Світ намагаються підпалити. В чиїх руках сірники?

Хто б не стояв за нападом з Сектора Гази на Ізраїль, він закінчить як Пригожин на службі Путіна.

Вранці суботи з боку Сектора Гази в бік Ізраїлю випущено кілька тисяч ракет. Традиційно більше 90% цих ракет були знищені "Залізним куполом". Але це була тільки частина терористичної атаки. Одночасно на південь Ізраїлю через стіну, що відділяє Сектор Гази, на човнах і парашутах проникла велика кількість диверсійних груп з бійців ХАМАСу і "Джихаду". Вони принаймні добу творили терор, розстрілюючи ізраїльтян, які траплялись їм на шляху, забираючи цивільних у заручники, незалежно від віку, і військових у полон.

Тактика була схожа на тактику бойовиків "ісламської держави" (ІГІЛ) в Сирії і Іраку і бойовиків "русского мира" в Україні. Різниця в тому, що війна із вторгненням "русского мира" триває з 2014 року, "ісламської держави" – з 2015-го. Ізраїльська операція проти бойових груп ХАМАС і "Джихад" може завершитись перемогою Ізраїлю за кілька тижнів. Питання у тому, чи буде ізраїльсько-палестинський конфлікт вичерпаний ізраїльською перемогою так само, як, наприклад, азербайджано-вірменський конфлікт був вичерпаний перемогою Азербайджану.

Арабські країни попередили Ізраїль проти надмірної військової відповіді, натякаючи на ризик ескалації, Іран пообіцяв стояти разом з нападниками на Ізраїль. Однак єдина поки спроба розширити війну – обстріли з півночі з боку бойових груп "Хезболи" (проіранська сила, яка присутня в Сирії і Лівані). Але й лідери "Хезболи" вже заявили, що не бачать своєї участі наодинці без колективної підтримки арабських країн.

Виникає враження, що хтось намагається підпалити нову арабо-ізраїльску війну. Але використовуються славнозвісні сірники радянської фабрики "Гомєльдрєв", які спрацьовують через раз. Це, можливо, і є стратегічною загрозою. Світ намагаються підпалити, і напад на Ізраїль – не остання спроба у цьому ряду. В світі багато тліючих конфліктів: міжнародних і внутрішніх, політичних і етнічних, системних і через непорозуміння. Зловмистники можуть використовувати світовий хаос як олімпійській допінг.

Хто напав на Ізраїль?

Заклики до Ізраїлю щодо припинення бойових дій і переговорів з нападниками без ліквідації прямої і безпосередньої загрози його безпеці лунають не менш безглуздо, ніж аналогічні заклики до України.

Але хто напав на Ізраїль? Проста, але не обов'язково правильна відповідь – бойовики палестинських войовничих груп ХАМАС і "Джихад". У них був очевидний мотив – отримати більший бонус від нормалізації відносин між Ізраїлем і Саудівською Аравією

Поступове визнання Ізраїлю арабськими країнами – один із фундаментальних процесів світової політики, який просувається значною мірою зусиллями США. У 1979 році відбулось встановлення дипломатичних відносин Ізраїлю з Єгиптом, у 1994 році – з Йорданом. У 2020 році за сприяння республіканської адміністрації США був підписаний так званий Договір Авраама (мається на увазі біблейський батько першого єврея і першого араба) між Ізраїлем і Об'єднаними Арабськими Еміратами (ОАЕ). Цього літа за наполегливого сприяння демократичної адміністрації США почались консультації щодо встановлення офіційних відносин між Ізраїлем і Саудівською Аравією.

 

У вересні фактичний правитель Саудівської Аравії принц Мухаммед ібн Салман Аль Сауд сказав в одному з нечастих інтерв'ю американським ЗМІ, що відносини з Ізраїлем стають кращими кожного дня, хоча залишаються складні питання щодо інтересів Палестини. Зі свого боку, Ізраїль не вважав головною саме цю проблему. Прем'єр Беньямін Нетаньягу навіть назвав палестинське питання чимось подібним до "галочки" ("check box") в переговорному списку. Складнішим здавалось ставлення до Саудівської Аравії самих ізраїльтян.

США пропонували Саудівській Аравії такий пакет заохочень, що оцінка Нетаньягу щодо "галочки" мала вигляд цілком реалістичної. США обіцяли Саудівській Аравії військове переозброєння, цивільну ядерну програму і гарантії безпеки. Така пропозиція складна в реалізації, адже не всі у США готові до гарантій безпеки Саудівській Аравії, і не всі в Ізраїлі готові до цивільної ядерної програми в цьому королівстві. Однак результат – визнання Ізраїлю найбільш впливовою арабською країною – був вартий зусиль.

Щоправда, США мали додаткову вимогу до Саудівської Аравії, яка виходила за рамки власне відносин з Ізраїлем. США хотіли, щоб королівство не зближувалось з Китаєм і не дозволяло створення у себе китайської морської інфраструктури.

На фоні таких масштабних регіональних і глобальних інтересів палестинці дійсно могли відчути, що про них забудуть, і треба про себе нагадати так, щоб отримати свою вагому частку у переговорному процесі.

Але в тому, що трапилось у суботу 7 жовтня, містилось спростування такого на перший погляд раціонального міркування. Атаки з сектора Гази на Ізраїль траплялись регулярно. Кожного разу Ізраїль перемагав, а ситуація для ХАМАСу і "Джихаду" ставала гіршою. Здійснивши масові диверсії із сотнями вбитих і взятих у заручники ізраїльтян, не маючи шансів на утримання захопленої території, нападники мали бути готовими до швидкої і переконливої ізраїльської відповіді. Напевно, серед них були смертники. Але вони не могли б організували такий нечуваний за масштабом напад, підготовка якого виявилась несподіваною для Ізраїля. Це складна міжнародна терористична операція, метою якої не може бути смерть її творців. І в Секторі Гази їм не сховатись.

Друге міркування – операція такого масштабу мала б почати готуватись ще до того, як переговори між Ізраїлем і Саудівською Аравією почали виходити на фінішну пряму. Лідери Палестини не могли знати, що США запропонують Саудівській Аравії і чи є для них ризик бути забутими. Зрештою, на Аравійському півострові про палестинців не забули, хоча могли піти на компроміси.

Мотиви без доказів

У пошуках прихованого за лаштунками агресора можна не дивитись на Захід. Десятиліття зусиль арабо-ізраїльської нормалізації, включаючи останні місяці, мали в США двопартійну підтримку. Ніяка конспірологічна фантазія не зможе знайти інтереси США у погіршенні стосунків між Ізраїлем і арабськими країнами. Те ж саме можна сказати про європейських союзників США. Вони хочуть визнання Ізраїлю арабським світом з тією різницею, що вимагають від Ізраїлю більших компромісів. Напад палестинських бойовиків на Ізраїль ніяк не відповідає цій меті.

Реакції країн на події 7 жовтня різняться. США, європейські союзники і несподівано Індія висловили солідарність з Ізраїлем, США пообіцяли швидку допомогу в обсязі $8 млрд. Арабські країни співчувають нападникам і закликають Ізраїль бути стриманим у своїй відповіді. Однак в їх діях не видно гарячого бажання втручатись у війну. Китай закликав до негайного припинення бойових дій і проведення переговорів. Росія запросила до Москви генерального секретаря Ліги арабських держав для переговорів щодо ізраїльсько-палестинської війни. Нарешті, Іран прямо і відверто заявив, що він стоятиме проти Ізраїлю разом з нападниками з ХАМАСу і "Джихаду".

В Ірану є мотив. У відповідь на створення ним проксі біля кордонів Ізраїлю розвились партнерські відносини між Ізраїлем і Азербайджаном. Азербайджан відчуває свою відповідальність за азербайджанців в Ірані, які можуть становити третину іранського населення (Іран приховує точні цифри). Відносини між Іраном і Азербайджаном складні. Іран наближав до себе Вірменією, але програв, останній раз у вересні цього року, коли Азербайджан повністю знищив вірменську автономію на власній території.

В США говорять, що наразі немає прямих доказів участі Ірану в нападі на Ізраїль силами палестинців. Є ознаки їх координації з іншими іранськими проксі в регіоні, але цей доказ опосередкований.

Мотиви могли бути не тільки у Ірану. Китай кілька місяців тому досяг видатного міжнародного результату – відновлення за власного посередництва відносин між Саудівською Аравією і Іраном. Це зупинило дії іранських проксі у Ємені проти королівства і посунуло лінії протистояння на Близькому Сході далі на захід. Зі свого боку, США активізували не менш далекосяжні саудівсько-ізраїльські переговори, забезпечивши їх вагомим стимулом – згаданим безпековим і технологічним пакетом, який Китай Саудівській Аравії запропонувати не може.

Китайське економічне диво зламалось, прийшов час фіксувати прибутки минулих років в політичних і безпекових інструментах. У змаганні за глобальне лідерство Китай напевно хотів би мати відносини з Саудівською Аравією ближчі, ніж у США. Однак Китай обмежений у силових засобах геополітики. Пряма участь у конфліктах вкрай ризикована, оскільки в очах країн Глобального Півдня зробила би Китай схожим на Захід і нагадала б про колонізацію, тепер китайську. Це знизило б глобальну зацікавленість в китайських інвестиціях і поставило б під загрозу реалізацію китайського "одного поясу – одного шляху".

Поява прямих доказів китайської участі у нападі палестинських бойовиків на Ізраїль видається примарною, якщо тільки Китай у своїй міжнародній політиці не втратив почуття реальності. Впевнено можна говорити тільки про можливий мотив – збільшувати дистанцію між Саудівську Аравію і США.

