Нардеп-"нунсівець" 59-річний Анатолій Матвієнко відчиняє двері свого кабінету у будівлі комітетів Верховної Ради. Одягнутий у синю сорочку та брюки. На його робочому столі книжки, папери та сірий ноутбук.
- Треба вже все забирати звідси, - зітхає.
10 жовтня Матвієнко зняв свою кандидатуру з виборів на користь єдиного узгодженого кандидата від Об'єднаної опозиції "Батьківщина" Григорія Заболотного. Обоє балотувалися по виборчому округу №17 на Вінниччині. Матвієнко — нардеп 1, 3, 4,5 та 6 скликань Верховної Ради.
- Для мене найголовніше - щоб не переміг представник Партій регіонів. Адже влада зробила ставку на мажоритарні округи. Повернулася до змішаної системи, бо тільки у такий спосіб могла гарантувати собі більшість. Тому сьогодні опозиції треба боротися за кожен округ. Я звертався до всіх відомих політиків: "Якщо ви не амбітні люди, а державні діячі, які сповідують національні інтереси як святиню, до йдіть на мажоритарні округи". Перемогти там зуміє лише відома людина. Великим грошам, брудним технологіям та брехні можна протиставити тільки відоме ім'я. Мене не послухали.
Чому ж з-поміж вас, двох кандидатів у нардепи з приблизно однаковими рейтингами, Об'єднана опозиція обрала саме Заболотного?
- Це питання не до мене. У мене є два принципи: я не люблю ґвалту і брехні.
За рік до виборців Заболотний також обіцяв узагалі не йти на округ, якщо балотуватимуся я. Можливо, опозиція керувалася тим, що Заболотний - новий кандидат, а я вже балотувався кілька разів. Як би там не було, люди втомилися, не від мене, а від влади. Я б також, напевно, переживаючи такі складнощі, як народ, вважав так.
Я чесно боровся. Мій рейтинг становив 20-25 відсотків, а рейтинг камуфльованого представника Партії регіонів близько 25-28. Таку прихильність виборців мій конкурент здобув, витративши більше 4 мільйонів доларів на вибори. Якщо додати адміністративний ресурс, то він отримає усі 30 відсотків. Таким чином ми з Заболотним сумарно могли б набрати 50 і перемогти. Тому я вирішив, що рішення повинна прийняти Об'єднана опозиція. Оскільки вони підтримали Заболотного, то я продовжив ту логіку дій, яку сам запропонував.
Ви переоцінили свої можливості чи щось зробили не так?
- Ніколи не потрібно здаватися кращим, ніж ти є. Я допустив помилки, сподіваючись, що в політиці все ж таки є якась логіка дотримання обіцянок. Можливо, вона й існує загалом, але в межах одного округу вона була порушена. Були дві обставини, які можна трактувати як причини недовіри до мене Об'єднаної опозиції. Перша — мої стосунки із Юлією Володимирівною. Ми — дуже різні люди. Я — консерватор, вона — новатор, вона - ліва, я - правий. Ми з нею працювали разом певний час. Я виконав свої обіцянки, а у 2006 році пішов. Не тому, що вона гірша, а я кращий. А тому, що ми зовсім різні. А вона сприйняла це як образу. Вона ніколи не любила, коли від неї йшли. І оця образа, як на мене, присутня досі.
По-друге, мені пропонували вийти з Української платформи "Собор", вступити до "Батьківщини" та йти єдиними узгодженим кандидатом. Я відмовився, бо з партії ніколи не виходив і наміру не мав. Згодом партія прийняла рішення йти своїм списком, я ж був проти цього категорично. Участь у виборах "Собору" розцінили як бажання забрати певну кількість голосів у Об'єднаної опозиції. Я був ініціатором внесення пункту про зняття партії за умови неподолання 5-відсоткового бар'єру. Але це їх не задовольнило, вони думали, що це гра. Результат - "Собор" таки знявся. Але це сталося вже після того, як прийняли рішення підтримати Заболотного. Ці дві обставини, звичайно, не причини такого вибору опозиції, а швидше — привід.
