"Чи думаю, що суспільство стало кращим? Фотографія нагадує, що міністром освіти був Табачник" – Інна Совсун

6

Так, – Інна Совсун смажить оладки з вівсянки та бананів. – У моєму особистому плані на першому місці: краще дотримання балансу між приватним і робочим. Бо мене заносить. Можу працювати по 14 годин на добу – і це погано, для мене, для дитини, сім'ї. Це не означає, що працюватиму менше. Треба робити це структурованіше.

 

Коли як. Під час сесійних тижнів вже втратила надію на заняття. Спортзал у центрі, треба ще доїхати. Бігаю вранці, а коли світліші вечори, можу і ввечері. Були ситуації, коли виходила влітку на пробіжку – купа людей на вулиці, біжу, слухаю книжку – і проходять двоє хлопців, один обертається і ляскає мене по стегнах. Я думаю, що це було? Просто людина вважає, що може так зробити.

Неполіткоректно.

Ні, цю купили батьки. Вона маленька, тут у дитини немає своєї кімнати, – депутатка поливає оладки медом. Купила його під час жовтневої поїздки у Черкаську область. Там була зустріч з учителями.

З відчаю.

Розумію, що зараз це вибухова тема. У мене є інше джерело заробітку – викладаю у двох університетах. Десять років у Могилянці, і це неприбутково. Півтори тисячі гривень у місяць – державний заклад, маленька ставка, я сумісник. Також викладаю у Київській школі економіки, де три роки працювала до Верховної Ради. KSE платить більш конкурентні зарплати.

 

Мій робочий кабінет завжди зі мною – я ходжу з комп'ютером. Мабуть, єдина депутатка, яка ходить у Верховну Раду з рюкзаком. Найчастіше їжджу на метро, якщо без дитини, маю можливість почитати книжку.

Дочитала мемуари Макфола, колишнього посла Сполучених Штатів у Росії, він там персона нон-грата. Почала книжку Нобелівських лауреатів-2019 про економіку.
Також – "На захист політики", досить дивне формулювання. Люди почують, подумають – нащо її захищати? Ідея така: ми часто вважаємо, що в плані управління суспільством є однозначні правильні відповіді. Бернард Крік пише, що управління суспільством не є математичним процесом, а залежить від цінностей, груп інтересів. У людей будуть різні уявлення, що робити. Сутність політичного життя не в тому, щоб різні політики демонстрували свою унікальність і задовольняли его. Вони представляють людей, які мають різне уявлення про те, куди суспільство має рухатися. Сутність – у дискусіях про те, куди ми йдемо.

Вистачатиме. Ситуація ускладнюється, якщо виплачуєш кредит, хочеш їздити у відпустку закордон. Чи вважаю, що ця зарплата є правильною для міністра – ні. Вона некоректно сформулювала, коли сказала, що цієї суми не вистачатиме на виховання дітей. Мільйони українців виховують дітей за значно менші гроші. Люди бурхливо зреагували, бо відчули, що таке твердження для них принизливе. Наші діти можуть виживати за ці гроші, а її не зможуть?

 

У Міносвіти моя зарплата була 9,5 тисячі гривень. Був квартал, коли було 4,5 тисячі. Прем'єр Арсеній Яценюк на хвилі популізму вирішив зняти всі надбавки. Я була близька до написання заяви про відставку, не було за що дитині купити взуття. Але тоді було незручно говорити про гроші. Я працювала у 2014-2016 роках, коли почалася війна, тисячі людей поїхали на фронт. Здавалося некоректним скаржитися на свою зарплату, коли люди їдуть віддавати найдорожче за цю країну.

Ми зайшли в МОН у перші числа березня. Відбувається анексія Криму. До мене приходять люди, які по 10, по 20 років працюють в міністерстві і кажуть: "Ми ЗНО проводимо в Криму чи ні?" У тебе немає інструкції, тобі ні до кого звернутися, тому що ніхто не знає, що робити. "Ми ЗНО в Донецьку проводимо?" Там почалися військові дії у травні – ЗНО на червень. Усе вже розплановано. Це не той процес, який можна легкопереключити. "Як ми зараховуємо студентів з Донбасу?" У них дипломів не було, атестатів теж. Як їм атестати видавати? Шукаємо, зв'язуємося з молдаванами, грузинами, бо у них також ж Росія по куску території відхопила.

