Кожен українець може подати в суд на Росію. Маємо дотиснути їх економічними санкціями - Данилюк

5

Є чіткий порядок, у рамках якого має діяти президент. Потрібно встановити, є чи немає коаліції. Але це не його повноваження. Якби цей факт встановив суд або визнав парламент, була б інша ситуація. На цій підставі ми оскаржуємо указ. 19 червня у закритому режимі Велика палата Верховного суду розглядатиме наш позов.
Розпуск парламенту незаконний. Це не тільки питання негативних політичних наслідків. Якщо це рішення буде зафіксоване і його приймуть, то будь-який наступний президент зможе розпускати парламент за своїм бажанням.
Більшість перших указів Зеленського були із грубим порушенням законодавства. Порошенко собі такого не дозволяв. Цього не робив навіть Янукович. Це грубе порушення демократичних засад.

Зараз стоїть питання проводити їх посеред літа, коли люди у відпустках, або через 3 місяці, коли всі на місці.
Це не питання про оновлення влади. Бажання нинішнього президента розпустити парламент обумовлене рівнем його популярності. Він тримається на віртуальних образах. Немає програми чи команди, за яку можна було б учепитися. Із кожним днем рейтинг і популярність будуть падати. Тому Зеленський зацікавлений якомога швидше провести вибори й отримати максимальну кількість депутатів. Цього не станеться, якщо у суспільства буде більше часу проаналізувати, що насправді робить чи не робить Зеленський.
Зараз фактично ні дня без скандалу. Завищені очікування виборців руйнуються. Особливо чутливе питання вартості комунальних тарифів. Представник Зеленського у Кабміні Герус заявляє, що ніхто знижувати тарифи не збирається і "то були просто жарти". Це не додає Зеленському популярності.

Складно прогнозувати. На мажоритарних округах від партії Зеленського йдуть одіозні особистості - реакціонери, силовики, представники режиму Януковича, українофоби. Однак список - ніби й нічого. Два десятки відомих людей - непогані. Але решта - хто вони, звідки взялися - не зрозуміло.
Заяви представників команди, наприклад, представника президента у Верховній Раді Руслана Стефанчука, не надихають. Він озвучує давні російські мрії, які з 1990-х намагався втілювати Медведчук. Остання пропозиція - впровадити результати референдуму 2000 року, який проводив Медведчук за президента Кучми, мрії про двопалатний парламент вказують, що в команді витають антидержавні ідеї.
Те саме стосується мирного врегулювання ситуації на Донбасі. Ми всі хочемо миру. Але мир настає або після перемоги, або капітуляції. Перемога і капітуляція бувають на різних умовах. Зеленський у заявах своїх представників пропонує нам погодитися на пропозиції Росії. Ідеться про фактичне визнання окупації Криму. І початок реінтеграції Донбасу у вигідному РФ форматі. Уже йдуть заяви з Брюсселя, Парижа, що заборона стріляти у відповідь на Донбасі може призвести до зняття санкцій. Це хибний шлях. Так не досягнемо миру і державного суверенітету.
Стефанчук пропонує ввести блокуюче право на референдумі. Щоб ухвалити вступ України до НАТО, мають проголосувати не менше 76 відсотка. Якщо 25 відсотків голосують проти, цього не буде. Такі ідеї ведуть до того, чого вимагає Росія: позаблоковий статус, відмова від ЄС, можлива федералізація. Бо двопалатний парламент притаманний федеративним державам, а не унітарним.

Або якщо сформує її з тими політичними силами, які поділяють це бачення. Є велика кількість партій капітуляції, які називають себе "партіями миру". Навіть "Європейська солідарність" - це партія постійної війни. Немає партії перемоги. Нема стратегії перемоги ні у тих, хто закликає до боротьби, як Порошенко, ні у тих, хто говорить про компроміс - Зеленський, "Опоблок", Тимошенко.
Ніхто з цих "голубів миру" не пояснює суспільству наслідків. В умовах конфлікту, країна-агресор має компенсувати збитки, завдані державі та її громадянам. Якщо підемо шляхом, який підтримують партії капітуляції, юридично Росія не буде вважатися агресором. Донбас сприйматимуть як внутрішньоукраїнський конфлікт. Тоді компенсаціями мільйонам постраждалих людей та відновленням зруйнованого майна доведеться займатися українському уряду. Тобто, громадянам. Кожен українець щонайменше по 50 тисяч доларів має заплатити на відновлення Донбасу і значно більші гроші відшкодувати біженцям, переселенцям, мешканцям окупованих територій, учасникам бойових дій з обох боків. Тобто, Україна свідомо відмовляється від компенсації і перебираємо на себе функцію відповідальної сторони. Це небезпечно.

