За 40 км від Києва житомирської траси розташоване село Мотижин. У центрі збереглися руїни давнього городища, яке називають Високим Валом. Його оточувала вода, а річкою Буча ходили кораблі-струги. Родом із Мотижина - політик і дипломат 52-річний Роман Безсмертний.
Gazeta.ua побувала у родинному обійсті кандидата у президенти.
Село розташоване у Макарівському районі на Київщині. Воно велике - проїжджаємо школу, Будинок культури, бібліотеку, трохи далі - лікарня. Зупиняємось біля залізних воріт, через які можна розгледіти двір. За парканом видно дерев'яний дім. Хвіртку відчиняє господар – Роман Петрович. Він у темно-синьому напівпальто, комір піднятий - на вулиці вітряно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Майже половина Росії та частина Польщі — це Україна"
- Щойно повернулися із туру Львівщиною. Були у Стрию, Дрогобичі, Львові, презентували ідею "Велика Україна можлива!". Попри щільний графік, знаходимо час, щоб бути тут кожного тижня. Це моє місце сили, тут найлегше приймаються рішення.
Подвір'я викладене плиткою. Навпроти - господарська споруда на троє дверей.
Будинок зведений на фундаментах двох хат - батькової та дідової. Коли повернувся з Білорусі (2010-го з посади посла), старі хати зніс. Хотів залишити піч, але підвалини погнили, довелося перебирати. Це каркасний будинок, оббитий деревом. На Поліссі завжди будували з цього матеріалу.
"Що сієш, те й родить. А не сієш - то й не родить"
Від будинку веде садова доріжка. Уздовж неї насипана мульча – соснова кора. На ділянці є яблуні, груші, сливи, черешні. Їхні стовбури побілені.
Цей сад я посадив сам, - продовжує Роман Безсмертний. - Тут дерева з усієї України: черешні з Мелітополя, є кримські дерева, дарунки від послів Німеччини, Словаччини. Усі родять. Цьогоріч був великий врожай яблук. 70 літрів соку зробили.
На одному з дерев залишилися пожухлі плоди. Господар зриває один і їсть.
Це терен. Ягоди залишаю, потім цілу зиму їм. Вам не дам, бо воно гидке, але я люблю. Малими лазили канавами та об'їдали терен. І так само ліщину.
Хурма районована під 28 градусів морозу. Посадили чотири кущі
Роздивляєтесь наше обійстя? Він що не ткне, все приживеться, - до нас підходить Тетяна, тендітна білявка, дружина Романа Безсмертного.
Принцип простий: що сієш – те й родить. А не сієш - то й не родить, - каже він. - Цьогоріч привезли мені хурму. Вона районована під 28 градусів морозу, посадили чотири кущі - прижилися.
Праворуч - ставок. На ньому місток із альтанкою. Час від часу у воді скидається риба.
Тут колись – ще до комуняк, як казав дід – текла річка. Потім русло загорнули, і воно заболотилось, у погребах стояла вода. Викопав ставок, щоб він вологу стягував. Риби тут повно. Навесні вкидав 40 кілограм мальків - короп, толстолоб, білий амур, сом. Восени вибирали півтони. Толстолоб і білий амур не дають заростати ставку, з'їдають усе.
- Тому я не можу посадити латаття, - додає Тетяна. - Коли вода піднімається, риба вистрибує з води й об'їдає навіть вербу.
"Неможливо працювати на землі та не любити її"
Під навісом в кінці саду стоїть сільгосптехніка. За парканом - трактор.
Це мікротехніка для городу до 10 гектарів. Тут культиватор, картоплесаджалка, картоплекопалка, лійка для розкидування мінеральних добрив, косарка, обприскувач для картоплі, борона. Трактор зламався, треба ремонтувати, - каже Безсмертний.
Виходимо на поле. Він відчиняє хвіртку, дістає з-під паркану арматуру, встромляє в землю - щоб не зачинялася від вітру. На городі зеленіє озима пшениця. Поруч, прикрита листям, висаджена цибуля та часник.
За цибулею можна визначити, яка очікується зима
В українських традиціях висаджувати їх на зиму, - продовжує. - У селі кажуть - садити після Покрови. За цибулею можна визначити, яка очікується зима. Якщо цибулина має багато кожушків, значить, буде холодна.
