- Я тихенько радію, коли їду по Черкасах і бачу там стихійну торгівлю. А в нас її нема, - каже 45-річий Віталій Войцехівський, мер Золотоноші на Черкащині. Виходить із чорної "мазди".- Є ще поодинокі випадки, коли хтось пробує торгувати на тротуарах в центрі. Але працює адміністративна комісія. Перший раз попереджають. Потім штрафують до 1700 гривень. Спочатку були істерики, сльози. Коли люди зрозуміли, що з цього напрямку не звернемо, змирилися.
Надворі сутеніє. Міський голова тільки повернувся з сесії облради. Там депутати провалили виділення грошей на лікування хворих з нирковою недостатністю у приватній клініці. Веде в кабінет. Секретарка низька, повна жінка з короткою зачіскою років 55-ти заносить розчинну каву у прозорих чашках.
- В місті ще була проблема з насосною станцією, - розказує Віталій Олександрович. - Три роки тому у центрі неможливо було дихати. Насосна станція знаходиться у найнижчій точці міста, туди стікають всі каналізаційні стоки. Вона не справлялася з роботою. Тепер новий колектор працює, нові насоси. За три-чотири тижні роботи завершимо.
Скільки витратили?
- На ремонт пішло 235 тисяч з обласного бюджету і 24 тисяч з місцевого. На сам насос — 400 тисяч. Люди помітили роботу тим, що неприємний запах у центрі міста пропав. Коли траплялися аварії, то всі стоки йшли у річку Золотоношку. Тепер, сподіваюся, такого не буде.
З 1991 року ви працювали на горілчаному заводі „Златогор", доросли до віце-президента. Навіщо вам було мерство?
- Раніше думав, що за межами "Златогору" життя немає. Числилося, що живу у Золотоноші, але насправді в машині, бо підприємства у нас по всій країні. Хоч зарплата менша - отримую близько п'яти тисяч гривень. Домовилися з дружиною, що моя зарплата не буде йти на родину. Якщо треба заправити машину, щоб вивезти сміття — знімаю гроші і віддаю на бензин. Ще віддаю на паливо. Підлеглі вже звикли, спочатку не розуміли.
Чи не було бажання за ці три роки махнути рукою і кинути все?
- Останні соцопитування по роботі мера та міськради показали, що вважають нашу роботу незадовільною — 6 відсотків, більше 80 - добре і задовільно. Є багато питань, які вирішити не можу. Приходять онкохворі, щось ми з бюджету допоможемо, але ж сума там величезна — до ста тисяч гривень.
Зараз не подобається фінансовий стан, у якому опинилося місто. Традиційно в кінці року всі служби у стресі — де взяти кошти, щоб забезпечити бюджет? Зараз не вистачає п'ять мільйонів 200 тисяч гривень. Це зарплата вчителів за грудень. Так само було торік, два роки тому, п'ять років тому.
То де брали ці кошти і де зараз візьмете?
-Ми звернулися до області. Нам дали дотацію три мільйони 800 тисяч гривень. Так само було і минулі роки. Пишемо листи, звернення, пояснюємо ситуацію. Коли закладаємо бюджет на наступний рік, вже тоді зрозуміло, що він не повний. Бо доходи не покривають видатки. Є два шляхи — зменшити видатки або збільшити доходи. Видатки зменшити не можемо, бо це - захищені статті. А доходи можемо збільшити лише, коли змінять законодавство. Щоб хоч частина податків на прибуток підприємств залишалася у місті.
Коли йшли на посаду 2010-го, розуміли, що ситуація складна?
- Знав, що така ситуація із бюджетом, але думав що щось зміниться. Перший раз, коли мали таку дірку у бюджеті, спати не міг. Але добре, що наші освітяни поставилися з розумінням. Гроші ми знайшли. Але що так буде з року в рік не думав. Зараз ми їх інформуємо, яка ситуація з бюджетом, що ми робимо, щоб її виправити.
Чим відрізняється 2010 і 2013 роки у Золотоноші?
- Наша команда вже має досвід, як виходити з різних ситуацій, на які у 2010, можливо, реагували не так впевнено. Те, що місто змінилося, можуть сказати жителі, чи люди які сюди періодично приїздять. Намагаємося створити щось притаманне лише нам, от Фестиваль чорнобривців організовуємо. Думаю, що він стане всеукраїнським. Приємно, коли пахне квітами в центрі міста, а не каналізацією, як це було три роки тому.
Що змінили б у місцевому самоврядуванні?