Робота на високій посаді, як кажуть американці, challenges you, кидає тобі виклик, перевіряє, чи впораєшся.
У мене є багато речей, про які шкодую, що не встигла зробити в Міносвіти. Але є те, чим пишаюся. Нам треба було проводити зовнішнє незалежне оцінювання при вступі на магістратуру з права. У 2016 році ми його пілотували, у 2017-му воно стало обов'язковим. Рішення про проведення цього ЗНО ми прийняли, чи в листопаді, чи в грудні, посеред навчального року. Це були пілоти, університети, які погодилися. Я тоді кажу Карандію, який очолював Український центр оцінювання якості освіти: "Ми це робимо", а він: "Ні, це неможливо, стільки ризиків. Треба норматив прийняти, базу тестових завдань напрацювати, це механізми захисту реєстрації на ЗНО". Я кажу: "Розумієте, якщо я не запущу влітку цього року – тоді вже було зрозуміло, що буде змінюватися уряд – це потім не запустять, у нас немає вибору". І ми це зробили.

 

У той же рік запустили систему автоматизованого розподілу студентів при вступі, це теж було складно. В останній момент думали, що все злетить, тоді якраз змінилися міністри. Лілія Гриневич переживала. Прямим текстом сказала: якщо все піде не так, це буде ваша політична відповідальність. У результаті все вдалося, і це стало її політичним досягненням.

Є багато питань, на які він не дає відповіді.
Перше – мережі шкіл. У великих містах переповнені класи, можуть вчитися по 40 людей. Я зі студентами не можу з такою аудиторією працювати, не кажучи про десятиліток чи шестиліток. А в селах незаповнені класи. Є законом встановлений мінімум – 5 дітей у класі. Якщо не набирається, їх можуть переводити на індивідуальну форму навчання. Це ти 15 хвилин працюєш із вчителем з предмету і далі вчишся вдома. Розумієте, що таке замість уроку з фізики на 45 хвилин діти вчаться 15? Добре, це сам на сам з учителем, але 15 хвилин – це 15 хвилин.

Так, у класі початкової школи має бути щонайбільше 24 учні. За цю норму ми довго воювали.
З іншого боку сільські школи дають невисоку якість освіти. Ми, фактично, кидаємо дітей напризволяще, перекриваємо їм дорогу в майбутнє. Треба розбудовувати мережу опорних шкіл, довозити дітей автобусами до місця, де вони можуть здобувати хорошу освіту. Це не популярно, але цього не уникнути. Ми про це довго сперечалися. І, на жаль, побоялися приймати якісь більш системні рішення.
Друга проблема – рівень викладання. І батьки, які нас читатимуть, хай чесно дадуть відповідь. Вони завжди задоволені тим, як дітям викладають? Знаю зі свого досвіду. Є блискучі вчителі, є які через раз на уроки приходять, є такі, які не знають свого предмету. Фізики викладають англійську мову, і навпаки. Вони не можуть дати хорошої освіти. Усі дослідження кажуть: ключовий чинник, який впливає на успішність дітей – це рівень кваліфікації вчителів.

Із зовнішніх чинників - вчителі.
Треба робити обов'язкову сертифікацію педагогів. В усьому світі це регульована професія: ти не можеш прийти і почати викладати. Це так само, як бути лікарем, пілотом. Ми точно хочемо знати, що пілот нашого літака має належний рівень кваліфікації та регулярно його підтверджує.

Безкоштовна додаткова допомога для дітей зі слабшими результатами навчання. Наприклад, у Фінляндії близько третини отримують таку. Це їхній спосіб уникнути потреби залишати дітей на другий рік. Це психологічно важко, на них дивляться, як на "не таких". Але переводити у вищий клас теж неправильно.

Також обмеження перебування на посадах директорів шкіл до 12 років, – Інна Совсун дивиться на годинник. Пропонує продовжили розмову в таксі.

Звернувся Андрій Гевко, він зараз член ЦВК від "Голосу". Ми свого часу працювали в громадській мережі ОПОРА. Запитав: "Ти можеш допомогти підготувати для "Голосу" платформу по освіті? Нічого не можу обіцяти по місцях, ми про це не говоримо. Ще до парламентських виборів, які будуть у листопаді..."
А потім я прилітаю зі Штатів 16 травня, у ніч на суботу, а в понеділок президент розпускає парламент. За тиждень зустрілася і познайомилася зі Святославом Вакарчуком, Ярослав Юрчишин був на зустрічі. Розподіл місць у списках я не знала до моменту оголошення. Читала в інтернеті.

Як на тій фотографії, хочу змінювати суспільство. Верховна Рада – один із каналів. Ще раніше думала, що на якомусь етапі життя піду в Раду. Була співавторкою кількох законів, розумію систему освіти, тямлю в політичних процесах, можу фахово навчати людей, які дизайнують політику. З "Голосом" мені не доводиться йти на компроміси з совістю та переконаннями. Бачу знайомих, які пішли у партію "Слуга народу". Мабуть, у всіх є своя межа етичних компромісів.

