Reich Russia: Російська імперія існуватиме тільки розширюючи зону грабежу

ФОРМУЛА ВІДНОВЛЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ УКРАЇНИ – ЦЕ СУЧАСНИЙ ЇЇ ВАРІАНТ, МІНУС ЄВРАЗІЙСЬКА СКЛАДОВА, ЯК СЕПСИС ЗАНЕСЕНА МОСКОВИТАМИ НА НАШІ ТЕРЕНИ ЗА ТРИ З ПОЛОВИНОЮ СТОЛІТТЯ

Можна по-різному ставитися до подібних екстравагантних заяв утікачів. Але ця зроблена напередодні президентських і парламентських виборів 2019 року. Марков озвучує можливі плани кремлівців щодо майбутнього України.

Росія весь час хоче приростати новими територіями. Це патологічне бажання присвоїти собі чуже британський історик Норман Дейвіс визначав, як "політичну булімію". Навіщо їм нові землі, якщо свої не здатні облаштувати до пуття, росіяни не знають. Але це їх не зупиняє.

Після закінчення Другої світової війни Радянський Союз заграбастав в Японії чотири курильські острови - Шитокан, Уруп, Ітуруп і Кунашир. І вже понад 70 років Токіо не може повернути їх. Остання спроба вийти на реальні переговори щодо цього була під час зустрічі прем'єр-міністра Сіндзо Абе і президента Росії Владіміра Путіна 14 листопада у Сингапурі. Але попри те, що усі ці десятиліття немає як двостороннього мирного договору між Японією і Росією, так і демаркації кордону між ними, Москва не поспішає розв'язувати територіальну суперечку. Хоча її вирішення дало б змогу побудувати нормальні відносини із сусідом.

Анексія Російською Федерацією українського Криму і окупація третини Донбасу доводять: бажання і дії імперської еліти в Москві не змінилися.

Тільки тепер до неї ще кооптували "свіжу кров" - соціально близьких злодіїв, бандитів та своїх кегебешників. І знову, вкотре, Імперія готова іти в бій. Мета - розширити територію, сферу впливу, свій Reich Russia. І, де тільки вдасться, насадити свої порядки й правила. А народ московитський - "за". Жити по-іншому він уже і не вміє, і не хоче.

Тут Кремлю не відмовиш у логіці. Тільки постійно розширюючи зону грабежу, імперія, як би вона не називалася - Російська, Радянський Союз чи РФ, - здатна існувати.

Не варто забувати, що Росія є правонаступником СРСР. Підходи до окупації чужих земель там не змінилися. Доречно пригадати приклад підготовки до окупації територій Туреччини, яку планував Сталін після закінчення Другої світової війни. Тоді Союз підготував кадри, які мали бути швидко задіяні у випадку переходу радянських військ на землі турецької частини Вірменії.

 

Москва вже призначила секретарів міськкомів і райкомів компартії та весь комплект персоналу до них. І тільки бомбардування американцями японських міст Хіросіми і Нагасакі отверезило радянського диктатора. Сталін зрозумів: СРСР знаходиться в зовсім іншій ваговій категорії, ніж Сполучені Штати, і не варто випробовувати долю.

Пізніше Туреччині знову поталанило: її прийняли до НАТО, щоб огородити від територіальних претензій з боку СРСР, використати її стратегічне розташування і стримувати цим експансію Радянського Союзу в цьому регіоні.

РФ весь час висуває сусідам територіальні претензії і не може зупинитися в цьому.

Пригадується, як у 2005 році, під час поїздки до Норвегії, тамтешні експерти з великою осторогою говорили про те: Росія вступила у свою другу "Північну війну". Але тепер це вже війна не зі Швецією, а з Норвегією. Тоді протистояння російських рибалок із кораблями норвезької берегової охорони стало початком чергової сутички за право експлуатувати води навколо Шпіцбергену.

Цей конфлікт має довгу історію. Відповідно до міжнародного Шпіцбергенського трактату від 1920 року, котрий підписала і Москва, усі учасники договору визнають норвезький суверенітет над острівною групою. У 1947-го норвезький парламент Стортінг погодився: СРСР, поряд із Норвегією, має особливі економічні інтереси на Шпіцбергені. У 1991році ці права перейшли до Росії. Проте РФ вважає, що може поширити свою господарську діяльність і на шельф, тоді як Норвегія намагалася обмежити дію цього трактату лише сушею.

Під час тодішнього протистояння Москви і Осло перша намагалася утвердити своє домінування в Баренцовому морі й обкатати на сусідах стратегію тиску.

Серед норвезьких фахівців існувала думка: якщо російська сторона віддасть ситуацію в Баренцовому морю на відкуп інтересам своїх олігархів, то у підсумку це може призвести до екологічної катастрофи. А, крім цього, дії Москви важко було прогнозувати. Однак набір ймовірних сценаріїв міг стати корисним інструментом для розуміння ситуації в цілому. Це – перетворення російської акваторії Баренцового моря на великий нафтовий майданчик. А "рибне протистояння" буде лише димовою завісою Росії у відстоюванні своїх стратегічних інтересів у цьому регіоні.

Якщо виходити з постулату, що Москві потрібно все, на що вона поклала своє загребуще око, то це цілком вписується в її "льодову стратегію". Кілька років тому РФ почала висувати свої претензії на Арктику. Північний лід тане значно швидше, ніж це вважалося раніше. Отже, Арктика може бути вільною від криги до 2040 року. У такому разі, боротьба за ресурси у верхній частині земної кулі прискориться. А з появою вільних для навігації морських шляхів та відкриття нових покладів нафти і газу, зростатимуть претензії Москви на ці території та енергетичні запаси.

На жаль, демократична західна цивілізація досі не виробила єдиної концепції протистояння експансії Росії на всіх напрямках. І чим менше Москві дають відсіч на її територіальні претензії, тим більшими стають її повсякчас зростаючі апетити.

Якщо все продовжуватиметься так і далі, то Путін може висунути ще й ідею "повернення" Росії Аляски. Обґрунтувавши це тим, що продаж цих земель у 1867 році царем Олександром ІІ був незаконним. Кремль не влаштовує виплачена Росії тоді сума у $7 млн 200 тис.

Втім, у гонці за Північний полюс, як і на усіх інших напрямках, необхідно враховувати: нинішня Російська Федерація не є наддержавою і не має достатньо ресурсів, щоб ними підкріплювати свої експансіоністські імперські амбіції.

Гібридна війна Росії в Україні і Сирії, утримування в замороженому стані Придністров'я, Південної Осетії й Абхазії потребують багато ресурсів. Вони у Кремля почали вичерпуватися.

Вступивши у Велику гру за відновлення колишнього статусу СРСР, Москва не розрахувала своїх сил. При цьому закриваючи очі на геополітичну бомбу сповільненої дії, якою стало "м'яке вторгнення" Китаю на землі поки що російського Далекого Сходу.

Путін уже здав в оренду китайцям мільйони гектарів тамтешніх територій. І разом з інвестиціями з Китаю туди приходять численні поселенці, котрі додому повертатися не збираються. А враховуючи, що населення Піднебесної є в 10 разів більшим, ніж Росії, так само, як і вдесятеро більший валовий внутрішній продукт, РФ тут немає шансів.

Проте Москва ніяк не заспокоїться. Останнім часом йдеться про збільшення російської військової присутності в Лівії. Це спричинило нові дискусії з приводу цілей РФ на Близькому Сході і Північній Африці. І викликало суперечки всередині Росії: чи є введення військових до Лівії в її національних інтересах.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Порошенко домігся нечуваного

Найкращий діагноз агресивній інтервенції з РФ дала Оксана Пахльовська. Сьогоднішня експансія під євразійськими знаменами є кодом Євразії - номадизмом Чингісхана: "Це навала зі Степу – без концепції повернення. Це нищення всього живого на своєму шляху – всього, що непридатне для харчування. Все, що не з'їдене і не знищене, має бути підкорене. Основний критерій – сила, здатність убивати, а не будувати".

Російська євразійська експансія завжди і повсюди ставила за мету знищення культурних та цивілізаційних надбань загарбаних народів, перетворення їх на імперський "бульйон", придатний для розширення верств "русского мира".

"Бульйонним" верствам імперія надавала пільги, преференції та квоти задля переведення їх прихильників у статус еліти суспільства. Особливо - в переломні, кризові моменти історії.

Під час так званої "перебудови" імперська номенклатура розставила своїх висуванців на ключові позиції в економіці й політиці. Щедро роздавала суспільні багатства й ключові посади тим, кого нині бачимо в ролі олігархів.

А для "чужих", і тим більше опонентів імперській номенклатурі, реалізується протилежна програма. Від зламу 1990-х і дотепер виявляється та знищується цвіт політичного і економічного авангарду.

Якщо суспільство не очиститься від цієї пошесті, будемо й далі кружляти колами імперсько-номенклатурного пекла. І губитимемо не просто населення, а найкращих, найбільш дієздатних представників українського народу.

Доки цю складову нашого сьогодення не буде виявлено і осуджено - не зможемо стати самі собою і знову увійти до складу цивілізованого світу.

Відтак, можливо вивести формулу мінімальної, початкової вимоги до відновленої європейської України: це — сучасний її варіант, мінус євразійська складова, як сепсис занесена московитами на наші терени за три з половиною століття.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 2019-го Україна ввійде в абсолютно нову епоху

×