- Принципи формування бюджету. У нас у маленькому містечку 18 економічно-активних підприємств. Податки всі йдуть на Київ, крім податку з доходу фізичних осіб. Тільки лікеро-горілчаний платить щомісяця 20 мільйонів. Податки з доходів я б залишив місцевому бюджету. За 2012 рік Золотоноша мільярд 100 тисяч заплатила в зведений бюджет. Наш бюджет — 94 мільйони. Ми ждали ще дотацію. Хіба не простіше нам залишити ці кошти? Віддаємо стільки у державний бюджет, що могли б тут існувати нормально. В кінці року нам кажуть: економте. Зекономимо ми три-п'ять тисяч, але ситуацію це не вирішить. Надбавки не заплатимо бюджетникам перед Новим роком, але краще не стане.
Як зробити так, щоб гроші залишалися на місцях і направлялися на необхідні потреби?
- Треба зміни у податковому кодексі. Раніше податок на прибуток йшов у місцевий бюджет, 10 відсотків акцизного збору з підприємств, які виробляють алкоголь, тютюн. У нас це було б 2 мільйони гривень щомісяця. Про таке можна тільки мріяти. Зараз говорять про посилення ролі та розширення влади органів місцевого самоврядування, але відбувається централізація влади. Як такого самоврядування в нас нема. Які у нас зараз є стимули до збільшення прибутку підприємств? Податки з нього йдуть в Київ. Якби йшли нам, ми б жили на тому підприємстві і питали: чим вам помогти? Так як зараз із зарплатою. Ми влаштовуємо рейди, перевірки, щоб легалізовували робітників. В основному, на ринках і у закладах громадського харчування, тому особливо бюджет від цього не росте. Двічі на тиждень комісія проводить рейди на ринках та торгових точках. Виявляють від трьох до 12 осіб, що офіційно не працевлаштовані. У підприємців є місяць, щоб оформити. Податок з їх доходу йтиме в бюджет.
Що пригодилося з бізнесу для керування містом? В чому є подібність?
- У міській раді треба гроші правильно використовувати і економити, у бізнесі — заробляти.
Виходимо з міської ради на вулицю. Йдемо парком. Поруч з тротуаром алея з довгою клумбою. Посохлі квіти зібрані, земля загорнута. Крізь сутінки у центрі міста видно невеликий туман. Машин на вулиці небагато, більшість недорогі іномарки чи "вази". Через дорогу від мерії будівля районної адміністрації, пофарбована у білий з бірюзовим кольори, але двері старі дерев'яні. Перехожі вітаються з мером. Войцехівський пропонує показати місто.
-Тут клумби у нас красиві були, алея чорнобривців. Тепер все прибрали, - каже мер. Дзвонить телефон. Говорить кілька секунд. - Ой, мав ще з чоловіком одним зустрітися в Черкасах.
За нинішніх умов чи реально зробити прогресивне місто?
- За рік - ні. Перший результат буде відчутний за п'ять років.
Який ваш план змін у Золотоноші? Які реформи найпотрібніші в місті?
- Коли прийшов на посаду, у комунальній сфері були проблеми. Підприємство, яке займалося благоустроєм, водовідведенням, освітленням вулиць, ритуальними послугами, було приватизоване. Ми створили на базі "Водоканалу" аналогічне підприємство, і в конкурентних умовах приватне підприємство не витримало. Почали рахувати кожну копійку, а не просто виділяти їм гроші. Зараз повертаємо його у комунальну власність.
Покращилася ситуація з вивозом сміття. За цей рік купили два сміттєвози, асинізатор, універсальну прибиральну машину. Комунальникам підняли заробітну плату — середня 2100 гривень, тоді як у бюджетників — 1200-1300.
Ще маємо відкрити один дитячий садок, бо не вистачає місць. Маємо проблеми з водогоном. Щороку його замінюємо. Але воду маємо цілодобово. Дороги продовжуємо робити. На вулиці Немировського просять поставити лежачі поліцейські. Перед цим казали, що не треба нам дорогу робити, бо будуть на машинах ганять. Коли вішаємо ліхтарі, обов'язково є ті, хто проти "Мені у вікно світити буде, зніміть!". Був випадок, бабуся із граблями серед ночі порвала провода, бо ліхтар у вікно світив.
Місцеві скаржаться на бродячих собак.
- Ми їх виловлюємо і вивозимо у притулок в Черкаси. Раніше їх просто відстрілювали, тому було менше.
Як вдалося вирішити питання зі сміттєзвалищами?
- Ним займалося приватне підприємтсво. Тепер комунальне. Місцеві жителі нарікали на роботу приватного підприємства, нерегулярно вивозили сміття, не оновлювали сміттєві баки, не правильно утилізували сміття. В цьому році не було жодного загорання. Почали роздільний збір сміття. Окремо поставили контейнери для скла, пластику, паперу. Більшість людей його сортують. Це додатковий прибуток нашому "Водоканалу". Це комунальне підприємство тепер займається вивозом сміття, благоустроєм, водовідведенням, освітленням вулиць, ритуальними послугами. Всі ці послуги надавало приватне підприємство, але не витримало конкуренції. Сміттєспалювальний завод дорогий для нас, а для сміттєпереробоного немає об'ємів сміття.