Ви знущаєтесь? - обурюється Тетяна на питання, хто їм обробляє город. - Думаєте, хтось за нас це робить? Самі працюємо. Людей просимо лише допомогти зібрати картоплю.
Щороку зарікаємося: посадимо тільки 50 кущів помідорів. Потім знайомі принесли 20, потім ще, і знову виходить 140. А вродило - треба закрутити. Крім звичних моркви, буряку, цибулі, картоплі вирощуємо брюссельську капусту, баклажани, перці, спаржу, зелений горошок, руколу, шпинат. Роман найбільше любить борщ. Я готую багато, старші діти жартують: "Мама готує порційно – по відру".
Неможливо працювати на землі та не любити її, - розмірковує Роман Безсмертний. – Нещодавно один із журналістів після того, як ми привіталися, потиснувши руки, запитав: "У вас мозолі від спортзалу?". А насправді який спортзал? Лопата, сокира, граблі – це найкращий фітнес, - на підтвердження своїх слів показує долоні. - Не люблю непродуктивну фізичну працю. Тим паче коли працюєш на землі, мозок відпочиває. Після фізичної роботи одразу засинаєш.
"Прийняв рішення, коли пішов із Мінського процесу"
Повертаємося до саду. Сідаємо на лавку-гойдалку. Тут затишно.
Що стосується домашніх справ, ми все вирішуємо разом, - каже Тетяна Олександрівна. - А щодо політики - він сам. Може й сюрприз зробити, як із президентством. Про те, що Роман балотуватиметься в президенти, дізналася від інших людей. Ми поїхали відпочивати. А вранці на телефон посипалися повідомлення: "Куди це ви зібралися йти?". Я до Романа: "Що ти сказав на телебаченні?". "Не виключаю, що йтиму у президенти". Я вперше за всі роки на нього образилася, години на дві.
Не можу сказати, що ми в сім'ї про це не говорили, - каже Безсмертний. - Але як воно буває, побалакали та й забули. От і в ефірі сказав: "Не виключаю такої можливості", - сміється.
Для себе я це вирішив, ще коли пішов із Мінського процесу. Дістала ця безпорадність держави. Якщо берешся за справу - роби. Не вмієш - не берися.
Тетяна поправляє чоловікові пальто, щоб не стовбурчилось, розстібає ґудзик.
Це пальто називається сачок, - пояснює Безсмертний. - У моєї баби Наталки був такий сачок цигейковий. Короткуватий, але теплий. Це діти подарували, фасон придумали разом із Танею. Я його теж називаю сачок.
"Людей налякали нові тарифи. Хвилюються за субсидії"
Просимо Романа Безсмертного розповісти, які враження має від українських міст.
Житомир - це була 20 поїздка за 3 місяці. Є кілька тем, про які питають скрізь.
Перший блок: війна, Донбас, Крим, Азовське море. Активізувалася тема зброї.
Другий блок: як побороти корупцію. Третій блок - економіка. Від Львова до Полтави, від Чернігова до Одеси обговорюється тема виїзду людей за кордон. Парадокс - бізнес не має робочих рук, а людям нема де заробити. Українців налякали нові тарифи. Хвилюються за субсидії.
Від Львова до Полтави, від Чернігова до Одеси обговорюється тема виїзду людей за кордон
Регіони України зараз нічим не відрізняються. Проблеми однакові що на Сході, що на Заході - загальнонаціональна депресія.
У 1990-ті в кандидатів часто просили гроші. Зараз люди кажуть: "Допоможіть розібратися", "Займаюсь оздоровленням дітей, куди відправити їх на відпочинок", "Опікуюся людьми з інвалідністю, де можна лікувати", "Допоможіть видати книгу".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тільки з користю для свого політичного лідерства - Безсмертний про об'єднання з іншими політиками
Питали, чи правда, що "Слуга народу" знятий про Романа (український комедійний політичний телесеріал студії "95 квартал". Головний герой – колишній вчитель історії, президент країни Василь Голобородько. - gazeta.ua). Бо він єдиний із кандидатів – вчитель історії, - додає Тетяна Олександрівна. - Ще було: підходили бабусі - пропонували підтримати кампанію, питали рахунок.
Чому немає вашої телевізійної реклами, білбордів, питаємо у Романа Безсмертного.
Треба спочатку розказати - що я хочу, показати зміст. Він напрацьовується у діалозі з людьми. Для мене це живе спілкування з українцями зараз набагато важливіше, ніж білборди.