Вам не пояснили конкретних причин?
- Я побачив рішення щодо мене та Заболотного в інтернеті на сайті "Батьківщини" 10 жовтня. Після цього і УДАР оголосив, що також підтримує Заболотного. Хоча за три тижні до цього мені подзвонили від УДАРу і сказали, що вони із "Батьківщиною" домовилися підтримувати мене. Все змінилося кардинально і пояснень мені ніхто не давав. Та й я їх не вимагав, вони мені ні до чого. Коли я побачив повідомлення про узгодження, одразу ж подався до ЦВК. О 10.05 у п'ятницю написав заяву.
Ви були депутатом майже всіх скликань Верховної Ради. Чим займатиметеся тепер?
- Я - професійний політик. Ще у перші роки незалежності, коли усі комсомольці пішли у бізнес і стали великими олігархами, я прийняв рішення займатися політикою. Вони мені казали: "Толік, ти йди в політику. А ми - у бізнес, будемо тебе підтримувати", але я це сприймав як жарт. І "тушки", і корупція - всі негативні явища України виникають через залежність політиків-бізнесменів. У мене є бажання спробувати себе у чомусь іншому. Сьогодні працюю над закінченням докторської. За рік, півтори захищатимусь. Тема роботи пов'язана із адміністративною реформою системи влади. А далі — побачимо.
Я завжди вважав просвітництво одним із основних завдань політика. Відсутність якісної освіти — біда України. У державі немає запиту на якість будь-якої дії. Може є запит на якість журналістики? Нема. На якість політики чи бізнесу? Ми живемо у державі закритого доступу, абсурдного і тупикового варіанту шаленої гонитви за рентою. Кожен, хто успішний у цій державі - рантьє. Рента, у випадку України — це є нечесно отриманий прибуток, завдяки доступу влади до бюджету та ресурсу країни. Ахметову (мільярдер, нардеп-"регіонал". - ред.) дають 10 мільярдів гривень на розвиток вугільної галузі, садять його на бюджетні потоки, списують усі борги. А повинно бути інакше. Ми повинні створити суспільство конкуренції і життя за правилами. Час перейти від суспільства життя за "понятіями", від "я — начальник, ти — дурак". Для цього потрібно розмежувати владу і бізнес. Щоб він перейшов у режим відкритого і публічного лобіювання своїх інтересів. Слід створити серйозний інститут лобізму. В цьому немає нічого страшного. Влада ж має контролювати правовий аспект. А от життя за правилами формує запит на якість. Тоді відбувається здорова конкуренція і формується авангард суспільства сильних, які здатні вести. У нас сьогодні суспільство сірих, які не хочуть конкуренції, бо самі - слабкі.
Об'єднана позиція здатна змінити суспільство так, щоб держава почала розвиватися у правильному напрямку?
- На жаль, на жаль. У нас немає команд, які б розуміли цю філософію. У нас є команди взаємного переборювання. Після помаранчевої революції майже нічого не змінилося. А зараз ще й погіршилося. Перехід України в іншу систему можливий лише за умови взаємних домовленостей. Це не може бути взаємопереборювання. Тому мене не дуже тішить полеміка опозиції: "Сьогодні ми їх, а завтра вони нас". Не так шукають відповідей.
Під час виборчої кампанії ви мали можливість більше спілкуватися із людьми. Які настрої панують?
- Люди в нас гарні, але суспільство, як організм, також хворе. Я переконався у цьому зустрічаючись із виборцями. Готові голосувати за того, хто щось принесе, а не того, хто пропонує інший шлях. Я цим серйозно стурбований. Ви приїдьте в село. Спочатку вас спитають: "А що ви нам дасте? Щось зробите, тоді ми за вас проголосуємо". Люди не хочуть мати політика, який був би політиком і державним діячем, який щось змінить в державі. Їм даєш вудку, а їм треба одразу рибу. Це споживальницьке суспільство. Тому у нас працює система пайків та подарунків. Люди зараз думають як би то побільше витягнути із політиків під час виборів. А якісь там розмови про відповідальність їм нецікаві.
