В РФ відроджується закріпачення росіян. Чим це загрожує Україні?

З того боку лінії фронту дедлі частіше долинають новини про побудову нової залізної завіси. Десятки мільйонів людей, переважно чоловіків, уже позбавлені законного права виїхати за кордон. ФСБ домоглась отримання персональних даних не лише від мобільних операторів, але й від таксі. Остання крапля – переведення спілкування держави з її підданими в електронний формат: відтепер росіяни автоматично вважаються ознайомленими із всіма документами, виписаними на їхнє ім'я, навіть якщо в очі їх не бачили. Рано чи пізно в країні запрацює аналог Великого китайського фаєрволу – і третє велике закріпачення росіян звершиться. І це не та новина, якою Україна може знехтувати.

Перше велике закріпачення росіян

Давня Русь кріпосного права як такого не знала. Головним розпорядником землі (приватна власність в її римському значенні теж не склалася) була селянська громада. Існували княжі та боярські села, але основними насельниками їх були челядь/холопи – тобто раби. З плином часу виник прошарок ролейних закупів – дещо обмежених у своїх майнових, але не особистих правах боржників-орендаторів боярської землі. Схожим був статус смердів – залежних від князя селян.

Зміни наступили в XIV-XV століттях в міру того, як великий князь московський концентрував у своїх руках владу. Для боротьби із своїми внутрішніми супротивниками, а згодом і з Ордою, князь масово роздавав прибічникам землі в умовне володіння в обмін на службу. Такі помістя не мали сенсу без працюючих в них селян, і останні, хоч-не-хоч, потрапляли в певну залежність від господарів. Однак тоді мова йшла радше про спільне тягло для всіх підданих держави – бояри і дворяни воюють, а селяни забезпечують цю можливість. Землевласники були переважно операторами, а не господарями землеробів. До того ж поміщикам було заборонено переводити селян з місця на місце, а самі селяни користувалися правом регулярно міняти хазяїна.

І навіть поява в Судебнику 1497 року визначення "Юрієвого дня" не означала настання повного закріпачення. Скоріше йшлося про досягнення компромісу між землевласниками, які хотіли назавжди "прикріпити" селян до землі, та землеробами, які прагнули вільного переходу. Відтоді перехід від помістя до помістя був обмежений тижнем до та тижнем після 26 листопада.

Реальний наступ на селянські свободи розпочався за пізнього Івана Грозного. Проваливши низку війн та розоривши Московію опричниною, він у 1581 році запровадив "заповідні літа" – тимчасове скасування права на перехід. Про час першого скасування цього права взагалі – "Ось тобі, бабцю, і Юріїв день!" – серед істориків досі ведуться дебати. Одні вважають, що існував окремий акт 1592 року, нині втрачений, від якого відштовхувався указ 1597 року про 5-річний термін пошуку селян-втікачів – "урочні літа". Інші – що окремого акту взагалі не було, а кріпацтво склалося явочним порядком.

Хай там як, Смута початку XVII століття зруйнувала всю попередню систему поневолення, тож першим Романовим довелося конструювати її наново.

Соборне уложення 1649 року відкрило еру першого повного закріпачення селян. Вони повністю втратили право переходу від поміщиків до поміщиків, а переслідування втікачів стало довічним. А вже 1675 року цар дозволив продавати селян окремо від землі, що означало перетворення вчорашніх кріпаків на рабів. За Петра І виник прошарок кріпосних працівників на промислових підприємствах – чи не єдиний випадок в Європі. Цей же цар, до речі, перетворив на державних кріпосних навіть дворян – вони мали служити на воєнній чи цивільній службі до скону. За Катерини ІІ дворянство від своїх обов'язків було звільнено, натомість селяни так і залишилися рабами, а їхній стан погіршився. На початку XIX століття невільними були понад 50% населення Російської імперії.

Поразка у Кримській війні призвела до скасування селянського рабства 1861 року, проте часткове кріпацтво залишилося – селяни ще 20 років вносили викупні платежі за отриману землю, а громади й далі влаштовували переділ землі між родинами. Лише революція 1905 року покінчила із більшістю цих пережитків.

Друге велике закріпачення росіян

Більшовики прийшли під гаслами "Землю – селянам" і в перше десятиліття свого панування були змушені миритися із розділом землі на селі, незважаючи на доктрину скасування приватної власності. 1927 року, перед початком колективізації, лише 0,7% землі в СРСР оброблювалося колективно, а вже 1933-го – 81%. Позбавлені землі – основного засобу виживання – селяни стали фактично кріпаками держави. До 1966 року вони навіть не отримували грошей за свою роботу – платня видавалася натурою за "трудодні". А щоб колгоспники не тікали в міста, наприкінці 1932 року була запроваджена паспортна система. Лише 1974 року селяни почали обзаводитися паспортами.

Робітникам теж не все була Масляна – 26 червня 1940 року був запроваджений семиденний робочий тиждень із забороною самовільно йти робітникам і службовцям з підприємств і установ. Було запроваджене кримінальне покарання за прогул або навіть запізнення на робоче місце.

Окремою категорією кріпаків були 6 млн депортованих – від куркулів до бандерівців, від поляків до кримських татар. На місцях спецпоселень вони були змушені відмічатися в комендатурах, а спроба виїзду за межі району загрожувала каторгою. Ну а те, що 7,5 млн в'язнів ГУЛАГу були просто рабами, і говорити не доводиться. Лише у 1956-1957 роках ці найжорстокіші форми поневолення були скасовані. Втім, радянська влада, забороняючи вільний виїзд населення за кордон до 20 травня 1991 року, показувала, хто тут господар, а хто – смерд.

 

Третє велике закріпачення росіян

Обидва строки Єльцина і перші два Путіна Росія намагалася справляти враження пристойної країни. За Медведєва, правда, стався напад на Грузію, але Обама чомусь вирішив простити Кремлю цю агресію – за що потім розплачувалися Сирія та Україна.

Але на третьому путінському терміні маски були відкинуті – і це стосувалося не лише спроби анексії Криму чи фальсифікації Олімпіади, але й внутрішньої політики. "Люди – нова нафта", – сказав ще 2009 року віцепремʼєр Сергій Іванов, чітко окресливши ставлення держави до населення. І доволі скоро почалося закручування гайок.

З точки зору прозорості кордонів Росія посідає проміжне місце між доволі відкритою імперією та наглухо закритим СРСР. З 2014 року за кордон не можна не лише носіям держтаємниці чи розшукуваним злочинцям, як всюди в світі, але й решті силовиків – принаймні, до "недружніх" країн. Під час коронавірусної кризи заборонили виїзд взагалі, влітку 2022 року зняли, а восени заборонили знову. Також початок масштабного вторгнення в Україну забрав таку можливість у більшості чиновників та працівників держкорпорацій. На сьогодні професія забороняє закордонні візити для 20-25 млн росіян. Ще 8 млн позбавлені такого права за борги.

До речі, отримання повістки – теж гарантований шлях у категорію невиїзних. Але доки росіянам їх видавали у паперовому вигляді, існували обхідні шляхи. Початок "вручення" електронних повісток через портал Держпослуг закриває всі шпаринки. Прочитав, не прочитав – немає різниці; головне, що на сайті є. Ловити відмовників стане простіше. Про стеження в інтернеті за всім і всіма вже написано чимало. Серед останніх новацій – стукацтво з боку таксі. Тепер росіян вираховують не лише оператори мобільного зв'язку чи камери в метро, але й бортові комп'ютери автівок. Нарешті, в останні тижні поширилася інформація, що чиновникам таємно, але прямо заборонили звільнятися з робочих місць під загрозою кримінальної справи. Тобто кріпацтво увійшло до "петровської" фази і поширилося з простолюду на дворянство.

І що?

Насамкінець може постати питання – навіщо те все знати Україні? У нас що, інших проблем немає, як слідкувати за новим закріпаченням росіян? Відповідь буде дуже простою: кожне закручування гайок всередині Росії чітко корелюється із її зовнішньополітичною активністю. Перші спроби поневолення селян мали на меті подолати розруху опричнини і Смути, але закріпачення дворян Петром відкрило Росії шлях до перетворення на найпотужнішу імперію Європи. Поневолення колгоспників в СРСР мало на меті стабілізувати внутрішню обстановку в країні, а закріпачення робітників чітко вказувало на підготовку до великої війни для завоювання Європи (Гітлер, як відомо, лише трохи випередив Сталіна).

Сьогоднішня Росія явно не витягує "спецоперацію" проти України, тож відчайдушно намагається перевести її у формат "народної війни". А оскільки росіяни, всупереч офіційному соціологічному оптимізму, не дуже поспішають підтримувати війну особистою участю, закріпачення видається Кремлю єдиним можливим виходом із ситуації. Не те, щоб ще мільйон ненавчених та неозброєних "чмобіків"-кріпаків дозволив переломити хід війни на користь Росії, але і відмахуватися від цієї загрози не варто.

×