"Якщо бачите побілений сад – значить, там живе українець"
Коли Романа призначили послом у Білорусі, ми першого ж дня у Мінську зустрілися з друзями зі студентських часів, - розповідає Тетяна. Вона закінчила філологію в Білоруському державному університеті. - Їздили до них на дачу, коли йому хотілося працювати на землі. Роман там і тротуарну плитку клав.
Я у друзів був як рабсила, - жартує Безсмертний.
Цікавимося, чим, за його спостереженнями, відрізняється українець від білоруса.
Українець – бунтар, а білорус терплячий. Тягне, як віл, мовчки. Будь-який закон білорус виконуватиме слухняно. Українець же зробить все, щоб не виконувати. Для українця немає значення, що не виконувати, – закон про правовий режим воєнного стану, чи про заборону тютюнопаління, чи про мову.
Будь-який закон білорус виконуватиме слухняно. Українець же зробить все, щоб не виконувати
Хоча коли ви їдете Білоруссю та бачите побілений сад – значить, там живе українець. Села білоруські бідніші.
У 11 європейських диппредставників, у тому числі послів Угорщини і Литви у Білорусі, дружини були українки, - додає Тетяна. - Сміялися з Романом: "Ми з тобою окремою родиною увійшли в Євросоюз". А коли він проігнорував інавгурацію Лукашенка, як і всі європейські посли (21 січня 2011-го відбулася четверта інавгурація президента Білорусі Олександра Лукашенка. - gazeta.ua), я почала пакувати валізи.
"Заморожуємо моркву, квасолю, полуницю, горох, спаржу, кріп"
Вітер колише дерева. Падають яблука. Роман Безсмертний збирає червонобокі плоди. Серед дерев стоїть жовто-блакитний вулик.
Це оригінальний зразок вулика Прокоповича (Петро Прокопович - український бджоляр, основоположник рамкового бджільництва. - gazeta.ua). У нас було 33 вулики. Та бджоли покусали дітей, тому я їх продав. Діти підростуть, треба буде завести два-три вулики, бо сад треба запилювати.
Дорогою до будинку проходимо повз сарай, там чутно, як квокчуть кури.
У нас 39 курей, несуться щодня, на зиму вмикаємо їм світло, - розповідає Тетяна.
Поруч із курми - клітки для 28 кролів. Роман Петрович відчиняє одну, бере на руки біло-чорного кроля.
Треба брати за шкіру на спині, бо якщо за вуха – у них буде стрес.
Об лавку треться кіт.
У великому вольєрі бігає німецька вівчарка Шеррі. Господар підходить до неї. Пес скаче на сітку, лащиться, облизує руки.
У господарському приміщенні пахне зерном та яблуками.
Тут ячмінь, пшениця, сушка для яблук, прес, млин для зерна. Морозильна камера, - Безсмертні разом відкривають кришку морозилки на 400 л. Вона до верху заповнена пакетами з овочами. - Заморожуємо моркву, квасолю, полуницю, горох зелений, спаржу, кріп. Є навіть бульйон.
Роман Петрович веде до льоху, розташованого між фундаментами будинку.
- Зберігаємо тут картоплю, моркву, буряк, капусту; консервацію - мариновані огірки, помідори, сливи, різне варення, заправку для борщів. Діжка з вином, ще слив'янку робимо. Колись це була землянка, де моя бабуся Наталка разом із 8 дітьми прожила після розкуркулення з 1929 по 1946 рік.
"Син на добро вдався"
Роман Безсмертний запрошує до будинку. Горище перероблене на мансардний поверх. На великій кухні піч, обкладена каменем, довгий стіл, у кутку, за дверима – котельня. Ходимо у шкарпетках - тепло. Це завдяки теплій підлозі, пояснює.
У твердо-паливний котел засипаємо 300 кг палива - вугілля, дрова чи брикети. Вугілля вистачає на 5 днів, дров - на 2. Температуру можна виставити за бажанням. У нас працюють 2 котли - і газовий, і твердо-паливний. Торік платили за газ до 2200 гривень. Максимум на будинок іде до 400 кубів.
До кухні заходить літня жінка в хустці. Обнімає нас, цілує, витирає сльози: "Ти моя пташко". Це мама Романа Безсмертного – 78-річна Ольга Дем'янівна.