3-5 років тому було такі ж настрої панували чи щось змінилося?
- Ми рухаємося до гіршого. Проблема України в тому, що ми маємо суспільство населення, а не нації. Суспільство роздратоване своїми проблемами і неспроможністю влади їх вирішити. Воно агресивне, неврівноважене. В таких умовах можна зробити тільки гірше. Ви десь бачите дискусію просвітницького характеру в газетах чи на телебаченні? Показують псів, собак, які зчепилися між собою на всіх ток-шоу. Люди на це дивляться і тішаться. Мене уже туди не запрошують, але я й сам колись сказав, що більше туди не піду. Там немає дискусії, відбувається розмова глухого з німим. Це - наслідок небажання влади жити за правилами. Якщо вона хоче жити за "панятіями", розподіляти гроші між певними людьми, то їй така атмосфера потрібна. Мутна вода, в якій "здібні" люди виловлюють рибу.
Чим українці повинні керуватися при виборі політиків?
- По перше - не голосувати за бізнес. Якщо ви хочете побороти корупцію, не ведіть бізнес до влади. Він вам щось даватиме, але дуже багато забиратиме.
Та найголовніша порада - дайте відповідь на запитання: "Що мотивує похід цієї людини у владу?". Це не так важко побачити. Чи його мотивує слава чи долар. Слава, не в сенсі оркестру біля сільського клубу, чи вручення короваю. Це — брехливий антураж. А слава серед прийдешніх поколінь. Якщо люди працюють на благо держави і задовольняють своє "его", коли бачать користь своїх справ для народу. Вони хочуть, щоб хтось після сказав про них: "Це була чесна людина".
Серед тих, хто прийде до наступного парламенту — 95 відсотків мотивуються доларом. У широкому сенсі цього слова — статками, зарплатами, посадами, доступом до перерозподілу.
У чому феномен УДАРу Віталія Кличка?
- У Кличка чималі амбіції. На привеликий жаль, технологія їх реалізації неправильна. УДАР уже кілька років має фракцію у Київській міській раді. Що вони зробили? Який конструктив запропонував Кличко ? Чи є у нього команда, здатна генерувати цей конструктив? Кличко пішов шляхом в нікуди. Політикові потрібна команда, яка здатна генерувати й реалізовувати ідеї. А в нас існують лише партії вождів. Заберіть сьогодні Кличка, Яценюка, чи Тимошенко — що залишиться від їхніх партій? Вони неправильно будують політичну структури як елементу боротьби за владу. Хто знав ще вчора, позавчора Ромні чи Обаму? У них були команди, які пропонували відповіді на запити суспільства. Тому у цих країнах президент — перший серед рівних, а не Бог. Наше суспільство чекає на месію. Воно - рабське, а кожен раб шукає собі рабовласника. Для раба свобода — це найтяжче випробування.
Думали, що зарадить Ющенко. Він, безперечно, щось робив, але з повернутою головою в історію. Сьогодні ж треба було дивитися вперед. Історію треба знати, але народжувати спільні цінності — формувати громадянське суспільство і переходити від населення до громадянина. Було б добре, якби такі лідери як Кличко цьому прислужились, не поспішили перемагати, а спочатку дійшли розуміння, що таке державне управління і команда. У нас біда з політичним структуруванням, немає нормальних партій. Політикам треба задуматися, що далі — прірва.
Що ж нас чекає після виборів?
