Ексклюзиви
Пʼятниця, 26 травня 2017 15:30
Павло Вольвач
Павло Вольвач
Павло Вольвач

Мокій

Я все хотів, щоб вони зійшлися на ринзі. Мокій і Прищепа. Коли десь на початку 1990-х у місті з'явилися міцні хлопці у шароварах, що показували прийоми "козацького рукопашу" та різні силові трюки, найпоказнішими з них були ці двоє. Особливо Мокій. Гінкий, з руками-важелями, обтяженими могутніми кулаками. Я уявляв, як би вони схлеснулися з такими ж Прищепиними, не менш ваговитими. І трохи згадав про хлопців у романі "Сни неофіта", недавно виданому. Там об Мокія – то об ноги, то об руки – ламають дрючки на показових виступах на якомусь святі, а найгрубший брус розтрощують об живіт, об бугристий прес. У Дібрівському лісі, під дубом Махна, Мокій із Прищепою таки зійшлися в герці, але то був усе ж постановочний виступ, а не справжній двобій. Розповідали знайомі, що колись Мокій захопливо спарингував із "гопаківцем"-галичанином, майбутнім народним депутатом, але я того бою не бачив.

Згодом Мокій зустрічався уже в Києві, посеред столичної суєти. Він викладав бойовий рукопаш в університеті, а згодом в якійсь академії. Залисини на впертому чолі остаточно перетворилися на лисину. Все решта лишалося при Мокієві, який, здається, налився ще більшою атлетичною міццю. Пам'ятаю, як косували мої довколалітературні приятелі на молодика в спортивному костюмі, що трапився біля Золото­ворітського скверу. З рекетирськими щелепами дисонувала дитинна усмішка, підсилена українською мовою. То він і був, земляк-боєць.

Пива Мокій з нами не випив, по-старому лишаючись вірним спортивному режиму. Розповів щось про своє козакування, про нове товариство рукопашу, засноване з однодумцями. Та й пішов, ухилившись від димів і розмов про політику, що витали над нашим гуртом.

Потім я його не стрічав, навіть під час Майдану, серед барвистих козацьких редутів. Хіба згадував, пишучи романний розділ, де "рукопашівці" показують прийоми бою, метляють шароварами. Ну, й ефектно ламають дрючки. Коли через кілька років побачив, навіть мить вагався впізнаючи. Бо трапилося це в "Грузинських винах". До того ж, був Мокій у якомусь захисного кольору однострої, мілітарі-стиль, чого раніше теж за ним ніби не водилося. Постояли, випили вина трохи. На мокіївській руці синіли перехрещені шаблі і витатуйована назва добровольчого батальйону, від чого рука видавалася ще серйознішою. Мокій взагалі серйозний.

На мої згадки про колишні "козацькі" імпрези скептично кривився. "Це – складова бойової культури, а не шоу, – казав Мокій. – Це лише відволікає людей від війни".

До чого я це веду? Та просто так. Скажімо, аби зафіксувати мить, коли прийшло чітке усвідомлення, що роман дописався завдяки й Мокієві теж. І хлопцям, що були з ним останнього разу в "Грузинських винах". Завдяки їм засідає в Раді "гопаківець", та й не лише він. Та й з Прищепою все гаразд. Потім Мокій, закинувши наплічник і медведкувато розхитуючись в ході, пішов до книгарні "Є" купувати книжку: "Видно, я щось пропустив…" На красиві герці він уже навряд чи вийде, можна пошкодувати, але так є. Не через поранення й контузію – після них Мокій уже відновився. Просто він знову підписав армійський контракт і чекає припису щодо ППД – пункту постійної дислокації – здається, так це називається. Війна триває

Зараз ви читаєте новину «Мокій». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода