Конфлікт поколінь може розвалити США, а сонячна активність - Україну

Економічне тло

Питання, чому економіка розвивається циклічно, а кризи є невідворотними, дебатується з середини ХІХ ст. Фахівці ладні перегризти одне одному горлянки за своє бачення відповіді, і консенсусу немає. Але є практичні спостереження, доступні кожному з нас. Коротко нагадаю зміст попередніх серій.

Отже, передостання хвиля економічних колапсів прокотилася Землею наприкінці 1990-х. Азійська криза 1997-го, дефолт в Росії 1998-го (із відповідними наслідками для нас), крахи у США 2000 та 2001-го ("доткоми" + 11 вересня), південноамериканська криза 2002-го. І це не рахуючи падінь окремих країн.

Минає лише десятиліття – і маємо нову хвилю. 2007-го упав Китай, до 2008-го накрило всю планету (найбільший спад з часу Великої депресії), загальноєвропейська боргова криза з кінця 2009-го та "чорний понеділок" світових бірж 2011-го.

Після того фантастичного падіння мав місце фантастичний зліт (але не у нас). Якою ціною – інше питання. Втім, закономірність нікуди не поділася. Влітку 2019-го економісти з JPMorgan Chase очікували на кризу вже наступного року. Її причинами називали і американо-китайську торгову війну, і бульбашку корпоративного боргу (у 8 найбільших економіках світу він зріс з $34 трлн 2009-го до $51 трлн 2019-го). І це ще про пандемію Covid-19 не могло й бути мови! А з нею зазнали колапсу і готельно-туристична галузь, і пасажирські перевезення.

Підсумок - падіння світової економіки стало найбільшим з початку ХХ ст. Загальні втрати можуть сягати $12 трлн! Треба розуміти, що вірус не подоланий, а значить криза не завершена (і подекуди триватиме до 2025 року). Тож як мінімум половину наступного десятиліття світ буде біднішим, ніж раніше. А зубожіння аж ніяк не сприяє стабільності.

Соціалістичні Штати Америки

"Криза 2020 року стане поворотним пунктом в американській історії, коли на карту буде поставлено саме існування Сполучених Штатів як державного утворення і подальша доля майбутніх поколінь американців".

"Центр з контролю і запобігання захворювань може оголосити про початок пандемії нового заразного вірусу, який передається від людини до людини. Пандемія почне поширюватися у густонаселених міських ареалах, збільшуючи смертність. Конгрес ухвалить систему заходів обов'язкового карантину. Президент віддасть наказ частинам Національної гвардії блокувати райони поширення епідемії. Мери міст стануть протестувати. Міські банди почнуть перестрілки із добровільними дружинами із забезпечення правопорядку у передмістях. На президента буде здійснюватися колосальний тиск з вимогою ввести в країні воєнний стан".

Ви думаєте, це минулорічні передбачення? Іще чого! Перша цитата – з книги 1992 року, друга – 1997-го. Двоє авторів – Вільям Штраус та Ніл Хау – розробили теорію поколінь для опису політичних циклів американської історії. Самі ж цикли були детально проаналізовані Артуром Шлезінгером-молодшим ще 1986 року. Він звернув увагу, що кожні 25-33 роки у США звершується повне коливання політики від лібералів до консерваторів і назад. Кожен перехід між обома ідеологічними крилами супроводжується нестабільністю, а закінчення циклу (всього вісім з 1776-го по 2020-і) ознаменоване кризою, як от Громадянською війною чи Великою депресією. Якраз до 2025 року максимум має початися новий цикл, а відтак – і криза (думаю, це залежить від результатів цьогорічних виборів – перемога Трампа лише відтягне на 4 роки, але не зупинить нове коливання маятника).

 

Пояснюючи ці спостереження і прогнозуючи 2020 рік, Штраус і Хау припустили, що тоді "здаватиме вахту" покоління, яке ще пам'ятало Другу світову і внутрішні труднощі 1960-1970-х, а повноту влади перебиратимуть люди, які не нюхали пороху. Світоглядні розбіжності призведуть до того, що "колишній лад суспільного життя буде зруйнований дощенту, що призведе до зламу колишнього соціального контракту, анулювання усіх колишніх договірних зобов'язань і даних раніше обіцянок. Економіка опуститься на саме дно, знаменуючи початок довгого періоду депресії". При цьому початок кризи 2020 року, цілком можливо, ознаменує вступ у смугу наростаючих кризових потрясінь, які можуть розтягнутися на ціле десятиліття.

Фахівці критикували висновки авторів довго і натхненно, аж поки не прийшов цей рік з пандемією та безпрецедентними для останнього часу заворушеннями під гаслами BLM.

"Наступне десятиліття, ймовірно, стане періодом зростаючої нестабільності у Сполучених Штатах і Західній Європі, що може підірвати той науковий прогрес, який ви описуєте у збірнику думок "Бачення 2020 року"… У Сполучених Штатах 50-річні сплески нестабільності відбулися приблизно у 1870, 1920 і 1970 роках, тому ще один може статися приблизно в 2020 році. Ми також входимо в спад так званої хвилі Кондратьєва, яка відображає економічне зростання за 40-60-літні цикли. Це може означати, що майбутні спади будуть серйозними. Крім того, в наступному десятилітті буде спостерігатися стрімке зростання числа людей у віці від 20 до 25 років, як молодіжний сплеск, який супроводжував турбулентність 1960-х і 1970-х. Всі ці цикли, схоже, досягнуть піку приблизно 2020 року".

Цей прогноз Пітера Турчина був опублікований у найвпливовішому природничому часопису Nature 2010 року, коли світ виринав з кризи і з оптимізмом дивився у майбутнє. Його теж довго не брали до уваги. Приблизно до цього року.

