Як Верховна Рада готує Україну до вступу в Євросоюз

Більшість євроінтеграційних законів, які ухвалив парламент - з подачі офісу президента та уряду. Попри високу мету деякі з рішень є суперечливими.

У розпал повномасштабного вторгнення Росії в Україну, в листопаді 2022 року, Європейська комісія дала Києву "зелене світло" на початок переговорів про вступ до Євросоюзу.

Далі був саміт лідерів ЄС, а вже в минулому, 2024 - му, році почались переговори щодо вступу.

Україна вже подолала значний відрізок на шляху євроінтеграції та виконала низку вимог. Багато важливих євроінтеграційних рішень стали чинними під час повномасштабного вторгнення.

Пік подання євроінтеграційних законопроєктів був у 2021 році, а остаточне голосування та їх підписання відбулося у 2023 році.

Серед ухвалених законів, що розроблялися у Раді, найбільше - від Комітету з питань правової політики та фінансів, а також екології, аграрного, правоохоронного й енергетичного комітетів. Саме тих, що стосуються виконання семи блоків реформ, необхідних для кандидатства України в ЄС: реформи Конституційного суду, продовження судової реформи, боротьби з корупцією, включно із призначенням керівника САП, боротьби з відмиванням коштів, втілення антиолігархічного закону, узгодження аудіовізуального законодавства з європейським, зміни законодавства про нацменшини.

Водночас серед ухвалених є законопроєкти, що стосувалися не лише економіки, а й сфери верховенства права, прав та свобод — повернення вимоги про е-декларування публічних службовців, доброчесне лобіювання, закон про медіа, про нову процедуру конкурсного відбору кандидатур на посаду судді, посилення повноважень Антимонопольного комітету України тощо.

Надалі, за словами голови комітету ВР з євроінтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе, зусилля українського парламенту постійно мають спрямовуватись першочергово на супровід плану Ukraine Facility, що є основою для реалізації програми фінансової підтримки України від ЄС аж до 2027 року. Крім того, є низка вимог від міжнародних партнерів та фінансових організацій для надання Україні наступних траншів макрофінансової допомоги.

ОПЗЖ затягнуло в проукраїнське русло

Реалізація Україною євроінтеграційних зобов'язань позитивно вплинула і на роботу українського парламенту, зокрема консолідації довкола відповідних законопроєктів.

Крім того, за словами нардепів, зросло усвідомлення відповідальності за те, що Україна не може провалити свої правові зобов'язання на міжнародному рівні, які безпосередньо впливають на спроможність країни чинити спротив агресору.

Підтримка євроінтеграційних законопроєктів під час голосувань майже одностайна з усіма різними фракціями та групами. Позиція "утримуватись" серед депутатів переважно пов'язана із конструктивною критикою та застереженнями, а не політичною приналежністю.

Колишні учасники проросійської ОПЗЖ, які колись ревно підтримували Митний союз, а тепер голосують за євроінтеграцію, точно не стали під прапори Євросоюзу.

Але вони тепер потрапили у загальне русло нової парламентської поведінки, яка виникла після повномасштабного вторгнення. Тож теперішні рішення у Раді не проходять без системної підтримки депутатських груп із колишньої ОПЗЖ.

Не без ложки дьогтю

Однак, без наших "традиційних викрутасів" не обходиться. Ми помічаємо декотрі маніпулятивні рішення та кроки влади, котрі та називає "вимогами для членства в ЄС".

Скажімо, прийнятий ще в 2021 році закон про деолігархізацію, що також обґрунтовувався необхідністю вступу до ЄС, - один із них.

Він передбачає створення реєстру олігархів. У липні 2023 року екссекретар РНБО Олексій Данілов заявляв, що реєстр хоч і готовий, але він досі не запрацював. Спікер Руслан Стефанчук аж напркінці 2024 року пояснив це певною домовленістю з Європейською комісією. Мовляв, імплементація закону буде призупинена до завершення війни. Тобто реєстр запрацює після війни.

Народний депутат Олексій Гончаренко дещо висвітлив обставини гальмування цього документу. Виявляється, насправді закон про деолігархізацію розкритикувала Венеційська комісія. Європейські партнери висловили побажання його загальмувати, що влада й зробила.

"Питання в тому, що за цим проєктом закону, процес деолігархізації відбуватиметься в ручному режимі. Збираються органи РНБО, фактично створені президентом, бо саме він призначає всіх членів Ради нацбезпеки і на когось ставиться чорна мітка. Що безумовно дуже легко використати в політичній боротьбі. Або в шантажі певних великих бізнесменів. Ну, і друге – проблема не в тому, що є багаті, чи дуже багаті люди, а в тому, що вони заради збільшення своїх капіталів та впливу можуть почати користуватись політичними інструментами, щоб регулювати державні рішення в своїх інтересах. Це є проблемою і боротися з нею тими інструментами, що закладені в цьому законі, неможливо", - зазначив Олексій Гончаренко.

Отже, ще один аргумент на користь того, що нам потрібно рухатися до стандартів цивілізованого світу, де зовсім інші правила гри та інструменти її ведення.

Земельний бізнес не по-європейськи

І ще одна гірка пігулка, котру вже називають таємницею української незалежності. Так виходить, що на шляху до ЄС знищуються сільські громади і дедалі більше землі переходить у руки великого бізнесу. Тоді як вимога євроспільноти - саме розвивати, а не ліквідувати малий і середній бізнес.

І те, що зараз відбувається з українською землею, за яку українці платять кров'ю, — велика "державна таємниця". Вочевидь тому, що її всі роки незалежності дуже добре оберігають ті, хто має з української землі ренту.

Наші фермери постійно стверджують, що їх системно знищують на користь великих виробників.

Скажімо один із авторів земельної реформи, голова Союзу українського селянства, голова комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради 4-го скликання, ексголова Асоціації фермерів і приватних землевласників України (АФЗУ) Іван Томич вважає державну стратегію хибною та вказує на суттєві розбіжності із децентралізацією та монополізацією села.

"Без зміни державної стратегії аграрної політики будь-які кадрові перестановки — порожній звук. Ще з 90-х років минулого століття Асоціація фермерів і приватних землевласників України ставила питання чітко: аграрна політика в Україні не може бути іншою, окрім як формування фермерського устрою. Але такої політики в Україні не було і досі немає, - зазначив Іван Томич. - Були окремі несистемні й нетривалі спроби рухатися в цьому напрямі".

Тож виходить, що на початок війни в нас утворився найбільший аграрний монстр у світі, що загрожує сільській місцевості і національній демократичній Україні. Це - агрохолдинги, котрі є панівними в Україні та низці неєвропейських країн.

"Сьогодні більш як 70% найкращих чорноземів у світі перебувають під контролем глобальних компаній, - каже голова Союзу українського селянства. - Але навіть у Бразилії, де теж жахлива ситуація, немає таких обсягів концентрації землі у компаній, що контролюються одним бізнес-середовищем і власниками, як в Україні. Це шлях в нікуди, в порожні села, безробіття та втрату останнього державного ресурсу."

Не втратити своє

Звісно, ми чітко усвідомлюємо, що ЄС – не панацея від усіх проблем в Україні. З іншого боку, як пересвідчилось чимало українців, у ЄС часто якість сервісів та публічних послуг знаходиться на нижчому, ніж в Україні рівні.

Наприклад, у нас простіше потрапити до сімейного лікаря. В Україні краще налагоджено надання адміністративних послуг, зокрема – електронних, через "Дію". Доставка товарів у більшість населених пунктів можлива за одну добу.

Відкриття банківського рахунку в Україні може зайняти кілька хвилин онлайн, в той час як у багатьох країнах ЄС на це потрібно значно більше часу, - запис на прийом у банк і збір низки документів.

І прикладів, подібних до перерахованих вище, можна ще знайти. Тож під час імплементації законодавства ЄС важливо, щоб і в нас не погіршились якісні стандарти в окремих сферах суспільного життя і бізнесу.

Загалом ми є унікальним кейсом. Тому що ніхто з держав-членів ЄС не страждав від повномасштабної агресії під час виконання вимог ЄС і не стикався з подібними викликами.

Тож дуже важливо, щоб український парламент, виконуючи вимоги європейських партнерів, не обнулив те, що є нашим вітчизняним досягненням.

×