Пʼятниця, 08 травня 2020 12:04

Україні допомагатимуть тою мірою, якою вона на те заслуговуватиме

Захід складається не лише з путінських корисних ідіотів, але вагому підтримку слід заслужити

8 травня 1945 року президент США Гарі Трумен надіслав своєму союзнику по антигітлерівській коаліції Йосифу Сталіну привітання з перемогою, відзначивши "видатний внесок могутнього Радянського Союзу у захист цивілізації і свободи".

Того самого року генерал головнокомандувач Третьої американської армії в Європі Джордж Петон, виступаючи в Реґенсбурзі перед військовими журналістами, дав цілком іншу оцінку гаданим "захисникам цивілізації і свободи", зумовлену, ймовірно, його ближчим із ними знайомством.

"Вашинґтон, - недипломатично заявив він, - дозволив нам спекатись одного сучого сина, але змусив натомість впустити іншого, такого самого, або й ще паскуднішого. Ми виграли низку боїв, але не війну за мир. Перед нами ще довга й важка дорога. І хай нам тепер допомагає усемогутній Бог вижити в одному світі зі Сталіним та його нещадними горлорізами. На жаль, декотрі наші лідери виявилися жалюгідними дурнями, без найменшого уявлення про російську історію. І як тепер Сталіну не реготати з них, засідаючи з ними на всіх отих театралізованих конференціях?!"

Ці дві цитати 75-річної давності показують, що і тоді на Заході не бракувало "корисних ідіотів", готових догледіти відблиски "цивілізації і свободи" в зміїних очах кремлівських диктаторів. Але й не бракувало чесних і мужніх людей, готових не тільки бачити реальну істоту речей, а й називати їх відповідними іменами.

Сьогодні ми знову бачимо кавалькаду західних лідерів, готових їхати до Москви на так звані урочистості з нагоди спільної перемоги над Гітлером - президент Франції ще перед пандемією зголосився бути першим у черзі. Але бачимо й чесних та відповідальних політиків, які розуміють суть путінського режиму і не бажають леґітимізувати його бандитську сутність своєю присутністю.

Що рухає "розумійниками Путіна" (Putinversteher) із різних країн, спонукаючи їх, усупереч здоровому глузду і доступній їм інформації, моральним засадам і численним пересторогам, вибиратись до "нещадного горлоріза" на принизливу підтанцьовку в пропагандистському шоу? Може, вони не вірять, що цей малесенький супермен із завзяттям серійного вбивці підривав житлові будинки з власними громадянами, здійснював геноцид у Чечні і знищував тих, хто намагався (як Анна Політковська) його розслідувати, окуповував Грузію й Україну, збивав пасажирський літак, відстрілював та отруював своїх опонентів - і в Росії, і за кордоном, - та проробляв безліч інших речей, яких вистачило б і на десяток диктаторів, щоб зробити їх міжнародними паріями?

Чи, може, тут просто діють сумнозвісні "російські гроші" - і в прямому сенсі, у вигляді підкупу впливових політиків, журналістів і навіть цілих партій, і в опосередкованому - у вигляді щедрих концесій на природні ресурси та привабливих торговельних угод, про які ще 100 років тому британський прем'єр Ллойд-Джордж висловився зі щирою прямотою правдивого джентльмена: "Ми готові торгувати з ким завгодно, хоч би і з канібалами"? А може, політики справді готові обійматися з "горлорізами" заради якихось вищих, незрозумілих нам інтересів? Заради, наприклад, як вони кажуть, спільного тиску на Північну Корею, на Іран, на талібан, на терористів, - дарма що ніхто з цих дрібних горлорізів на роль новочасного Гітлера не тягне і широкої антигітлерівської коаліції - на відміну від горлоріза кремлівського - не потребує.

Декотрі наші лідери виявилися жалюгідними дурнями, без найменшого уявлення про російську історію

Одне пояснення насправді не виключає друге, тому що цинічний меркантилізм може залюбки поєднуватися з цинічною геополітикою, а любов до грошей і влади - зі щирою вірою у природність і справедливість світу, поділеного на "сфери впливу". Саме ця логіка стояла за ялтинськими домовленостями 1945 року, які віддавали всю Східну Європу на поталу Сталіну. І цю саму логіку нав'язує нині західним лідерам Кремль, закликаючи їх до створення "нової безпекової архітектури" в Європі, суттю якої є визнання "легітимних привілейованих інтересів Росії у ближньому зарубіжжі".

Україна має чималий досвід подібних домовленостей за її спиною - починаючи від часів УНР та ЗУНР і, звичайно ж, трагедії Голодомору, впритул непоміченої західними політиками, хоч вони й добре про неї знали.

"Ми маємо певну інформацію про голодні умови на півдні Росії, подібну до тієї, що з'являється в пресі, - писали в таємній доповідній записці чиновники британського Міністерства закордонних справ. - А проте ми не хотіли б робити її публічною, тому що радянський уряд прогнівається і наші стосунки з ним погіршаться".

Автор: Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ
  Микола Рябчук: "Не можна виграти, не купивши лотерейного квитка. Ми мусимо заробити тих квитків якомога більше"
Микола Рябчук: "Не можна виграти, не купивши лотерейного квитка. Ми мусимо заробити тих квитків якомога більше"

"Захід має до вибору 2 можливості, - писав 2008 року після російського аншлюсу Абхазії та Південної Осетії оглядач впливової газети Asia Times, - креслити лінії на піску довкола безнадійної України чи проміняти її росіянам на щось істотніше. Моя пропозиція проста: допомога Росії у боротьбі з розповсюдженням ядерної зброї та з тероризмом на Близькому Сході незрівнянно важливіша, ніж сумнівна українська самостійність. Захід мусить зробити усе можливе, вдаючи, ніби ніякої Помаранчевої революції ніколи й не було, аби забезпечити собі підтримку Росії у питанні денуклеаризації Ірану, як і щодо енергетичної безпеки, в обмін за розуміння життєвих потреб Росії у Ближньому зарубіжжі".