Роман допомагав завжди. Я працювала медсестрою, то він і поросятам дасть, і картоплю підгорне. Син на добро вдався. Добродушний, як я. Мені кожного жалко. Як прийде якийсь прохач - я його нагодую, із собою дам. Краще давать, як просить. Я в лікарні працювала 30 років. Доглядала старих, у яких не було рідних, підгодовувала.
Вони з дружиною мені привозять усе, що хочеш, зроду такого не їла, що я тепер їм. У мене золота невістка. Дуже глядить чоловіка.
Про рішення Романа дізналася від сусідів - принесли газету, кажуть, дивіться, ваш син у президенти йде.
Ми за поріг, а баба Оля прикручує вентиль, економить газ, - каже Тетяна. - Ще купує багато хліба. Голод пам'ятає. Її мати вирощувала квасолю, бо це єдине, що не забирали більшовики. На горищі завжди стояла повна бочка.
"Забув, що таке відпустка"
Роман Безсмертний сідає на диван. Перед ним журнальний столик. Попереду велика плазма. Наливає слив'янку.
Цьогорічна. Завтра, до речі, день тещі - то це я з тещею робив. У нас такі сливи були величезні, що не влазили в бутиль.
Де відпочиваєте?
Що значить відпочиваю? - замовкає.
Щорічний відпочинок має бути не менше 2 тижнів.
Два тижні? Цікава штука. Я забув, що це таке. На дні народження - мій і Танін - виїжджаємо з міста на 3-5 днів. Найбільше у світі я люблю Рим. Цікавлять історичні пам'ятки. У Тані сестра живе в Америці. Можемо на Різдво поїхати туди - бо я хрестив їхню дочку.
Не люблю бути без діла. Щоб лягти і дурака валять - такого не буває. Мене починає нудить. Якби не ви - різав би дрова. Для мене давати інтерв'ю в Києві - це робота. А в селі - це витрачати час, - сміється. - А так і сусіди відпочивають, нічого не дирчить у дворі.
"Ми дорого платимо за нефаховість"
Мене дратує нефаховість, - говорить про країну Роман Безсмертний. - Ніколи не думав, що найвищі управлінці можуть не знати елементарних речей. Немає кадрової школи - ні в державі, ні у громадському секторі. Тому іноді й хотів би сварити поліцейського, але коли бачиш, що такі ж міські голови, керівники районів, міністри - що ж ти будеш емоції проявляти.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Політичний досвід Безсмертного може здивувати електоральним результатом - експерт
Ми дорого платимо за нефаховість і безсистемність. Який би не був Трамп, система змушує його робити, що треба. А в нас – що хочу, те й роблю. Звідси і виходить, що всі процеси суб'єктивізовані. І навіть позитивні: є адекватна людина – йде робота. Немає - все.
"У Мотижині відсотків 20 - Безсмертні"
Свій рід по маминій лінії знаю достеменно, - продовжує Роман Петрович. - Паламарчуки походили від ктиторів, які займалися будівництвом церков. Перші спогади про цей рід - сьоме коліно від нас.
По батьковій лінії відомості обриваються. Нічого не зрозуміло, крім легенди - що мого прапрадіда підкинули немовлям у жито. Назвали Касьяном, бо тоді косили. І Безсмертним - бо вижив.
Це одне з найдавніших поселень у країні. Посеред валу стояла церква
У Мотижині добрих відсотків 20 - це Безсмертні. Тут вулиці називаються за прізвищами - Гребеникова, Сухенкова, Безсмертна. Їх перейменовували, але там як була Сухівщина, так і досі називається.
Це одне з найдавніших поселень у країні. Посеред валу стояла церква. Цю землю роздали людям. Пробували копати - там кісток стільки! Колись навколо валу почали будувати тир. Вигорнули - одні черепи. Біля церкви хоронили вище духовенство. А навколо валу - селян.
Раніше село називали малий Китай. Тут при радянській владі ходив 11 раз на день автобус на Київ. Та й зараз так.
"У 1990-ті підручники з історії повикидали"
Мені подобалося викладати. І зараз подобається. Бо ти змушений працювати над собою, поновлювати знання.
Прийшов у 1990 році вчителювати у Бородянку Київської області. Уявіть: історія України тоді тільки запроваджується як предмет. Підручників нема. Готувався за журналами, газетами, статтями. Бо у книжках класова боротьба, слава КПРС. Потім ті підручники повикидали. Склав програму за вступними білетами на історичний факультет у педінститут.