Нарешті, залишається країна, яка зреагувала на палестинський напад бажанням провести переговори з Лігою арабських країн. Це Росія. Що вона хоче від цих переговорів? Якщо вплинути на палестинців, щоб вони не нападали на Ізраїль, для цього достатньо віддати наказ російським агентам в ХАМАСі і "Джихаді", яких там не менше, ніж іранських, і напевно більше, ніж китайських. Якщо того, щоб убезпечити Ізраїль від консолідованої арабської підтримки палестинських нападників, так її і не планується. Зрештою, якщо Росія хотіла б допомогти Ізраїлю, то ефективніше було б запропонувати допомогу йому безпосередньо. Залишається мотив, який в останні роки так чи інакше лунав в російських коментарях щодо ситуації на Близькому Сході. Росія хотіла б, щоб протистояння між арабським світом і Ізраїлем було довічним, і щоб без Росії не могли обійтись обидві сторони.

А ще Росія хотіла б, щоб Ізраїль проголосив Україну "нацистською". Ізраїль цього не зробив, і таким чином міг накликати на себе кремлівський гнів.

Напад на Ізраїль палестинських бойовиків стався на 50-річчя початку війни Судного дня і на день народження російського лідера Володимира Путіна. Крім того, приблизно у той самий час – наприкінці вересня у 2015 році – почалась воєнна операція Росії у Сирії, так звані "спеціальні завдання на території Сирії". Та операція відволікла світову увагу під нападу на Україну, яку Росія здійснила у 2014 році, і створила несподівані проблеми для США і Європи від політичних до гуманітарних.

Росія отримала шанс повернутись до близькосхідної ролі колишнього СРСР – впливати на Ізраїль і арабський світ одночасно, напевно думають у Кремлі. Світова увага тепер може бути певний час прикута до Палестини, а не до російської агресії проти України. Руйнується важлива для демократичної адміністрації США близькосхідна ініціатива, яка б могла виявитись більш значною, ніж Договір Авраама, укладений попередньою республіканською адміністрацією. Це може вплинути на результати президентських виборів у США 2024 року. Європа опинилась перед ризиком нової хвилі біженців, тепер з Сектора Гази. Увага до українців в Європі може відійти на другий план. Може взагалі змінитись європейське ставлення до біженців.

Іран може відчувати задоволення від покарання Ізраїлю за його посилення на Південному Кавказі. Саудівська Аравія отримала шанс вимагати від США ще більше за визнання Ізраїлю. Китай залишився ще на певний час чемпіоном на Близькому Сході, здатним бути миротворцем, кращім за США.

Якщо за палестинським нападом на Ізраїль стоїть Росія, вона влучила в складне перетинання інтересів, яке може суттєво вплинути на світову політику. Якщо так, в Кремлі могли б бути задоволені, якби не важливе але. Росія, якщо це вона, а не історична випадковість, зробила те, що гидували б зробити теоретичні інтересанти в Ірані, арабських країнах і Китаї. Брудна робота багато не коштує, можлива плата не окупить витрат на війну з Україною.

Що далі?

Ізраїльсько-палестинська війна закінчиться швидкою перемогою Ізраїлю. Вона залишить шрами на близькосхідній політиці США, однак великої близькосхідної війни не розпалить. Мабуть, тому мовчить головний російський захисник іслама від Бангладешу до Палестини Рамзан Кадиров. В політичній інтуїції йому не відмовиш, продовження кривавого спектаклю навколо Сектора Гази не буде.

Світова увага до російсько-української війни на фоні подій в Ізраїлі знизиться. Але західна емпатія і так вже не визначає об'єми допомоги. Її визначають інтереси: тривалий мир просто не можливий без української перемоги і української європейської інтеграції. Сектор Гази не затьмарить українських перемог і реформ, відповідно – не завадить міжнародній допомозі.

Тому сірники "Гомельдрєв" будуть підпалюватись і надалі скрізь, де є шанс на пожежі, страждання і хаос. Це може бути на Західних Балканах, в Африці, Латинській Америці. В багатьох місцях світу існують перетинання інтересів, наповнені конфліктним потенціалом. Країни, які дивляться у майбутнє, обережні в тому, щоб їх розпалювати, навіть якщо мають інтереси у тому, щоб зробити конкурентам гірше. Але Росія може виявитись готовою реалізовувати чужі нічні кошмари, як це в самій Росії робив Пригожин для Путіна. Кінець неминучий, але шкода може бути заподіяна.

Все це можна якщо не припинити, то кардинально послабити, позбавивши зло інструментів реалізації. Для цього потрібно повернути світовий хаос туди, звідки він взявся – з нападу Росії на Україну. Перемога України потрібна не тільки Україні.

×