"Чому росіянам "заходить" бабуся з радянським прапором, або Як працює пропаганда" - погляд Спартака Субботи

Зараз часто в інтернеті чи соцмережах бачу неправильне трактування пропаганди. Особливо, коли пишуть "пропагандуємо здоровий спосіб життя" чи "пропагандуємо відмову від куріння". Але пропаганда - це завжди негатив. Як зґвалтування не можна виправдовувати короткою спідницею чи яскравим макіяжем, так і пропаганда не може слугувати хорошій меті. Окрім того, пропаганда - не фейки, не інформаційні вкиди, не замовні сюжети. Це - довгострокова відкладена в мозку "бомба" сповільненої дії, час "підриву" якої визначає замовник чи ідеологія. Пропаганда - це поширення певної інформації (лозунги, переконання, теми тощо) з метою дезінформувати й дезорганізувати певну частину суспільства, щоб переконати їх у тому, що насаджена думка - їхня власна, а не думка якогось ідеолога чи групи людей.

Це цілий комплекс методів, якими, по суті, формують хибне сприйняття реальності. Відтак методами пропаганди не можна просувати хороші речі. Пропаганда за своєю сутністю передбачає викривлення дійсності, фактів, інформації з метою нав'язування тих чи інших поглядів. Як вона працює, хто перебуває в так званій зоні ризику та чи можна переконати "зазомбованих" людей у протилежній думці, пояснюю далі.

Чому на людей діє пропаганда

Існує кілька категорій людей, які можуть швидше потрапити під вплив пропаганди.

Перша категорія - самотні люди. Що самотнішою є людина, то більше вона схильна вірити пропаганді й теорії змов. Як приклад, у Росії останні 15 років населенню постійно нав'язують думку, що є якийсь ефемерний "поганий Захід", який усе вирішує і диктує якісь умови Україні та всьому світу. Тобто наявна змова інших країн. На це накладається ідеологія про те, що в Україні нібито є нацисти, вони всім загрожують і всіх хочуть убити. Людина, якій немає з ким поділитися думками, яка не чує зворотного зв'язку, перебуває винятково в цьому інформаційному полі й стає схильною вірити всьому, що кажуть із телевізора.

Друга група - люди з психічними відхиленнями. Не пацієнти психлікарень, зовсім ні. Але люди, які мають ознаки шизоїдних розладів. Останні мають певні біологічні фактори, що впливають на появу та прояви шизофренії. Таким людям будуть притаманні дивні судження, нестандартні висновки. Водночас загалом ці люди мають вигляд начитаних і доволі розумних. Наведу вигаданий приклад: ви спілкуєтеся з людиною про роботу, кажете, що сьогодні спекотно, а вона вам у відповідь: "Ну так це ясно - китайці ж друге сонце створили" і далі продовжує говорити про роботу. Тобто це - люди, які погано тестують реальність, хоч і не схожі на диваків, самотніх чи з низьким рівнем життя.

Третя група людей, які частіше вірять у пропаганду, - ті, хто мають фінансові проблеми, низький рівень життя і відтак - погану освіту. Їхній мозок постійно шукає пояснення, чому вони так погано живуть. І якщо логічного пояснення не можна знайти (от складно зрозуміти, чому за наявності таких ресурсів у Росії такий низький рівень життя), нервова система підштовхує на нелогічні, паралогічні висновки. Бо мозок шукає пояснень тому, що відбувається. Це закладено еволюцією: розуміти й шукати відповідь на питання "Чому так?".

Раніше люди вірили в богів, нечисть, потойбічні сили, бо намагалися пояснити, чому йде дощ, чому посуха, чому неврожай. Був період, коли відповіддю на питання "Чому так?" ставали вродливі жінки. Чому померла корова - винна сусідка, вона 100% відьма; чому людина захворіла - винна бабця, яка зурочила; чому дитина плаче - винна мати, яка не зав'язала на ручку червону нитку й так далі.

Ще одна група людей, яких легко схилити до пропагандистських ідей чи нав'язати теорії змов, - ті, хто переживають складні періоди. Тобто не від початку в них було все погано, але от щось трапилося - і бізнес не працює, і борги, і сварки в родині. Коли кардинально змінюється якість життя, люди починають шукати причину, чому так сталося. І от на цьому етапі легко починають вірити в масонів, рептилоїдів, змову урядів світу чи нацистів у Києві, які й стали причиною економічної кризи. Бо прийняти той факт, що ти сам щось зробив неправильно, надто боляче. Визнати помилку - боляче. Визнати, що ти - раб і нічого не робиш, щоб це змінити, теж боляче. Легше сховатися за пропагандистськими лозунгами й шукати зовнішнього ворога.

Вірять у пропаганду, як і в теорії змов (а це практично одне й те саме), люди, яким складно взяти відповідальність за себе, своє життя і вчинки, визнати свої помилки. У Росії суспільство глобально застрягло у віці 6-8 років, коли намагається перекласти відповідальність за розбиту вазу на кота. Навіть не в підлітковому віці, бо пубертат - це бунтарство, усвідомлення себе й визначення кордонів. Ментально ми старші за них, хоч, правду кажучи, не набагато.

Складники пропаганди

Згідно з психологією мас, є три основних категорії, які визначають гарно нав'язану пропаганду.

Найперше - це ідея, яку складно критикувати. Наприклад, "Ми проти нацизму". Ну складно ж із цим посперечатися. Тобто ідея має бути така, яку було б важко критикувати.

