Нам пощастило стати міфом — Олесь Доній про Революцію на граніті

Це був величезний внесок у здобуття незалежності. В інших радянських республіках молодіжний рух не був самостійною одиницею, а лише частиною загального. У нас у цьому плані феноменальна акція. Вона створила міф для наступних поколінь - студенти на щось спроможні. Тому в нас молодіжні ініціативи помітні. З міфами боротися важче, ніж з реальністю.

Старі дисиденти йшли на плаху не для того, щоб вибороти незалежність. А щоб боротися й загинути, стати міфом. У русі опору 1960-70 роках брали участь і пройшли через суди 950 чоловік. Для 50-мільйонної нації — це ніщо. А міф, який вони створили про боротьбу настільки потужний, що запалював наступні покоління.

Нам пощастило. Створили молодіжний міф, зробили внесок у здобуття незалежності.

У той же час досягти можна було більше. Те, що розуміли студентські активісти, не розуміла більшість населення. А також старші товариші з "Народного Руху". Вимагали прибрати гасло - перевибори до Верховної Ради на багатопартійних засадах. Якби в той момент їх провели, Україна пішла б шляхом Чехії й Литви. Суспільство не хотіло попередньої влади. Можна було перевернути ситуацію. Один із провідних діячів "Народного руху" дав інтерв'ю "Молодій Галичині", мовляв, перевибори не потрібні.

І вони ж під час акції до нас приходили й казали: "Хлопці, ви такі хороші, такі молодці. Тільки от приберіть тут одну вимогу. Для чого ці перевибори? Нас і так там ціла третина. Ми ж маємо можливість з трибуни говорити". Вони не розуміли, що говорити — це не перемагати. Для перемоги треба 50 відсотків плюс один голос. Якщо цього не усвідомлювала контреліта, то що говорити про суспільство. В'ячеслав Чорновіл це зрозумів через 2 роки. Було вже запізно. Попередня еліта перефарбувалася, взяла рухівські гасла, прапор, герб. Стерлася відмінність між номенклатурною і патріотичною елітою. Після перемоги Леоніда Кравчука патріотичні сили замкнули в гуманітарній сфері. А в економічну - опозицію не допустили.

Ми не усвідомлювали вагу грошей на відміну від старих керівників. Вони призначили бізнесменами вихідців із компартії, до них долучилися КДБ і криміналітет. Утворився економічний конгломерат, який перерозподілив фінансові потоки. Довели Україну до стану бідності, а у своїх руках зосередили колосальні ресурси.

На початку 1990-х різниця між нами та країнами Центральної Європи була в один рік. Зараз — 26.

Була б реальна заміна комуністів на альтернативу з різними крилами — радикальними, ліберальними. У Центральній Європі вона відбулась, у нас — ні.

Жоден з п'яти наших президентів не боровся за незалежність України. Вичікували або робили кар'єру, заробляли гроші. Вони старші за мене, теоретично мали можливість боротися. Але обрали інший шлях. З іншого боку - їх обрали люди. Між борцями-ідеалістами та кон'юнктурою народ обрав других.

Ні, шанс втрачено. У революціях 2004-го та 2014-го фактично вибору не було. У мене й ілюзій не було. Під час першої "помаранчевої" ночі мої співробітники на 10 років молодші пішли на Майдан. Я сказав їм, що за рік буде розчарування, корупція, сварки. Що влада себе дискредитує. Я знав, хто прийде. У співробітників було здивування на обличчях. Потім я додав: але не вийти не маємо права.

Тобто радикальної альтернативи не було. Це були крила одного фінансового спрута, який утворився в 1990 роках. Ще менше вибору було в 2014-му. Замість Януковича привели аналогічний клан. Вони всі з одного середовища.

