Ексклюзиви
Пʼятниця, 26 червня 2020 17:00
Павло Вольвач
Павло Вольвач
Павло Вольвач

План

Збирається на дощ, а під кім'яхами хмар збирається люд на черговий мітинг. Скільки я на них уже попереходив: протест, попередження, пікет, хода, майдан. Цього разу акція під судом на підтримку колишнього президента. Отож, стою. Не міг не прийти. Те, що нині в Україні є владою, уже не сприймається без фізичної огиди. Воно, в принципі, так майже завжди було. Але раніше на лускувато-волохатий тулуб владної суті хоча б нап'ялювався камуфляж сякої-такої пристойності. Хоча б про людське око, для годиться. Тепер уже не соромляться нічого. Відчуття, що ніби гетьманує якийсь величезний кім'ях слизу. Оповив усе непродихною плівкою, і доки більшість нормальних людей ціпеніють у безкисневому просторі, проворні особини прогризають "ету страну" наскрізь, без жодного стриму.

Стою. Ось і мітинг почався. Щось розповідає ведуча в стилі масовика-затєйніка. "Українці – ми сильні! Скажіть, ми сильні?" Ось і слогани пішли. Завжди від них ніяковів, а тут просто пускаєш повз вуха. "Ми – єдині! Скажіть…" Ага. Краще ви скажіть, що робити. Не лише кричати "ганьба" і "дякуємо". Не вестися 30 років, як осел на морквину, на всілякі хитромудрі шахрайські схеми, головна мета яких єдина – аби "етой страни" і такого народу не було, а діяти за якимось власним планом. То який він, хоча б найпростіший? Які ваші обриси майбуття, про котрі ви як професійні політики-патріоти повинні задумуватися і вже давно розробити? Хоча, іноді здається, що українська політична патріотика скінчилася на трасі Кропивницький – Київ, у розтрощеній чорноволівській "Тойоті". Або змайнула вусами з лук'яненківської труни, що випливала з Володимирського собору.

Можна, звичайно, й далі самозадовольнятися у Facebook, мовляв, ну шо, грьобані 70 процентів, наголосували? Покращало вам, захорошіло? Але ж це досить сумнівний план дій та й, зрештою, просто безперспективне зайняття. Воно таке ж тупикове, як і сподівання на те, що суспільно-­політичне безпросвіття можна підважити простою зміною першого обличчя, а не всієї системи. Як і надії на те, що в Україні можна щось змінити на краще, злегка підправити, підмарафетити, роблячи вигляд, ніби самої України й українців немає в природі.

Тим часом народу прибуває. Це радує. Могло би бути й більше. Але одні ще таки надіються на обрану ними владу, насамперед, на душку-парня, чинного президента. Інші натомість видзьобують помилки його попередника. Підраховують, де не дотримано якогось пункту з декалога, а де випали абзац із Донцова і кома з Міхновського. Ну й чистять кулемети, то такі хлопці, що завжди, коли не знають, що робити, одразу заходяться біля кулеметів. Їх у них багато. Найбільша ж частина суспільства звично зберігає спокій на дачах і диванах.

Мітингу я до кінця не добув. Хоча сценарій можна було вгадати наперед. У кадрах відеороликів – хода середмістям, прапори, вулиця Банкова. Ну й вигуки "ганьба", звісно. Вже завтра, після чергової хитрозробленої комбінації антиукраїнських сил, нас знову закличуть на мітинг і розкажуть із подіуму черговий слоган. Щось про єдність, напевне. А завершать, як то й ведеться, ганьбою

Зараз ви читаєте новину «План». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода