Самі собі Пенсійний фонд

Українців закликали дбати про себе у старості, не розраховуючи на державу. В уряді вкотре нагадали, що у майбутньому ми можемо залишитися без пенсійних виплат. А відтак слід робити дві речі: відкладати на старість просто зараз та працювати якомога довше, відтерміновуючи вихід на "заслужений відпочинок".

Про це в ефірі телеканалу "Еспресо" сказала перша заступниця міністра соціальної політики Дарія Марчак.

"Українська нація старіє. Зараз 18 відсотків населення у віці 65+ років, а співвідношення працюючих і пенсіонерів становить один до одного… Тобто вже зараз один працюючий утримує одного пенсіонера", – зазначила вона. Тому справу забезпечення себе пенсією доведеться брати у власні руки.

На цю тему українські посадовці висловлюються далеко не вперше. Раніше колега Марчак по уряду, міністр фінансів Сергій Марченко казав в одному із своїх інтерв'ю: "Якщо у вас немає накопичень у НПФ (накопичувальний пенсійний фонд), розраховувати на пенсію взагалі не варто… Мені, 40-річному, на пенсію розраховувати в нинішніх умовах не слід. Тоді два варіанти – або я сам шукаю можливості та відкладаю через НПФ, або створюються умови для таких накопичень для всіх громадян".

Умови, про які казав Марченко, створені, однак, не були.

Де накопичувальна система?

Пенсійна реформа в Україні формально триває 22 роки. І вже 16 років як пенсійна система на папері має три рівні. Фактично ж ми маємо лише проблемний перший (солідарний) рівень і нерозвинений третій (добровільний накопичувальний). Другий рівень пенсійної системи (обов'язковий накопичувальний) так і не запрацював.

Тож недарма у згадуваному інтерв'ю Дарії Марчак журналісти ставлять чиновниці слушне запитання: чому в Україні не запроваджена накопичувальна пенсія, адже курс на неї взято давно? І так само давно уряди нашої держави (як нинішній, так і попередні) декларують готовність відмовитися від солідарної системи та перейти до нової схеми нарахування пенсій…

"Дійсно, у країнах, де високий рівень пенсії, вона складається з кількох блоків. Це солідарна пенсія, яка зазвичай порівняно невелика, накопичувальна пенсія (може бути і загальнообовʼязкова накопичувальна система, і добровільні накопичувальні системи), а також професійна пенсія. В Україні зараз функціонує лише солідарна пенсія і приватні накопичувальні системи. У недержавних пенсійних фондах роблять накопичення близько 10 відсотків офіційно працюючих. Це 900 тисяч осіб", – констатує Марчак.

А далі вона каже про те, що "запускати обовʼязкові накопичення потрібно, коли фінансовий стан у державі буде більш сприятливим. Крім того, для ефективного впровадження накопичувальної системи треба забезпечити ефективність управління накопиченими внесками, а для цього забезпечити прозорість, ефективний контроль за якістю надання послуг. Необхідно побудувати потужну IT-систему, накопичувальний рівень буде працювати тільки за умови прозорості, звітності. Має бути довіра".

А довіри громадян до держави, вочевидь, немає. І справа тут не у війні.

Накопичувальну пенсійну систему планували запускати ще у 2007-му. Але не запустили. Повернулися до такого наміру аж за десять років – у 2017-му, і знову – промах. Пізніше ідею актуалізували у 2020-му. Тоді прем'єр-міністр України Денис Шмигаль прогнозував, що до 2035 року пенсіонерів в Україні буде вдвічі більше, ніж працездатного населення, і держава не зможе здійснювати їм виплати.

У 2021 році міністр фінансів Сергій Марченко зазначав, що солідарна і накопичувальна пенсійні системи мають діяти в Україні разом. На той момент, за словами Марченка, тривало обговорення моделі запуску накопичувального рівня. А за пару місяців до початку повномасштабної війни Росії проти України голова парламентської фракції "Слуга народу" Давид Арахамія повідомляв, що Верховна Рада у 2022 році ухвалить пакет законопроєктів, що передбачають перехід на накопичувальну пенсійну систему.

А далі була війна. І вже у листопаді 2022-го міністр соціальної політики України Оксана Жолнович сказала, що введення обов'язкового накопичувального рівня пенсійної системи планують після закінчення війни. А тим часом солідарна пенсійна система продовжує діяти. І оскільки частина бізнесу свідомо йде в тінь, щоб приховати свої прибутки та не сплачувати єдиний соціальний внесок (а це головне джерело поповнення Пенсійного фонду України), ПФУ залишається стабільно дефіцитним.

Коло виглядає замкненим, адже у дечому Марчак має рацію: впроваджувати накопичувальну систему варто в країнах, які досягли певного рівня добробуту. Крім того, таку реформу слід провадити на етапі динамічного економічного зростання. Адже пенсійна система повинна мати, куди вкладати гроші, інакше їх просто з'їсть інфляція. Просто накопичувати кошти не має сенсу – гроші повинні працювати та приносити дивіденди, щоби через 30 років вкладники не отримали замість пенсій жменю знецінених монет.

Забезпечити подібне держава зараз не може, а чи має вона натомість план "Б"?

Працювати, працювати, та від праці не сконати

На думку Марчак, всі трудящі мають бути зацікавлені в більш пізньому виході на пенсію. "Бо, по-перше, це суттєво збільшить вашу власну пенсію (на 0,5% за кожен додатковий місяць після 60 років і 0,75% – якщо відстрочка більш ніж на 5 років. Приміром, якщо ви отримуєте сьогодні заробітну плату на рівні середньої по країні, у вас уже 35 років стажу, то ви маєте право вийти на пенсію в 60 років. Але якщо ви добровільно відтермінуєте свій вихід на пенсію до 65 років, то розмір вашої пенсії збільшиться від 5424 грн до 7050 грн (або на 30%)", – зауважує вона.

Отже, порада від урядовиці полягає у самозабезпеченні та у настанові не розраховувати на державу – лише на власні сили. В інтерв'ю вона не без гордощів розповідає про 67-річну маму, яка вчить англійську – вочевидь, щоби використати ці знання для додаткового підробітку. Мовляв, у будь-якому віці можна освоїти нову навичку, адже вік, за словами Марчак, цьому не завада. Сама ж вона "здійснює накопичення, регулярно хоча б трошки відкладає кошти із зарплати, щоб мати "подушку безпеки" і на кризову ситуацію, і на свій пенсійний вік".

Що ж, це добре, коли є, з чого відкладати. А якщо такої можливості немає?

6 червня Rakuten Viber провів анонімне опитування, в якому взяли участь майже 33 тисячі українців – месенджер цікавився, скільки абонентів мають реальну можливість відкладати кошти "на чорний день".

Погодимося із тим, що подібне опитування проводили не професіонали і його результати можуть бути нерелевантними. Але є й інша статистика.

А вона говорить про те, що під час війни середня тривалість життя чоловіків скоротилась з 65 до 57 років, а жінок – з 75 до 70. Як бачимо, військові втрати впливають на цей показник, але не є головним чинником, бо тривалість життя скоротилась і для жінок також. У підсумку кількість пенсіонерів в Україні зменшилась. Так, на початок 2024 року в Україні налічувалося 10,52 мільйона пенсіонерів, а у 2012-му їх було 13,8 мільйона. Таким чином, за останні десять років чисельність пенсіонерів скоротилася на 3,65 мільйона, або на 27%.

Вцілому ж населення України становить зараз приблизно 27 мільйонів осіб. Якщо війна завершиться у 2025 році, сальдо біженців погіршиться ще на 1-1,5 млн осіб, а кількість пенсіонерів дорівнюватиме трохи менше 10 мільйонів. Загальна чисельність населення досягне 25 млн. З них 9-10 мільйонів будуть пенсіонери, до 5 мільйонів – неповнолітні і десь до 10 мільйонів – економічно активне населення, в структурі якого слід буде врахувати до 3 мільйонів безробітних, інвалідів і пільговиків. На двох платників податків у середньому припадатимуть одна дитина, один пільговик і два пенсіонери.

Ситуація й справді катастрофічна, проте, враховуючи різке скорочення тривалості життя українців, очікувати від них "праці до останнього" навряд чи етично. Крім того, є ще один нюанс.

Що думає про це ринок праці?

Припустимо, однак, що українці захочуть скористатися порадою Марчак і, не маючи заощаджень, стануть "працювати до останнього". Чим відповість їм на це ринок праці? А він відповість проблемами ейджизму, котрі нікуди не поділися й існують по цей день.

Так, вікова дискримінація у сфері трудових відносин заборонена законом. Але опитування показали, що у 2022 році кожен третій працівник віком від 40 років мав труднощі з пошуком роботи. З тих пір ситуація дещо покращилася, адже частина населення (переважно жінки) емігрувала за кордон, а частина (власне, чоловіки призовного віку) мобілізована на війну. За таких умов працедавці не так активно перебирають харчами, чи то пак кадрами, але складнощі все одно залишаються.

Прогнозувати, скільки людей повернеться в Україну або залишиться за кордоном у найближчі два-три роки, в умовах теперішньої невизначеності вкрай складно. Очевидно, що дефіцит кадрів буде зростати. Проте держава і тут стоїть осторонь даної проблеми.

А між тим у Сполучених Штатах спостерігається найвищий рівень працевлаштування людей віком 65+. Це досягнуто завдяки суворому законодавству, яке карає ейджистів, та дійсно ефективним заходам, що дозволяють адаптувати усі вікові прошарки населення відповідно до останніх вимог на ринку праці. У США та більшості країн Європи питання ейджизму і працевлаштування регулюються національними та міжнародними організаціями через впровадження комплексних соціальних програм.

Це стало особливо актуальним після пандемії COVID-19, коли відбулися масові звільнення та кадрові зміни. Ще одним викликом є старіння населення, адже до 2050 року очікується зростання частки людей віком 65+ у світі з 9,3% до 15,9%. У країнах ЄС діє багато організацій, які просувають інтереси старшого населення, при цьому вони займаються не лише працевлаштуванням, але й захистом прав літніх людей, наданням медичної та соціальної допомоги. Але Україна – ще не настільки Європа, аби похвалитися аналогічним досвідом.

 

Що в такому разі залишається нашій державі? Повернутися до впровадження накопичувальної пенсійної системи. Хай навіть не зараз, але відразу після завершення війни – без жодних подальших зволікань. Так, це буде найскладніша, найдорожча і найтриваліша реформа, про яку коли-небудь говорили в Україні. Але саме в неї варто вкладати найбільші інвестиції, якщо ми бажаємо вийти на інший рівень розвитку.

Ця реформа вирве з рук популістів основний інструмент руйнування країни, що також важливо, адже після завершення бойових дій в країні пройдуть президентські та парламентські вибори. І вкрай бажано, щоби боротьба з бідністю та захист найменш захищених верств населення, який декларуватимуть учасники виборів, не перетворився вкотре на беззмістовні слова та порожні обіцянки.

×