Наприкінці 1980-х відбулася зміна ідейних пріоритетів. Народ переходив від комуністичної ідеології — єдино-мислення до демократичного мислення. Радикальна зміна світогляду. У нас же контреліта не пропонує альтернативного світогляду. Відповідно - не може сформуватися критична маса. Ми не розуміємо, що добре, що погано. Ми поміняли Верховну Раду на дві третіх. Прийшли майданівські сили. До дрібниць чинять, як попередники. Регіонали кнопкодавили — зараз це роблять майданівці. Здавалось, після приходу до влади на крові - не можна порушувати Конституцію. Виявляється, можна. Отже люди не усвідомили, де добро, а де зло. І суспільство не вимагає. Воно хоче своїх людей у владі. Але не усвідомлює, якими вони мають бути. Це комплекс "маленького Порошенка". Проблема не лише в ньому. Люди ідуть у владу, щоб використовувати її для збагачення. І в цьому залучені сотні тисяч. Просто в них можливості менші, ніж у президента. А той розвиває свої бізнеси. У інших - такі ж бажання.

Проблема світоглядна. Її вирішили у Європі не у 1989 році, коли відмовилися від комунізму, а раніше — коли прищеплювалися інші норми поведінки еліті. Ми пропустили не лише ці 28 років із 1989-го, не лише 70 років у Радянському Союзі, не лише 300 — в Російській Імперії. Нас не торкнулася ідейна реформація.

Минуло рівно 500 років з промови Мартіна Лютера (католицький священик, ініціатор руху названого Реформацією, - ред.). Він зробив дві речі. Сприяв націоналізації держав — переклав Біблію з латини на німецьку. Тобто наблизив до сакральних речей низькі верстви населення. Ми досі боремося за національну мову, культуру та ідею. Лютер почав це у 1517 році. Друге — він виступив проти індульгенції, як відкупу за гроші заможними людьми від гріхів. До того заможні люди за гроші ставали менш грішними за решту суспільства. Церква це покривала. Так розпочали процес ідейної реформації, дуже кривавої, де загинули сотні тисяч безневинних людей. З обох боків. Церкві й владі прищепили етику самообмежень. Чого в нас, як у східно-православної цивілізації, немає.

Це питання повинні підняти інтелектуали.

Ментальність - дуже загальне річ. Українцям притаманна певна критичність мислення, гумор. Але хіба це не властиво іншим національностям? Наша ментальна проблема - недостатній рівень знань і культури в конкурентному світовому середовищі.

У нас у суспільстві більше агресії й менше толерантності, ніж у Європі. Це основи європейського сучасного життя. Недостатній рівень знання мов. Ми відстаємо. Але якщо нація це усвідомить, ми можемо надолужити втрачене. Треба визнати наявність хвороби, поставити правильний діагноз і захотіти вилікуватися. Алкоголік не вилікується, якщо сам того не захоче. У мене є кілька знайомих відомих письменників, які зав'язали. А були алкоголіками. Зараз це дуже успішні люди. Треба усвідомити проблему. Поки що ми не усвідомили, що на загал хворі. Мова про етику праці, етику самообмеження, етику ставлення до природи. На словацькому озері за 20 кілометрів від Закарпаття не знайшов жодного папірчика. Хоч там люди відпочивали в наметах. Переїжджав кордон і бачив річки, завалені пляшками. Це ж не центральна влада з Києва накидала. А українці. Це світоглядна проблема. Необхідна ідейна реформація.

Це активні люди. Їх дуже небагато - всього кілька тисяч. У період радикальних змін в Україні завжди все вирішували вони. Під час створення Центральної ради, за дисидентського руху й у боротьбі за незалежність 1990-го року. Своєю діяльністю в необхідний момент вони запалювали великі маси. Коли ми виходили на Революцію на граніті, нас було кількадесят чоловік. Потім піднялися всі студенти Києва. Навіть старшокласники.

Україну то полонізують, то русифікують, то винищують фізично, то зраджують еліти. Але завжди знову народжується якась кількість людей, яка бореться за демократію і справедливість. У цьому ми унікальні - дисидентська нація. Це невеличке коло людей завжди намагаються знищити, а вони з'являються знову.

