це право треба виборювати, бо роками не вирішуємо внутрішні проблеми.
Минулого тижня приїжджав держсекретар США Ентоні Блінкен і мова йшла не про зовнішні загрози, а про корупцію, клептократичний режим в Україні та відсутність дієвих реформ. А щодо Росії були лише запевнення, що підтримують територіальну цілісність. А генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг коли Чехія попросила підтримку, оскільки вважали підрив воєнних арсеналів у квітні актом нападу, висловив їм лише співчуття. Тобто обставини не сприяють, щоб Україна цього разу отримала ПДЧ. Коли отримаємо план, залежатиме від міжнародної ситуації і від того чи повернеться НАТО до своїх оборонних завдань як ключових. Це вже залежить не від України. Але оскільки іншої організації з приводу колективної оборони у нас немає, то дійсно нам треба форсувати події. Усім аналітикам очевидно, що протистояти російській воєнній агресії самостійно ми довго не зможемо.

Ненадання Україні ПДЧ у 2008 році стало однією з основних причин, чому Путін розв'язав війну проти Грузії, а потім проти України. Якби його тоді надали то він не наважився б напасти на Грузію. Захід веде себе приблизно так, як вела себе Європа перед Другою світовою – поступки, Мюнхенська конференція 1938 року та сама війна.

Більш активно має працювати наша дипломатія, тому що серйозної роботи з кожним посольством та урядом країну часників поки не спостерігаємо. Так було і перед Бухарестським самітом у 2008 році. Поки що всюди їздить і намагається заручитися підтримкою лише президент, як і Ющенко. Правильно, що записали в Конституції стратегічну мету – членство в НАТО. Далі треба зміцнювати Збройні сили, проводити ґрунтовнішу реформу, визначатись з їхньою моделлю, піднімати оборонно-промисловий комплекс. Коли побачать, що Україна може бути форпостом перед російською загрозою, то приймуть нас. Як і Туреччину прийняли, коли під час Холодної війни Сталін наказав забрати у неї чорноморські протоки, денонсував договір про нейтралітет з. Тоді були справжні президенти загартовані війною, а не теперішні західні політики.

Запрошення не буде. Вирішили, що цей саміт має бути виключно для членів і партнерів туди запрошувати не планується. Можливо, наші посли будуть десь в конференц-залі, але для роботи не будемо запрошені.