Турчин зайшов з іншого боку. Він стверджує, що на теперішню Америку впливають 3 довгострокові тенденції: перевиробництво еліт, збільшення міграції та погіршення фінансового стану держави. Третій пункт автор пояснює не лише тимчасовими негараздами, а і фундаментальною проблемою розшарування суспільства, коли країна наче в середньому багатшає, але насправді одні стрімко збільшують статки, а решта зубожіє. Середній клас, основа стабільності, щоразу тоншає, а в бідних кварталах починаються заворушення. Другий пункт теж не потребує особливих пояснень – боротьба з мігрантами стала однією з успішних передвиборчих фішок Дональда Трампа (проєкт "Стіна").

Перший же пункт – найцікавіший. Він означає, що кількість молодих людей з освітою, грошима та амбіціями перевищує здатність суспільства надати їм керівні посади. Особливо у США, де бюрократизація за радянським зразком навряд чи вдасться. Отож в елітному середовищі починається розкол і внутрішня конкуренція, з'являється контреліта, здатна покликати за собою маси у прагненні зруйнувати чинну політичну модель і запровадити нову. І те, що відбувалося цього року в Нью-Йорку, Портленді та Сіетлі, дивним чином збігається із передбаченнями Турчина десятилітньої давнини.

На думку дослідника, перевиробництво еліт зараз сягнуло показника, востаннє зафіксованого у 1880-х. Та й збіднення широких верств нагадує ситуацію початку минулого століття. Турчин передбачає, що 2020-х усі негативні тенденції досягнуть свого піку – і на Америку чекає хвиля насильства, більш масштабного, ніж у 1970-х.

Додам від себе, чим би не закінчилися вибори 2020 року, 2024-го буде ще гірше. А погано їм – погано й нам.

Російський транзит

В Росії проблеми мають протилежну природу, але однакові наслідки. Якщо у США йдеться про перевиробництво еліти, то тут би старі прогодувати в умовах тотального скорочення кормової бази. Тобто, нафтової (63%) та газової (7%) ренти. Про реальні цифри через маніпуляції Кремля зі статистикою годі говорити, але кілька фактів можна згадати. По-перше, важить не стільки ціна на барель, як обсяг продажів видобутої нафти. Через російсько-саудівську нафтову війну навесні цього року Кремль безповоротно втратив 41% нафтової виручки. Наприклад, Польща майже повністю перейшла на саудівську нафту.

На тлі дикої корупції, загальної неефективності, начебто "нешкідливих" західних санкцій тощо Росія змушена раз-у-раз обкрадати власне населення, щоб зберегти рівень достатку еліти (підвищення пенсійного віку і податків – звідси). І все одно нагорі точиться постійна боротьба за доступ до годівнички – із посадками (лише за останні два роки – 10 губернаторів) та убивствами. Реальні доходи громадян – найнижчі з 1999 року. В таких умовах у 2024 році знову повинні відбутися перевибори Володимира Путіна на посаду Путіна – і не факт, що в Росії не повториться сценарій цьогорічної Білорусі (принаймні, у Хабаровську - готуються).

Чи не вирішить сусідній цар подолати свої проблеми за рахунок маленької звитяжної війни, як це вдалося йому 2014-го – питання геть не риторичне. "Можемо повторити" акурат до 10-річчя анексії Криму (наприклад, щоб вирішити водні проблеми півострова) – цілком реальна загроза.

Сонячна активність і Україна

Всередині нашої зірки також відбуваються періодичні процеси посилення та слабшання термоядерних процесів – із циклом в 11 років. На піки сонячної активності також припадають 75% усіх масових подій людської історії, спалахів хвороб та нашестя комах. Уперше цю закономірність довів у своїй дисертації 1918 року Олександр Чижевський. Його ідеї довго були незатребуваними, але від того не стали менш цінними. 1996-го професор Гьоттінгенського університету Сьютберт Ертель перевірив 2000 подій світової історії з 1700-го по 1985 рік і знайшов "надзвичайно значущий" зв'язок із активністю світила. В принципі, кожен радіолюбитель чи метеозалежний знає на собі, як це – пережити геомагнітну бурю, викликану спалахами на Сонці. А тут – кілька років потужного впливу.

Про історію ХХ ст. та передбачення майбутнього України можна прочитати у цих текстах 2011 та 2013 року. Нагадаю, що попередній пік припав на 2013-й – і всі пам'ятають, що переживала наша країна і весь світ. Все справдилося.

Так от – наступний період найбільшої сонячної активності прогнозується на 2023-2025 роки. Нервова система людей, пригнічених пандемією та бідністю, буде підстебнута нагайкою сонячної енергії – і події 2020 року здадуться нам іграми у пісочниці. Навіть якщо чинний президент втримається на посаді всю каденцію, вибори 2024 року мирно не минуть.

Замість висновку

Згаданих вище загроз світовій стабільності цілком досить, щоб ми мали переживати за свою долю наступного десятиліття. Але нікуди не зникають й інші фактори, які важко спрогнозувати чи виміряти. Можливо, на нас очікують нові пандемії, щойно авіасполучення планетою та екзотичний туризм будуть повністю відновлені. Продовжаться локальні війни, у тому числі недалеко від України – на Кавказі, Балканах, а то й у Придністров'ї. Бо російський імперіалізм вийшов на пік своєї потужності, а йому у спину дихає імперіалізм турецький. Продовжаться кліматичні негаразди, через які на Землю чекають нові війни за прісну воду, голод і масові міграції. А всі ці проблеми, як годиться, викличуть ріст популізму навіть там, де раніше люди поводилися стримано.

Україні не звикати бути на краю шторму. Але видається, що цього разу штормитиме одночасно зі сходу, із заходу та зсередини.

Пристебніть ремені!

×