Необхідна демонополізація економіки. Тоді відбудеться збагачення населення. Політичні сили навіть не ставлять питання про демонополізацію. Це стосується сотень тисяч людей, які займаються дрібним бізнесом. Тут легше сформувати групи тиску на політичні сили й прийти з цією ідеєю до влади. Як тільки відбудеться демонополізація, підуть одразу демократичні процеси.

Чому в Україну не ідуть інвестиції? Не через війну. У країни, де іде війна, навпаки ідуть колосальні інвестиції. У військово-промисловий комплекс. Наприклад, Хорватія та Ізраїль свого часу. За умов монопольної економіки інвестиціям немає куди іти. Вона передбачає недопущення конкурентів. Вугілля має бути все Ахметова, курятину розподіляють три великих монополісти. Дійшло до маразму. Ресторанний бізнес у всьому світі - це дрібний капітал. У нас навіть тут іде монополізація.

Війна пришвидшила самоідентифікацію українців. Через прикрість маємо позитив. Це історичний процес, який триває з кінця 1980-х. Поширення української мови не могли зупинити ні Кучма, ні Янукович. А зараз самоідентифікація іде пришвидшеним темпом. Люди побачили, що таке російський монстр. Але це не запобігає тому, щоб будувати в Україні режим, схожий на російський. Наша влада працює зараз за тими ж схемами монополізації, що й в Росії. Патріотизм, як виявилося, не гарантує демократію.

Є досягнення в літературі — вона стала різноманітнішою. Не така вайлувата. Нарешті з'явилася міська проза, а не лише сільська та консервативна. З'явилася жива міська українська мова. Це те, чого не було, коли я зростав у Києві. Я спілкуюся виключно українською і середовище ми таке теж створили.

Але якщо ви робите крок вперед, а сусід — п'ять, ви все-одно відстаєте.

Позитивні кроки безперечно є. Машин зараз на дорогах більше. У нас тепер є телефони.

Але інші країни вирішують вже проблеми зовсім іншого рівня.

У нас виросла продуктивність сільського господарства, порівняно з 1970-ми. Але за цей час високорозвинуті країни виводять свою легку промисловість у дешевші країни. А розвивають і продають ідеї. Україна виробляє яйця і збіжжя, а не ідеї. Ми розвиваємо монопольне аграрне господарство. У нас 80 тисяч фермерів, у Польщі — два мільйони. Прибуток отримує не населення, а кілька великих монополістів. Доведений до бідності народ не продукуватиме ідеї.

Звичайно, ні. Пересування по світах — дуже позитивна необхідна річ. Але сам безвіз Україну ні до чого не наближає. Чому я зараз не їду до Чилі, з якою в нас постійно безвізовий режим? У мене немає на це часу і грошей. Українці після Майдану збідніли втричі.

А з безвізу зробили передвиборний трюк під виглядом соціальної реклами на телебаченні. Тобто за гроші платників податків.

Про розвал Росії можна говорити десятиліттями. Ізраїль виграв кілька війн, але арабський світ від того не перестав існувати. Україні потрібно ставати сильною не залежно від процесів у Росії. РФ зацікавлена, щоб ми не були для них символом змін. Україна у теперішньому стані ідеальна для Путіна. Не треба чекати, коли РФ розвалиться. Зі зростанням економіки на піввідсотка за рік ми ніколи не станемо заможними. Потрібні радикальні зміни. Без демонополізації економіки сюди ніколи не прийде інвестор.

Як і зараз. Юнаком я уявляв: якщо ми виборемо незалежність, матимемо ідеальну країну. Демократичну, заможну, світлу. Незалежність ми вибороли, а від ідеалу відійшли ще далі. Поки що я не бачу передумов, щоб з теперішнім станом суспільства ми дійшли таких змін. Необхідна ідеологічна реформація, нова конкурентна в світі національна ідея. Мова про усвідомлення добра і зла.

Українці збудували власну державу. Вона має всі ознаки незалежності. Питання якості цієї держави.