Я нетолерантна до компромісів. Моє найбільше зауваження до партії влади – це брак професіоналізму. Не можу цього толерувати.

Парламент – це майданчик для дискусій про суспільні цілі. І що мене дратує в роботі Ради – праця, розпорошена на дріб'язкові дискусії про малі правки. Вони важливі, але ми не дискутуємо про глобальні задачі. Цього навіть не передбачає регламент, цього немає на рівні політичної філософії.
У парламентах інших країн передбачені дебати. Є пів години, виступає людина, яка підтримує одну позицію, і людина, яка підтримує іншу. У нас ти можеш взяти три хвилини на виступ, на який тобі ніхто не зобов'язаний відповідати. Купа законів ухвалюється без належного розуміння. Та і це дрібниці, порівняно з тим, що ми не обговорюємо – куди в принципі рухаємося.

У нас було дві відмінності. Перша – команда "Голосу" формувалася прискіпливо. Я можу пояснити, яку експертизу в тій чи іншій темі приносить кожна людина. Чи вистачає нам на всі сфери – ні, нас 20 депутатів, є незакриті комітети. У нас були високі вимоги до нових облич, бо нове обличчя саме по собі не є цінністю. Цінні нові ідеї.
Друга відмінність – методи ведення кампанії. Ми у великій своїй наївності говорили людям правду. Виявилося, її не завжди хочуть чути. Коли приймали бюджет на 2020 рік, то Данило Гетьманцев, голова комітету податкової діяльності, вийшов на трибуну і сказав: "Ми приймаємо бюджет. Чи задоволені ми ним – ну, мабуть, було би перебільшенням так сказати. Він не створює дива, яке ми хотіли. Але, мабуть, час визнати, що див не буває". Я думаю, що час визнати це всьому суспільству.

У нас немає грошей на соціологію. Думаю, патріотичних людей. Більш свідомих, що див не буває. І що зміни в країні – це складний процес, але його треба робити. Ми знаємо, що це люди з трохи вищим рівнем освіти. Середнього класу і трохи вище середнього.

Деякі думають, що феміністки – це ті, які не хочуть, щоб їм двері відчиняли.

У більшості випадків – ні, я спроможна це зробити. Але є двері, які мені фізично важко відчинити, наприклад у Кабмін. Але фемінізм не про це.
Фемінізм сприймають поверхнево. Між тим в Україні жінки заробляють на 25 відсотків менше від чоловіків. У парламенті п'ята частина – жінки. Серед виборців їх 51 відсоток. У країні десятки тисяч їх страждають від сімейного насильства, фізичного, економічного, психологічного. Це не вигадані проблеми. І фемінізм не тільки про захист прав жінок. Часто чую зневажливі речі – "фемінізм це дурниці". Але це те, що нам дозволило багато мати. Це тому я можу здобувати освіту, працювати, де хочу, вільно їздити. А в Саудівській Аравії того року жінкам дозволили права отримувати. І це досягнення феміністичних рухів різних поколінь.
Проблеми лишаються, і, мені здається, багато хто соромиться про них говорити. Особливо це бачу серед жінок, які досягли успіху. Мовляв, якщо я говоритиму про ці проблеми, то це принижуватиме мене саму. Я теж якийсь час так думала. А потім зрозуміла, якщо я про це не буду говорити, то хто про це буде говорити? Про це не говоритимуть жінки, які не матимуть доступу до публічних майданчиків.

Завжди. Буквально сьогодні вранці була на ефірі, виправляла ведучу, яка представляла мене як "народного депутата".

Подібне об'єднання було і в попередньому скликанні.
Багато людей його попідписували. Бо чули фразу "сімейні цінності", "ми за сім'ю". Я готова голосувати за ініціативу з підтримки сім'ї. Давайте проголосуємо, що садочки мають працювати до 18:00, закон про заборону сексистських висловлювань. Проголосують члени цього МФО? Мені здається, воно просуває конкретну модель сімейних відносин, у якій чоловік – голова, а жінка займається вихованням дітей і якщо лишається час, то може працювати. Нав'язують модель цінностей, яка не для всіх є спільною.

Ми чекаємо на її внесення з боку президента.

Ми далекі від такої дискусії. Можу сказати, що приналежність до ЛГБТ-спільноти не може і не має бути приводом для насильства. Маємо хоча би пройти цей етап, коли людей за це перестануть бити на вулицях.

До більшої демократизації та прогресу. Але обираємо непрямі та неочевидні шляхи. Чи думаю я, що суспільство стало кращим? Фотографія нагадує, що колись міністром освіти був Табачник.