Треба визнати, що Україна й сама дає певні підстави для такого зневажливого трактування - і своєю непослідовною зовнішньою політикою, і хаотичною внутрішньою, і все ще розмитою та аморфною національною ідентичністю, яка й по 6 роках війни велить половині населення декларувати прихильне ставлення до Росії і росіян. Звичайно, перед війною ця сліпа любов жертви до свого ґвалтівника була ще сильнішою, тоді ледь не 90% декларували цю свою патологічну "приязнь". До війни майже половина українців погоджувалася з улюбленою путінською тезою про те, що українці і росіяни - це майже один народ. Сьогодні з цим погоджується лише четвертина. У масштабах країни - це 10 млн населення, чимала електоральна база для різноманітних кремлівських проектів. А в умовах війни - і для ймовірних колаборантів та перекинчиків.

Опубліковане до 75-річчя перемоги над гітлерівською Німеччиною соціологічне дослідження показує, що й сьогодні понад половина опитаних дотримується радянської інтерпретації, що День Перемоги – "це передусім відзначення перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні". І лише 32% розуміють цю дату як "день відзначення перемоги антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні та внеску у неї українського народу". Совєтські стереотипи і мовні кліше відмирають поволі, а все ж деякі позитивні зміни доволі помітні.

Сьогодні лише відверто "ватні" видання послуговуються сталінським терміном "Велика Вітчизняна війна", тимчасом як загальновживаним став міжнародно прийнятий термін "Друга світова". Вперше понад половина українців (56%) визнала Радянський Союз співвідповідальним, поряд із гітлерівською Німеччиною, за розв'язання війни, - це чи не найбільша за останні роки поразка "русского мира" і путінської пропаганди в Україні (незгодні з тим твердженням лише 24%). Майже дві третини українців (61%) не хочуть, щоб їхні політики брали участь у Москві у будь-яких урочистостях, лише 21% не бачить нічого лихого в таких спільних із агресором святкуваннях. І навіть у надзвичайно складному питанні про ставлення до Української повстанчої армії (УПА) помітні істотні, хоч і не радикальні зміни: 44% опитаних підтримують офіційне визнання їх борцями за незалежність і лише 22% заперечують. Навіть на півдні та сході негативне ставлення - приблизно третини опитаних - лише незначно переважає над позитивним.

44% опитаних підтримують офіційне визнання УПА борцями за незалежність

З усіх цих опитувань видно, що засяг "русского мира" в Україні звузився до 10 млн, тобто до 1/4 населення. Хоча, зрозуміло, що міра його присутності в різних головах може бути істотно різною. Кремлівська війна за уми українців, як і за міжнародну громадську думку, триває і точиться на різних полях - не лише мілітарних, диверсійно-шпигунських чи політико-дипломатичних. Для Кремля полем бою із Заходом, а насамперед з Україною як його (поки що) найслабшою ланкою, є все - й історія, й мова, й культура, і спорт, і релігія. Тут придатні всі методи. З погляду "горлорізів" їхня мета виправдовує будь-які засоби. Україна щодня відчуває на собі ці засоби, це "примушування до дружби", у термінах путінського Суркова. І в окопах Донбасу, і в електронних мережах, і в західних столицях, де аж кишить платними кремлівськими агентами й провокаторами та їх добровільними помічниками.

На щастя, Захід - це не тільки вони і не тільки продажні політики, готові їхати хоч до Путіна, хоч до Цзіньпіна, хоч до Кім Чен Ина. Там є й генерали рівня Петона, і політики рівня Бжезінського, і журналісти рівня Ґарета Джонса та Едґара Сноу, котрий ще в січні 1945-го, задовго до сьогоднішніх відважних об'явлень Тімоті Снайдера, писав у впливовому американському щомісячнику Saturday Evening Post: "Уся титанічна боротьба, яку багато хто легкодумно називає "російською славою", була насправді й насамперед під багатьма оглядами війною українською... Жодна інша європейська країна не зазнала більших утрат для своїх міст, своєї економіки, свого населення".

Україна має союзників і симпатиків, і це полегшує протистояння з сусіднім Мордором. Але це накладає також додаткові обов'язки: ми не сміємо розчаровувати тих, хто в нас вірить і хто нас підтримує. Американці мають чудову приказку: "Бог допомагає тим, хто допомагає сам собі". Є й інша мудрість, яка каже, що не можна виграти, не купивши лотерейного квитка.

Ми мусимо заробити тих квитків якомога більше.

Зараз ви читаєте новину «Україні допомагатимуть тою мірою, якою вона на те заслуговуватиме». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 525
Голосування Соціологи кажуть, що рейтинг Зеленського помітно знизився. Якби вибори пройшли найближчої неділі, за кого віддали би голос?
  • Володимир Зеленський
  • Петро Порошенко
  • Юрій Бойко
  • Юлія Тимошенко
  • Святослав Вакарчук
  • Дмитро Ярош
  • Ігор Смешко
  • Анатолій Гриценко
  • Ульяна Супрун
  • Олег Ляшко
  • Зіпсую бюлетень
  • Не піду на вибори
Переглянути
Погода