Першими моїми випускниками був клас, де вчився нинішній народний депутат Олександр Черненко. А Сашина мама була директором школи, де я працював.
Ти змушений працювати над собою, поновлювати знання
У 1993 році, коли оголосили вибори, я вже був членом Української республіканської партії. І на одному із зібрань мені запропонували балотуватися. По цьому округу переді мною депутатом Верховної Ради обирався Плющ. Я вже у парламенті познайомився з Іваном Степановичем.
Став секретарем групи "Державність". Лук'яненко, Горині, Пронюк, Горохівський, Кияк, Скіпальський - їм років 50-60. А мені - 27. Вони сидять, а я бігаю. Це ж зараз усе на комп'ютері. А тоді так: постанову написали, несемо у друкарське бюро. Набрали. Вертаєшся - ці вичитали. Помилки поправили. Знову набрали. Потім у друкарні на лінотипі. Зробили копію - знову погоджуєш. Проходить 3-4 години, ти весь час на ногах. Через мої руки пройшли тисячі законів, і я є автором більш як сотні із них.
"Ми слухали не те, що впихала радянська система"
Роман Безсмертний зізнається, що любить старі речі. На стійці біля полиць з книгами - невеликий акордеон.
Це кнопочний акордеон Hohner. Ним нагородили маминого брата Володимира Дем'яновича Паламарчука за взяття Берліна. Зроблений у 1939 році. Цей випуск був лімітований. Цього року ми його реставрували.
Попід стіною - полиці з книгами, у кутку - програвач, платівки, радіоприймач VEF Spidola.
У школі грав на бас-гітарі в ансамблі, - розповідає, звідки взялася любов до музики. - Коли ти починаєш розуміти звук - тягнешся до оригінального. MP2, MP3, MP4 - це стиснутий, штучний звук, відібраний. Не відчуваєш емоції. Тому почав збирати платівки. Зараз усі групи, які себе поважають, роблять невеликий тираж платівок. В Америці у книжкових магазинах є відділи вінілу.
Я люблю музику 1960-х-1970-х. Це класика, в тому числі попсова - Boney M, ABBA, Led Zeppelin, Beatles, Depeche mode, Pink Floyd. Власне те, на чому я ріс. Ми слухали не те, що впихала радянська система.
Я люблю музику 1960-х-1970-х. Це класика
Часто ходив на концерти у філармонію, консерваторію, палац "Україна". Але в останні роки там попса.
У мене колись із Віктором Андрійовичем стався такий випадок. Щойно він прийняв присягу, як у палаці "Україна" йшов концерт Філіпа Кіркорова. А у філармонії симфонічного оркестру "Віртуози Москви". Дзвоню, питаю, може б ви сходили на класику. Це зараз слово "Москва" дратує. А він пішов на Кіркорова, вручив йому звання народного артиста України…
Запитуємо, що любить читати.
У першу чергу - доповіді Римського клубу (Римський клуб — міжнародна неурядова організація, що об'єднує вчених, громадських діячів і ділових людей з понад 30 країн світу. Обговорюють перспективи розвитку людства. - Gazeta.ua). Потім беру все, на що у них є посилання.
"У вихованні дітей найважливіші три речі: родина, учитель і вулиця"
У нас є Apple TV, купуємо фільми, - Роман Петрович дістає тонкий пульт медіа-плеєра, вмикає екран. - 223 фільми зараз є. Увечері дивимося переважно дитячі.
Дивитеся чи спите?
Я? Дивлюся. Ну, іноді відключаюсь. Діти по мені скачуть. А іноді тут усі засинаємо.
У вихованні дітей найважливіші три речі: родина, учитель і вулиця. Якщо десь є проблема - це біда. Пам'ятаєте період, коли почали говорити, що у школі не треба займатися вихованням. Це помилка. У школі мають і навчати, і виховувати.
Коли ти бачився зі своєю мамою? Каже: 4 роки назад. Для українця - це неприпустима річ
А друга - цей ідіотський принцип, що у школі не повинно бути християнства. Де немає ідеї - там пустота. Тож поки що у країні росте лобода: безідейне, бездуховне. Цінність родини - доведена до низького рівня. Я колись у своїх колег-послів запитував: коли ти бачився зі своєю мамою? Каже: 4 роки назад. Для німця, француза, американця - це можливо. Для українця - неприпустима річ.
Час від часу з першого поверху доносяться дитячі голоси.
Сварите дівчат?
У нас тато за любов відповідальний, а мама - за сварку, - каже Тетяна. Присіла на килимі поруч із диваном. - Мені здається, що тато і доньки - це особлива магія. Такий подарунок нам доля зробила - двійнят. Діти народилися в жовтні, а 22 березня над нашою спальнею лелеки вимостили гніздо. Буває відкриваєш очі - а на тебе через мансардне віконце лелека дивиться.
"За сільською роботою ніколи займатися дурницями"
На мене ні батько, ні мама ніколи не піднімали голос. Мама один раз калошею побила, правда. Щось там я брату сказав.
Та я не був бескидом. За роботою сільською ніколи займатися дурницями. Хочу згадати дитинство - коли не працював. Хіба коли баба з дідом пішли на город влітку, а я прокинувся - бо спав в обід. Їх нема, хата зачинена. Вони клямку накинули, але двері важкі - не міг відкрити. Поліз під піч, взяв поліно - вибив вікно. Пішов до них на город.
А все інше - в роботі. Кролів було багато. А їх треба тричі погодувати. Картопля, гарбузи, буряк тягаєш з городу в погріб. Взимку хату треба протопити, свиней погодувати, корову, бичка. Води принести.
"Я собі заборонив припускати, що Донбас - це не Україна"
Батько мені казав: "Розумне з дурним не зв'яжеться". А ще: "З дурним зв'яжись - сам дурним будеш". Я не реагую на невихованість людей, безпардонність. Я людина неконфліктна. Але Мінський процес - то за межею... , - Роман Безсмертний підшукує слова. Стукає пальцями по столу. Знімає окуляри. Тре обличчя. - Коли між вами кров, смерть - ці стосунки не можна назвати людськими. Це інша матерія.
Після зустрічі нас 5-6 осіб із переговорної групи сідало в автомобіль, їдемо на вокзал чи в посольство. І раптом хтось починає істерично сміятися. Це не звичайний сміх, а емоції на межі нервового зриву, крайнього напруження. Ти з ними щойно вів перемовини про заручників, які голодують і перебувають у невідомо яких умовах. А він у перерві поруч спокійно чай п'є.
Тодішнє керівництво держави вчинило злочин в той момент, коли не виконало два закони – про оборону і правовий режим воєнного стану
Колись летимо з Леонідом Кучмою, він бере роздруківку: "Романе, глянь із якими поцами говорить будемо". З українського боку - колишні президент Кучма, прем'єр Марчук, секретар РНБО Горбулін, посли. А туди дивишся - що це за "геніальні" люди? Тому воно і дратувало.
Нам треба шукати відповіді на ці питання. Я собі заборонив припускати, що Донбас це не Україна. Треба думати, як контактувати з мирними людьми, які залишилися там у заручниках. Вони ображаються на нас. "Ви нас покинули. Чого ж не захищали?" Можна розказувати, що Олександр Валентинович подзвонив Івану Васильовичу, а той відповів - ти того не роби. Зако-о-он, - стукає рукою по столу. - Закон що від тебе вимагав? Треба було виконати. Треба було оголошувати війну. Тодішнє керівництво держави вчинило злочин в той момент, коли не виконало два закони – про оборону і правовий режим воєнного стану. Так і зараз у країні – закони не виконуються системно. Нащо тоді було 25 років мучитися, приймати якісь документи? Щоб у момент, коли виникне критична ситуація, сказати - та нє, це не треба.
За вікном стемніло. Спускаємося на перший поверх. Cходи виготовлені з необробленого дерева, щоб мама і діти не посковзнулися. Внизу є низенькі дверцята, як у ковбойському салуні, аби діти – а тепер уже і онуки - не лізли на сходи. На першому поверсі вітальня – тут ночують старші діти, коли приїжджають зі своїми сім'ями. Посередині декоративна стіна із сімейними фотографіями, поруч - мамине крісло-гойдалка, Ольга Дем'янівна дивиться в ньому телевізор. На стінах картини. Роман Петрович звертає увагу на ту, де намальована стара хата.
Такою була дідова хата з незвичною для тих часів дахом-трапецією, - каже.
Приїжджайте до нас на Різдво, - додає Тетяна. Із чоловіком проводять нас до воріт. - Розпалимо піч, я щось приготую.
3 
8759
Коментарі