Росія не хоче платити за рахунками. Ірак напав на Кувейт. Війна тривала 2 дні. Близько 200 людей загинули. Ірак виплачує Кувейту 469 мільярдів доларів як державі, окремо - приватним особам, постраждалим компаніям. А коли говоримо про понад 5 років війни, велику кількість убитих, зруйновану інфраструктуру, переселенців - це десятки трильйонів доларів нанесених Україні збитків. Росія суттєво меншими грошима може виграти українські вибори й отримати домовленості щодо конфлікту на Донбасі, які знівелюють її борги перед Україною. Це створить передумови до зняття міжнародних санкцій проти Кремля.

 

Нема пояснення, чому на шостому році війни не заявили консолідовану вимогу відшкодувати збитки. Натомість український уряд імітує діяльність. Як приклад, останні суперечки щодо використання Азовського моря. РФ запитала: якщо ви не оскаржуєте анексію Криму, чому оскаржуєте другорядні питання?
У міжнародному публічному праві є поняття обмеженого імунітету держави. Це означає, що в суперечках між державами цей імунітет є абсолютним. Суди однієї держави не мають права над іншою державою. Будь-яка суперечка між Україною і Росією має розглядатися в міжнародних судах. Але переселенці, учасники бойових дій, полонені - звичайні українські громадяни, яким Росія завдала шкоди, можуть звернутися до українського суду і вимагати компенсацію. Це та стратегія гібридної війни, яку я з іншими колегами розробляли в 2014 році як відповідь Російській Федерації. Наша організація з "Силою права" Андрія Сенченка цю стратегію реалізовували. Зараз довели її до довершеності. За 5 років опрацювали 20 тисяч справ з різних категорії, направили в суди. Тисячі справ виграли за фактом російської агресії у Криму та на Донбасі і нанесення шкоди. Тобто, сам факт агресії доводити вже не потрібно. Вони вже є загальновідомими. Вам потрібно лише довести, що ви постраждали.

Українські суди розглядають такі справи. Не потрібно чекати від Москви визнання цих рішень, тому що є багато російського майна за межами РФ. Такі судові рішення дають право накладати стягнення на це майно. Це показує, наскільки ефективною могла бути правова війна, якби уряд її вів. Навіть на рівні нашої партизанської війни арештували 3,5 мільярда доларів, що належать Російській Федерації. Уявіть, що могла би зробити Українська держава, якби МЗС, Мін'юст, українські спецслужби працювали на цю мету. Використовуючи навіть приватні позови, маючи консолідовані вимоги українських громадян на суми в сотні мільярдів доларів, можна було б арештовувати об'єкти стратегічної інфраструктури Російської Федерації. Наприклад, "Північні потоки".
Стратегія завдання Росії фінансових та економічних збитків потужніша за санкції. Вона може виступити аргументом України в переговорах із РФ щодо звільнення територій, припинення агресії. Також це був би аргумент для партнерів підтримувати нас. Цей важіль вкупі з початком перемовин у Будапештському форматі міг би дати результати - досягнення миру на українських умовах.

 

Україна має багато угод про взаємодію у сфері правосуддя із більшістю країн світу. Це означає, що українське рішення може бути виконане на території країн, із якими є такі угоди. Накладаються арешти на російські активи в Україні - не лише урядові, а й на ті, які належать державним компаніям і в яких частка держави не менше 20 відсотків. Тобто українець, який виграв суд, може легалізувати своє судове рішення за кордоном. Наприклад, у США накласти арешт на майно Росії. Можемо робити так по всьому світу. Значна частина золотовалютних резервів Росії перебуває на депозитних рахунках у банках США. Ці кошти можуть бути арештовані.
Можливостей багато. Правова війна - це офіційний термін, який є потужним елементом гібридної війни. Це могло б стати частиною національної стратегії.

Рік-півтора. Україна мала б застосовувати це паралельно з активною обороною на Донбасі.
Військовими методами РФ ми не переможемо. Ця країна входить до трійки найпотужніших держав, ядерна, постійний член Радбезу ООН. Та й не ставлять українці завдання взяти Москву.

Ми воюємо не з сепаратистами. Там 2 корпуси російських військових, плюс резервний корпус. Вихід на адміністративні кордони України у цьому конфлікті не означає припинення війни. Від того, що ми візьмемо під контроль той шматок території, війна не припиниться. Навпаки: це створить можливості для Росії перейти до відкритої агресії. Тому невійськові методи мають переважати.
Не можна обмежуватися лише завданням економічних збитків. Це важливий інструмент, дозволяє вийти на перемовини з офіційною Москвою та представниками постраждалих фінансово-промислових груп. Але Росія - великий ядерний сусід із амбіціями щодо нашої країни. Вплив на формування політичного порядку денного цієї країни має бути частиною нашої національної стратегії. Треба активно працювати над формуванням громадської думки росіян і мешканців ОРДЛО, над тим, щоб російський політичний асортимент змінювався на користь більш адекватних і дружніх до України політичних сил.

Фінансувати діяльність медійних і політичних структур. Робити в Росії те саме, що вона робить тут. Але для цього потрібні гроші. Їх могла б дати Росія, відшкодовуючи українцям збитки. Займатися цим може наш уряд.