Друге - наявність лозунгу, який повторюватимуть маси. У Росії сьогодні це низка меседжів: від "Денацифікуємо" до "Врятуємо російськомовних". В СРСР колись було в Другу світову "За родину, за Сталина!", "Все для победы", потім "Догнать и перегнать", "Миру - мир", "Каждому по труду". Обов'язково ця мета й лозунг за нею мають бути позитивними, красивими, хорошими. Хто ж виступить проти миру? Чи проти порятунку російськомовних? Але завжди під хорошими лозунгами здійснюються найстрашніші дії.

Третя складова: максимально легке подання інформації. Тому в Радянському Союзі сприяли розвитку "народного мистецтва" й забороняли Пікассо чи Сальвадора Далі, боролися з "розумними" академіками, бо вони говорили й писали складно, а треба було легко й щоб до всіх доходило. Так з'явилися серп і молот, бо це зрозумілі символи, так з'явився червоний колір, який завжди привертає увагу. Теж саме зараз роблять в РФ. Бо пропаганда розрахована саме на людей, у яких низький поріг входження такої інформації.

 

Решта складників - прості, звичні образи та емоції. Візьмемо для прикладу бабусю, яка в селі під Харковом вийшла зустрічати російських солдатів із радянським прапором. Їй почали ставити пам'ятники у всій Росії, присвячувати вірші, малювати плакати, високопосадовці називають її "бабцею всієї Росії". Запустилася ціла машина TikTok блогерів, які знімають відео на її підтримку й не знають, звісно, що після влучання в її будинок російського снаряда жінка змінила свої погляди. Більше того, старенька вже соромиться свого вчинку й каже, що через росіян схожа на зрадницю. Але це все - "високі матерії". Для споживачів пропагандистського контенту достатньо легкого образу, у який вони віритимуть і за який нібито боротимуться. Адже в основі пропаганди - паралогічні висновки та емоції. Ніхто не буде логічно мислити і йти вбивати. А от заради такої бабусі підуть.

Окрім того, це повторення образів. Баба Яга, старенька мати, бабуся - ці всі образи вже були, до них легко апелювати, вони не викликають питань. А все нове складно сприймати. Наша психіка так влаштована, що завжди буде лінуватися вивчати щось нове, бо це потребує ресурсу на створення нових нейронних зв'язків. Тому в пропаганді спрацьовує те, що вже було "прокачано" раніше. І саме через це в основі всіх фашистських рухів були ідеї традиціоналістів: давні символи, народні ритуали, легенди, міфологія.

Ті ж фашисти використовували язичницькі символи, свастику тощо. Це ж роблять зараз і рашисти. Традиції та мудрість предків возвеличують до рівня культу - тому в Росії на повну транслюють як імперські меседжі (згадайте Наталію Поклонську в Криму з іконою імператора, що мироточила), так і радянські (культ вождя, сильна рука Сталіна, мощі Леніна в центрі столиці). Це все закріплює усталені порядки й правила як єдині правильні. Відтак росіяни не можуть змиритися з іншими поглядами, альтернативами, конструктивом, діалогом. Вони не знають, що це і як працює.

Чи можливий діалог з людьми, які вірять у пропаганду?

Не можна починати щось доводити. Спробувати довести алогічність - це визнати, що земля може бути пласка чи серед нас живуть рептилоїди. Намагатися довести, що в Києві не захопили владу нацисти й тут не розстрілюють за російську мову - марна справа. Тому й не спрацьовують переконання в соцмережах чи розмови з родичами. Бо це від початку програшна позиція.

Не можна ставити максимально багато контрзапитань. А от питаннями засипати варто. Зараз наведу приклад, він доволі примітивний, але з нього буде багато що зрозуміло. Є теорія пласкої землі. Люди, які вірять у пласку землю, вважають, що сонце рухається від краю до краю. Але тоді постає питання: якщо сонце ходить за такою траєкторією, чому тоді настає ніч, воно ж бо мало просто змінювати яскравість освітлення - куди воно зникає вночі?

Якщо ми не сперечаємося, а просто ставимо питання, настає врешті момент, коли немає відповідей на питання. Тобто з пропагандою варто боротися винятково правильними питаннями. Тепер наведу приклад, пов'язаний із сьогоденням: "Що ви робили всі вісім років?". На це питання можна теж відповісти питанням: "Усі ці вісім років ООН понад 10 разів пропонувала ввести миротворчі війська. Чому Росія відмовлялася?". Це - просте питання, на яке складно буде знайти відповідь.

Не намагатися боротися з усією "пропагандистською машиною". Краще розвінчувати міфи й брехню по шматочках. Не доводьте, що українці - не нацисти. Візьміть краще один яскравий, але менший приклад і доведіть, розвінчайте цей міф. Коли "спрацює" один гвинтик, за ним підуть інші - у результаті заглохне вся "машина" пропаганди.

Найголовніше зараз - пам'ятати про власне критичне мислення. Ми не врятуємо росіян від їхньої пропаганди, але можемо врятувати себе. От за чисті мізки маленьких українців, європейців і всього іншого світу й варто зараз "воювати" на інформаційному фронті. Прагнути складного, постійно ставити питання "Чому?" і "Як?", приймати майбутнє та інші точки зору. Це - шлях дорослішання. І українці вже ним упевнено йдуть.

×