За статистикою, більше половини українців мають страх тиші, але не знають про це. Коли лишаються вдома на самоті, вмикають телевізор або радіо, аби "щось на фоні говорило". На думку психологів, з часом це може перерости в депресії або в фобії.
"Не в усіх від цього страху страждає здоров'я, але це не значить, що люди не бояться, каже психолог Дмитро Авдєєв, 48 років, страх тиші є у тих, хто не хоче лишатись сам на сам із собою. Найбільше таких людей в країнах, де люди не впевнені у власному майбутньому. В Україні такий страх у кожного третього. Люди бояться, бо у повній тиші в голову полізуть думки про невирішені проблеми. А вирішувати їх не хочуть. Бояться не так тиші, як внутрішньої пустоти. Вигадують способи дістати адреналін, гоняться за гострими відчуттями. Роблять усе, аби не заглиблюватись у себе. Треба більше лишатися на самоті, думаючи про щось позитивне. Замість перегляду новин по телебаченню вийдіть на прогулянку. Запишіться на курси йоги, на медитацію".
Психолог Лариса Кухар, член Всеукраїнської "Асоціації Екологічної допомоги", найперше радить пацієнтам зрозуміти, що у світі немає жодної людини, яка чогось не побоювалась.
Ларисо Аркадіївно, з яких причин у людей виникає страх тиші?
"Страх смерті лишився в людині на інтуїтивному рівні ще з часів кам'яної доби, коли вона прислухалася до кожного звуку, від якого залежить життя. Тиша насторожувала та викликала відчуття небезпеки. Самотня людина була приречена. Зі страху смерті можуть розвиваються інші побоювання та фобії. Багато кого і зараз лякає тиша, викликаючи відчуття тривоги, нагадуючи про самотність.
Могли б згадати приклад із власної практики, коли людина боялася тиші?
Декілька років тому працювала з підлітком, що боявся тиші. Він з абсолютно нормальної родини з багатьма традиціями, в якій з повагою ставились один до одного, любили проводити вільній час разом і часто виїздили на пікніки до лісу. Хлопець розповідав, що взимку, катаючись на лижах та залишившись сам на сам, починав відчувати страх самотності, спостерігаючи за тихо падаючий снігом, що спускався з гори без жодного звуку. Все відбувалось ніби у вакуумі. Подолали цей страх за декілька сеансів. Хлопець розповів, що з дитинства боявся загинути, залишившись безпорадним та без підтримки рідних і всі ці відчуття в нього викликала тиша, яку він почав побоюватись. Коли ми з'ясували причину страху, то змінили ставлення його до тиші. Після наступної поїздки в ліс юнак ділився своїм новим відчуттям тиші як спокоєм та налаштуванням на щось нове та світле. Відчуття страху було якесь миленьке та безпорадне, десь там в глибині душі, та швидко змінилось на відчуття радості та щастя, яке він отримував від свіжого повітря і яскравого сонця, що пробивалось крізь гілки дерев, усипаних інеєм.
Що ще треба, аби подолати страх тиші?
Якщо зрозумієте, що нічого жахливого під час тиші не відбувається, страх мине. Долати страхи дітей легше, ніж дорослих. Діти більш емоційні та легше "перемикаються" з одного на друге, але "зчитують" страхи з дорослих та часто приватизують їх собі. Тому стан дитини майже повністю залежить від стану дорослого, особливо в перші роки. Дитину требо просто заспокоїти та обов'язково сказати, що відбулася звичайна річ, що вона не страшна, але ми її не очікували, тому вона нас налякала. Якщо дитину налякала якась тварина, треба її посварити при дитині, сказавши, що кішка чи собака вчинила погано, налякавши дитинку. Це швидко заспокоїть малечу. Складніше подолати фобії в дорослих людей та похилого віку, бо в них вже сформовані погляди на життя и змінити погляди їх часто буває важко.
Існує думка, що люди, які займаються спортом, мають більш міцну психіку, бо завжди працюють фізично.
Справді. Будь яке навантаження, фізичне чи інтелектуальне, відволікає від думки про самотність. Так спортсмени менш страждають на страхи. Також - сільські жителі, що з ранку до вечора пораються по господарству. Їм майже ніколи думати про свої страхи. Але якщо все-таки в людини є страх тиші та самотності, їй треба придумати собі заняття. Записатися до спортивної секції, йти вчитися танцювати, відвідувати басейн, записатися до самодіяльності, стати волонтером та відвідувати дитячі будинки та онкоцентри, де завжди потрібна допомога. Допомогти безпорадному сусіду. Якщо і це не допоможе, то вже краще звернутися до психолога та відвідати спеціальні тренінги.
1 
8759
Коментарі