- Буде важко. Економічна ситуація у країні серйозно погіршиться. Світ хоче використати Україну як розмінну монету. Вона потрібна їм як ресурс, ніхто не вірить в неї, як державу. На Україну дивляться і кажуть: "Якщо цей люд вибирає собі таку владу, то краще його під ковпаком тримати. Бо якщо дати йому волю, то вони зроблять таку біду, що це стане небезпечним для всіх". Якщо ми не зупинимося, то Україна може розвалитися як держава. Корабель горить і я не бачу тих, хто бігтиме його гасити. Вихід один — сідати і домовлятися.
Політичні сили здатні сісти за стіл переговорів і домовитися?
- Я поки не бачу, щоб влада була здатна домовлятися. Можливо, закінчаться вибори і доведеться. Бо все таки статки олігархів Партії регіонів капіталізовані в Україні. За умови розвалу країни вони опиняться у небезпеці. Втім протистояння і взаємні образи зайшли дуже далеко. Через це треба переступити. Наприклад, віддати "Межигір'я" ветеранам праці і інвалідам, перестати займатися рекетом, сказати, що ми віддаємо поле малому і середньому бізнесу. Треба вирішити дві основні проблеми: зберегти село і створити масу робочих місць. Для цього потрібна державна підтримка захисту ринків збуту, а не грабування виробника і доведення його до відчаю, через відсутність паритету цін. Якщо ми знайшли на Євро 8 мільярдів доларів, то можемо знайти і 3 мільярди на сільське господарство. Треба задіяти принцип справедливого розподілу статків, обмежити свої апетити. Слід звільнити з посад усіх непрофесійних людей, у тому числі й президента, зробити ревізію і провести дострокові вибори. І встигнути провести ці реформи до президентських виборів 2015 року, бо все може закінчиться втечею президента з України. На відміну від романтичної Юлі, Янукович знає, що таке тюрма, він туди не хоче.
Коли українцям може урватися терпець?
- Завдяки тіньовій економіці - економіка не у найгіршому стані. Офіційно показники страшні, але не забуваймо про тінізацію більше 50 відсотків. З одного боку бізнес треба вивести з тіні, але й не обкласти страшними податками, з іншого — переглянути чинні соціальні пільги. Маємо небідних людей, які отримують виплати по безробіттю. Жодна держава світу не може собі дозволити таку розкіш. Однак потрібно людям пояснити: це ми зробимо за півроку, а для цих реформ потрібен час. Тоді люди побачать, що є діалог і відповідальність за обіцяне. Науковці кажуть, що навіть за умови деградації освіти і науки, маючи природні ресурси, Україна може входити у десятку найбагатших країн світу. А ми за індексом людського розвитку сьогодні ближче до 90 місця. За 21 рік ми не просунулися вперед.
Ви говорите, що влада і опозиція мають домовитись. А чому для початку опозиція не може домовитись між собою — Об'єднана опозиція та УДАР Кличка?
- Я відвідую "Клуб любителів майбутнього", керівником якого є відомий економіст Олександр Пасхавер. Одного разу там доповідав співак Слава Вакарчук на тему "Що врятує Україну?". Він відповів - справжня еліта. Люди моральні та інтелігентні, які ці принципи тримають як святість. І ще — патріоти своєї країни. Якщо ви знайдете таких людей у будь-якому середовищі, я відповім чому вони не можуть домовитись. Вони не домовляться ніколи, бо для них немає платформи для цього. Якщо хтось освічений, то він аморальний тип, цинік. Якщо ж навпаки моральний - не має освіченості. А де патріоти, покажіть мені хоча б одного? Хто "українець" пише з великої літери?
Чому опозиція обрала стратегію, коли найсильніші лідери у списку, а слабкі— на округах? Чому у список не поставили моральних лідерів?
- Ну поставив "Собор" моральних лідерів, і що? Для проведення виборчої кампанії потрібні неймовірні фінанси. Тому й така опозиція, що шукає фінанси і йде на компроміси заради них. Це є проблема, і треба шукати її вирішення. Ніхто ж цього не робить. Альтернатива у них тільки одна — реалізувати все це за півціни і втекти. Ну ніби вистачить собі і дітям, а що далі?
3 
8759
Коментарі
68