У Києві відбувся національний круглий стіл, організований громадською ініціативою "1 грудня". У ньому взяли участь біля 70 авторитетних діячів з різних суспільних сфер, щоб сформулювати нові правила гри в країні.
Про підсумки заходу розповідає один з його учасників політолог Олександр Палій.
Яких результатів слід очікувати від національного круглого столу?
- Практичних підсумків від цього заходу може бути три. Перший — коли все закінчиться пшиком. Другий — коли ця ініціатива перетвориться на якийсь чинник суспільних відносин і зможе впливати на громадську думку в Україні. Третій, найбільш оптимальний результат, коли найвпливовіші члени цієї ініціативи на якийсь час підуть у політику, щоб допомогти молодій українській демократії. Зібралися дуже шановані та заслужені люди. Мені здається, що вони ще не сказали свого слова.
Які вимоги ви ставите до влади?
- Прості і всім зрозумілі: викорінення корупції, чесні вибори, припинення політичних переслідувань, поліпшення бізнес-клімату та демонополізація економіки. Але нинішня влада не хоче і не може виконати ці вимоги в силу своїх інстинктів.
Як сколихнути суспільство, щоб воно стало активнішим?
- Тільки через політику. Адже через владу усі питання вирішуються набагато швидше, ніж через суспільні процеси. Якщо ми хочемо швидких змін, нам треба міняти владу. Якщо її не чіпати, то змін чекатимемо століттями. А у владу можна прийти лише через політичну боротьбу, тобто через вибори. Тому доцільною була б участь у наступних парламентських виборах моральних авторитетів нації — на боці великих опозиційних сил або нової опозиції, яка тільки формується. На зустрічі цитували багато правильних біблійних афоризмів. Але є ще одна цитата: "Віра без справ мертва". Якщо просто прийти, поговорити і не спробувати вплинути на ситуацію реально, то це може тривати до нескінченності. Тоді відбудеться девальвація до цієї громадської ініціативи. Тому треба робити вибір. Кардинальні часи потребують кардинальних рішень. Якщо у людей є моральний авторитет, треба не носитися з ним, а використовувати з користю для країни.
У нас уже були у владі відомі митці — Борис Олійник, Іван Драч, Дмитро Павличко, Левко Лук'яненко.
- Це нормально для країн, які виходять із тоталітарного минулого. Колись український поет Євген Маланюк сказав: "Як у нації вождів нема, то за вождів — її поети". У Варшаві є цвинтар, де поховані учасники польського повстання проти німців 1944 року. Там як не поет, так літературознавець, історик, перекладач чи журналіст. Це значить, що коли в країні критична ситуація, то до боротьби стають інтелектуали і митці. У нас зараз політикам віри нема. Опозиційних виборців вистачить на всіх. Владі довіряє учетверо менше, ніж не довіряє.
Але ті митці, які пішли в політику на початку 1990-х, якось у ній розчинилися. Когось зробили послом, комусь дали ще якусь посаду. Чому вони не досягли високих цілей?
- У нас була пострадянська еліта. Хіба могли ці люди перестрибнути через свою голову? Те, що вони підтримали незалежність, уже стало для них колосальним зусиллям над собою. Сколихнути усе суспільство було їм не під силу. Але, як кажуть селяни навіть після поганого врожаю треба знову сіяти.
5 
8759
Коментарі
40