Скільки не вистачає грошей, щоб вирішувати нагальні питання? Де будете брати?
- Допомагають підприємства. Ніхто не відмовляється. Хтось технікою, хтось коштами, хтось продукцією. Взимку надають паливо на прибирання вулиць. Місто розділене по зонах відповідальності кожного підприємства. Коли Київ закидало, всі критикували Попова, а взяли б самі лопатку і пішли відкидати. Є підприємці такі, що самі приходять до мене пропонувати допомогу. От парфумерна фабрика захотіла посадити алею сортового бузку — і зробили. Фонтан у центрі за 300 тисяч гривень подарувало "Маккофе".
За останні три роки шукали можливість укладати соціальні угоди. Зараз прописуємо угоду з підприємством "Еконія", щоб за найближчі два роки зробити ремонт і закупити сучасне обладнання у пологовому будинку. Вже відремонтували травматологію, неврологію, терапію, зараз ремонтуємо дах у лікарні. Це все не за бюджетні кошти. Підприємства за це отримують подяки.
Чому по Україні майже немає мерів, яких би переобирали і люди були б задоволені?
-Владу у нас не люблять, але обирають. "От він падлєц, бо я за нього голосувала, а він яму мені не засипав на переулку". Або "коли у мене під двором бордюр почистять?". Я з людьми стаю і гребу під їхніми дворами. Тоді вони слідкують вже самі. Незадоволені, але реалісти обирають тих самих мерів. От в Умані мер Юрій Бодров чотири рази обраний. На сесії обласної ради сидимо поруч, бачу з якими документами він приходить, як вони підготовлені — там є чому повчитися. Ще причина — мери працюють, але не піаряться. За роботою не мають часу на це. От колега з Ватутіно, приїздить на сесію, руки порепані — теплотрасу прорвало зимою і він лазив у той котлован. Люди тільки знають, що знову тепло у квартирі.
2011 року вас причислили до злочинного угруповання.
- Почали тиснути на мене коли обійняв посаду. У місті було кілька осіб, які нарекли себе "хрещеними батьками". Всі мали приходити і радитися з ним у важливих фінансових питаннях. Я відмовився. Прийшов, як вони казали: "молодий пацан" і "почав ламати схеми". У місті після того загорілася взуттєва майстерня, почали розказувати, що то "мер направив". На мене відверто тисли. Мабуть, коли щось треба міняти в місті, таке стається завжди. Це пов'язано не тільки із комунальною сферою. Потрібно було або вступити у їхню спільноту та стати частиною схеми, або дотримуватися своїх принципів і установок. Тоді б ті кошти, що зараз підприємці витратили на алею троянд, треба було б віддати людям, а вони б за це долю мені. Але ж я не для цього сюди прийшов. Тоді спалили в Кединій Горі дачу моєї сестри. Вона тільки почала будуватися, ще ніякого майна там не було. Дзвінків та смс з погрозами не було. Я розповів міліції, кого підозрюю Але я завжди ніхто нікого не знайшов.
Якщо дивимося на двори - вони доглянуті, а 46-мільйонна країна - ні. Чому за ці роки не пробилася нагору група людей, які б дали раду країні? Як організуватися?
- 20 років це не так і багато. Процеси, які впливають на міста, йдуть згори. Кошти не повинні йти звідси туди, а навпаки. Треба щоб Верховна Рада прийняла нові закони. А вони то блокують трибуну, то два місяці спорять, який текст має бути, за гімн, за прапор згадують. Зверху відволікаються на другорядні питання. Працювати на місці є з чим, потрібне правильне законодавство.
100 пляшок вина має у своїй колекції мер Золотоноші. З дружиною мають традицію з подорожей привозити вино. Почали збирати колекцію із середини 1990-тих років. Зберігає у ніші в стіні. Найціннішим вважає австрійське із замороженого винограду. На роботі брав участь у дегустаційних комісіях, - розказує. - За останні 20 років ми створили дуже багато продукції, це не тільки горілка, а й віскі, наливки, джини, бренді, бальзами. Це все я дегустував. Береш на кінчик язика, спльовуєш і запиваєш водою, нюхаєш каву. Продегустував мінімум півтисячі напоїв. Але на родинні свята алкоголю на столі нема. У холодильнику років п'ять стоїть відкрита пляшка мартіні.
Коментарі
52