 

Наша мета зумовлена необхідністю вплинути на формування коаліції у наступному парламенті. Хочемо унеможливити нездорові об'єднання у формі реваншу. Попри те, що список Зеленського не був апокаліптичним, нема гарантій, що об'єднання "Слуги народу" з "Опоблоком" не відбудеться. Наміри Росії щодо України несумісні зі щастям кожного українця. Тому протидія реваншу важлива. Ідемо в Раду, щоб коаліція була сформована навколо п'яти принципів, які є нашою програмою.
Перший - Росія є агресором у Криму та на Донбасі. Має звільнити кожен сантиметр території і заплатити кожну копійку збитків, завданих українському народові.
Друге - представники режиму Януковича є поплічниками Росії, колаборантами і несуть спільно з Росією відповідальність за агресію. Об'єднання з політсилами, які є продовженням режиму Януковича, його уламками, є неприйнятним. Це компроміс із агресором.
Третє - збереження євроатлантичного курсу. Це конституційна норма. Вона не повинна обговорюватися. Усі балачки про референдуми - маячня. Тому розмови навколо цього мають зводитися лише до того, як швидко нам іти в НАТО та ЄС і що для цього треба зробити. Це пріоритети урядової політики. Упродовж наступних 5 років Україна має виконати всі вимоги для членства. Ми повинні бути готові, стукати у двері у дрес-коді.
Четверте - затвердження економічної програми, яка базується на історичній економічній школі. У нас 2 загрози: Росія та економіка. Ми не заперечуємо боротьбу з корупцією. Але вона є наслідком відсутності правильного врядування. Якщо не буде побудована якісна економіка, будуть демографічні та корупційні проблеми.
П'яте - соціальні питання. Мірилом соціальної ефективності держави є щастя українців. Якщо українці щасливі, значить уряд рухається у правильному напрямку. Мета держави - створення передумов для розвитку народу і самореалізації кожного українця на своїй території. Індекс щастя ООН має бути мірилом того, наскільки уряд ефективно працює у соціальній сфері.
Ці 5 пунктів мають бути основою нової коаліції. Решту - можна обговорювати.

Це не зовсім так. У Вакарчука, як і в Зеленського не окреслена стратегія перемоги. Мова про те, що Україна повинна стати економічно сильною і тоді люди на окупованих територіях захочуть повернутися. Україна має бути економічно сильною, безумовно. Але Вакарчук вірить, що сильну економіку побудує невидима рука ринку. Ми в це не віримо - так ніде не було. Позиція уряду має бути направлена на побудову сильної експортно-орієнтованої економіки.
Самі заяви про привабливість України для мешканців окупованих територій наївні і підтримують російські наративи, що там люди не хочуть бути частиною України. Це брехня. Вони б із задоволенням відновили український порядок на своїй території. Але їх про це ніхто не запитує. Так само і в Криму. Відновлення української цілісності - це питання жорсткого діалогу з керівництвом РФ і групами впливу. Щоб цей діалог закінчився на нашу користь, в України мають бути важелі.

 

Зі всіма названими, включно з Зеленським, політичними силами потрібно формувати більшість. Але навколо цих 5 принципів.
Український народ обрав Зеленського президентом. Так чи інакше з ним доведеться мати справу. В умовах війни плодити хаос - неправильна ідея. Зеленський це робить. Має бути взаємодія не просто всіх гілок влади, а всіх політичних сил заради перемоги. Ми не шукаємо війни ні з ким.

Росія має у нашій державі медійне домінування. Підмінюватимуть поняття. Це вже відбувається. Більшість населення не усвідомлює наслідків "миру за будь-яку ціну". Цю ціну вони платитимуть персонально.

Шанс на ухвалення Виборчого кодексу залишається.
У 2014 році була сформована велика коаліція. Усі політичні сили, крім "Опоблоку", об'єдналися. Голосів було достатньо, щоб робити все, що завгодно. Потім коаліція почала розвалюватися. Почалася класична українська історія. Одні не голосують, бо в заручниках у мажоритарників, яких вони добрали. Це стосується БПП. Інші ці питання не педалюють, бо прагнуть найгіршого країні - на такому фоні вони виглядатимуть для виборців краще.

Олігархічно-сировинна модель економіки. Це не економіка доданої вартості, хоч і орієнтується на експорт. У результаті ми не маємо достатньо національних багатств, щоб задовольнити народ. Уряд повинен трансформувати сировинну економіку в експортно-орієнтовану промислову і розвинену. Без цього навіть якщо Росія нам віддасть території і компенсує збитки, значних змін не буде. У людей нема роботи. Вони виїжджають із країни. Їхні діти починають ходити у португальські, польські школи - назад уже не повернуться.
Ми не використовуємо зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. Це навіть не обговорюють на урядовому рівні.

Зберегтися. І сформувати коаліцію та уряд, які були б носієм тих 5 принципів. Вони дозволять Україні не тільки зберегтися, але й розвиватися.