пʼятниця, 05 серпня 2011 13:12

Спецтема: 20 років незалежності!

Ми ходимо колом від національної ідеї до кучмістів та совку - Карасьов

Ми ходимо колом від національної ідеї до кучмістів та совку - Карасьов

Вадим Карасьов, 53, директор Інституту глобальних стратегій

У нас багато говорять про національну ідею та державу з часів розпаду СРСР. Що Ви під цим словосполучення розумієте?

Що стосується національно виміру, то національна ідея полягає в тому, чи є на тій чи іншій території нація, яка має відповідальну перед собою державу, чи це територія, де перебуває влада та її піддані.

Щоб створити націю, потрібні певні кордони — територіальні, інформаційні, ментальні, які відмежовують й водночас інтегрують націю в світ. Які дозволяють отримувати всі блага прогресу й формують ідентичність. В основі нації лежить не стільки культура, скільки свобода. Тобто, для України національна ідея означає відбутися нам як українцям і знайти свій шлях до світу. Cучасний погляд на національну ідею — означає свободу права, ліберальну економіку, виборну демократію, масова участь в політиці, громадянське суспільство.

І з цього погляду зрозуміло, що за 20 років ми не вирішили ці завдання. Навіть в культурному плані, адже в нас постійно суперечки щодо однієї чи двох державних мов. Подивіться на наш інформаційний зміст — засилля російських серіалів, попси, філій московських газет. І проблема не в тому, що вони російські по мові, а проблема в тому, що вони ретранслють в Україну олігархічно-силову й адміністративну модель вертикалі. У нас культура імперсько-самодержавна, культура підданства, де головним є держава та влада, яка веде в світле майбутнє шляхом силових дій до консервативного суспільства, протистоїть європейській моделі, де правова держава й розвинуте громадянське суспільство. Ми стоїмо між цими двома шляхами вмонтовування в сучасний світ.

Які основні особливості української влади?

Коли політико-економічну й правову систему переводять на ручне управління, повертаючись до Конституції 1996 року, де надзвичайно широкі повноваження президента України, де узаконене ручне управління, то це означає, що держави як інституту нема. Таким чином, відбувається регрес до так званого персоналістсько-президентського режиму, від якого ми йшли всі 20 років від проголошення незалежності. В радянській системі правили не закони, а люди, що й відрізняло нас від європейської системи, де правили закони. Ми знову повернулися до тієї ситуації. Тому однією з особливостей влади є її персоналістський, а не інституційний характер.

Чому у нас такий характер влади?

Дуже важкий шлях від Російської імперії у всіх її формах до національної держави. Можна було піти через війну та окупацію, але ми не були готові до нових страждань. Українці в межах СРСР вистраждали державу на рівні символів, зовнішніх кордонів, визнання в ООН й формального суверенітету, й ми вже не хотіли страждати й воювати. Так, ми отримали незалежність в інший спосіб, в чому він складніший, а в чомусь простіший з погляду історії. Проголосивши державу й маючи сьогодні всю атрибутику, в 1991 році ми "недорозвилися" й "недонаціоналізувалися". Ми, з одного боку, дезінтегрувалися з СРСР, але не настільки, щоб інтегруватися в ЄС. Тобто напівдезінтеграція від СРСР й напівінтеграція до ЄС. 20 років ми витратили на те, щоб поступово дооформитись. Остаточного виходу з пострадянського простору не відбулося. Ми говоримо, Україна — країна пострадянського простору. Це на рівні лінгвістики говорить істина, а мова — це дім буття, як казав Хайдегер. І, оця напівдезінтеграція та напівінтеграція була вигідна в першій черзі українській еліті, бо це було вигідно, адже вона була незалежна від московської еліти й від стандартів та цінностей, які генерує європейська система та брюссельська еліта. Людям у цій ситуації жити не так добре, як еліті, яка отримує зиск від недовизначеності.

Чому?

Тому що життя багатств люди не заробили, а еліта збагатіла на всіх транзитних схемах у всіх розуміннях цього слова. Люди хочуть жити краще, як в Європі, і певний час можна було утримувати рівень життя за рахунок російських енергоресурсів, але тепер це не можливо. В той же час, зараз необхідно створювати свободи для людей, для дрібного бізнесу, але еліта не може цього зробити, бо тоді виникає небезпека її самозбереження. Тоді будуть інші вимоги до еліти — прозорість, некорумпованітсь, а їм це не вигідно. Це складне протиріччя.

Еліта інтегрується в Європу на індивідуальному рівні — нерухомість, фінанси, медицина та освіта для дітей, а країну інтегрувати вони не хочуть, бо панівне становище буде втрачено. Зараз їм стало незручно, бо імперський центр в Москві демонструє здатність до реімперіалізації, тому що Росія далі не може жити на радянській спадщині, ще 5 років і там кожен рік будуть тонути кораблі, зриватися турбіни. З іншого боку, ЄС також відкриває двері для України. Зараз Україна зависла, вона як осел , який не міг вибрати між морквою та сіном.

Україна може піти під РФ?

Є така ймовірність. Україна з атрибутивної державністю, яка вкладена в великоросійський простір, який йде на зміну пострадянському простору. Думаю, що скоро слово пострадянський буде змінено на слово — великоросійський.

Що може врятувати ситуацію?

Потрібно відбутися суспільству. Наступні декілька років після цього 20-ліття будуть вирішальними. Чи ми продовжимо шлях дезінтеграції, чи ми увійдемо до складу чогось нового на пострадянському просторі. Наприклад, Митний союз чи щось інше. І якщо наші еліти зможуть домовитись з московською елітою, то цей варіант більш ймовірний, хоча він може й законсервувати розвиток суспільства. Зараз Москва домовлятися не хоче, вони хочуть все, але якщо вони віддадуть свій шмат влади та власності, то українська олігархічна верхівка може на це погодитись.

Питання в тому, що вигідніше еліті. Або суспільству дозволити стати європейцями, або реінегруватись в пострадянський простір. Є ще один варіант — соціальне та революційне бродіння знизу. У будь-якому разі це історичний пат, ми застигли в історії. Ці 20 років — це історія без часу. Ми ходимо колом від національної ідеї до кучмістів та совку. Ми не пережили свої історичні травми. У нас Голодомор, 9 травня, Друга світова війна, теми, які є предметом колективної пам'яті та предметом історичної науки у всьому світ, все ще "переживаються" заново. Кожне 9 травня — це катастрофа, з погляду національної єдності. Скільки можна про це знімати фільми? Уже ж був Афганістан, Чечня, ми були в Іраку. Це значить, що ми не пережили цю історію, вона не в системі колективної пам'яті. Для нас актуально те, що було 60 років тому. Але так не може бути, бо це означає, що теперішнє для нас не актуальне. Правильно кажуть, що історію треба віддати історикам. Але це можливо тоді, коли політики переживуть цю історію, коли вони скажуть, що це була Друга світова війна, 9 травня — День національного трауру по загиблих, а не День перемоги. Але в країні нема прогресу. На рівні історії ми в часовому застої, а на рівні суспільства у нас пасивна революційна ситуація.

А вона може перерости в активний стан?

Може перерости, а може й ні. Це залежить від випадковості й від багатьох речей. Як пройде справа по Тимошенко, чи якийсь Ландік ще чогось не зробить... Але історія на нашому боці. Питання лише в тому, чи українці зможуть використати пасивну революційну ситуацію для прогресу?

В чому полягає ця пасивна революційна ситуація?

Пасивна революційна ситуація полягає в тому, що прихід до влади ПР оголив реальні бар'єри, віджилі форми, що заважають руху в перед. П'ять років тому люди думали, що проблема в чесних виборах. Виявилось, що все на так просто, бо сьогодні зрозуміло, що необхідно ліквідувати залишковий ГУЛАГ, що нам зостався від СРСР. Я маю на увазі всю ці радянську правоохоронну силову систему, силову непідконтрольну державність. Сьогодні навіть топові політики побачили, яка у нас пенітенціарна система — Середньовічна. Всі бачать, яка міліція, які суди й судді. Я не кажу про податкову. Середній бізнес побачив, що таке Податкова. Ця сталінська модель держави гірша за радянську, вона не змінилася за 20 років, лише загниває. Тож Партія регіонів проводить дуже важливу історичну роботу, вона показує нам всі проблеми, вона показує людям, що вже нема помаранчевих та біло-синіх, а є назрілі небезпеки в економіці, в принципах соціальної динаміки й відсутності "соціальних ліфтів" для талановитої молоді, в правовій системі. Партія регіонів виконує в реформуванні України ту саму роль, що й ГКЧП в розпаді СРСР, вона оголює всі небезпеки. Й в суспільстві всі починають розуміти, що або продовжимо жити в історичному паті, або створимо правову державу для всіх.

Суспільство на це спроможне?

Зараз суспільство локально підштовхує владу. Суспільно не сприймає те, що роблять опозиційні чи провладні політики. Суспільство переросло еліти. Якщо раніше всі адаптувалися, давали хабарі й обходили, наприклад, податкову систему, то тепер розуміють, що проблема так вже не вирішуються, бо ніхто ніяких гарантій не дає. Висновок — змінити всю систему.

Зараз ви читаєте новину «Ми ходимо колом від національної ідеї до кучмістів та совку - Карасьов». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

38

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 8759
Голосування "Розумна мілітаризація" від Міноборони
  • Держслужбовців потрібно брати на роботу лише після військової підготовки
  • Це має бути однією з вимог і для балотування в органи місцевого самоврядування, парламент та суди
  • Для держслужбовців військова підготовка не повинна бути обов'язковою
  • Мені байдуже
Переглянути